Постановка проблеми. Проблема оптимізації педагогічної взаємодії, з огляду на рух української системи вищої освіти у напрямку Болонського процесу, викликає широкий інтерес у наукових колах. У психолого-педагогічних дослідженнях проблема взаємин педагогів і вихованців розглядається, насамперед, у контексті педагогічного спілкування (І.С. Булах, Л.В. Долинська) [1, 3]. Окремі дослідження присвячуються проблемі взаємин викладачів і студентів (С.С. Вітвицька, Г.Ю. Микитюк, В.І. Юрченко) [2, 5, 9].
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Упродовж останніх десятиріч посилюється інтерес психологічної науки й педагогічної практики до проблеми спілкування в різних системах взаємодій. У психолого-педагогічних дослідженнях проблема взаємин педагогів і вихованців розглядається, насамперед, у контексті педагогічного спілкування, яке є об'єктом дослідження різних вчених та науковців (С.С. Вітвицька, Л.В. Долинська, В.Г. Казанська, Т.С.Яценко) [13, 7, 11].
Сучасна наука пропонує різноманітні теорії спілкування і педагогічної взаємодії, що зумовлюється великою кількістю аспектів зазначених понять. Огляд досліджень в галузі педагогічної психології показує, що проблемі міжособистісної взаємодії присвячені праці С.С. Вітвицької, О.А. Дубасенюк, В.І. Казаренкова, В.М. Рогинського та ін. [14, 8, 11, 10]. Педагогічна взаємодія - процес дії викладача і студента один на одного, що передбачає їх взаємний вплив і зміну. Його характер визначається типом взаємовідносин, що склалися між викладачем і студентом [3, с. 63]. Викладач відіграє рішучу роль в організації педагогічної взаємодії. Педагог, реалізовуючи навчально-виховні завдання, здійснює вплив на вихованця. Вихованець, сприймаючи виховний вплив, проявляє власну активність, впливає на педагога й на самого себе. Взаємна активність вихователів і вихованців у педагогіці позначається термінами педагогічна взаємодія, педагогічне співробітництво, педагогічне партнерство, педагогічне спілкування [7, 8, 15].
Мета написання статті. Для оптимізації педагогічної взаємодії психологи зауважують, що викладачі мають проявляти високу культуру у взаємодії зі студентами (С.С. Вітвицька), обмінюватись соціально-рольовими функціями (Т.С. Яценко) [2, 10]. Більшість пропозицій носять рекомендаційний описовий характер і зводяться до вимог щодо особистості викладача. Нажаль відсутні детальні цільові програми, орієнтовані на оптимізацію системи педагогічних домовленостей щодо спільної навчальної діяльності та підтримку бажаних форм поведінки, стратегій мислення, розвитку особистісних якостей студентів у ході педагогічної взаємодії.
Виклад основного матеріалу. Вербалізація викладачами неявних очікувань та надання ціннісної підтримки студентам (підтримка бажаних форм поведінки), є одним із шляхів оптимізації педагогічної взаємодії в системі «викладач-студент».
Відомо, що поняття «взаємодія» сьогодні є не лише однією з базових психолого-педагогічних категорій, але й виступає об'єктом міждисциплінарних досліджень. В широкому значенні, взаємодія – це своєрідне втілення зв'язків, взаємин між людьми, котрі, вирішуючи спільні завдання, доповнюють один одного і досягають успіху в розв'язанні поставлених завдань. Природно, що змін зазнають і суб'єкти, і ті об'єкти, на які спрямована взаємодія [8, с. 23].
Педагогічний процес – це динамічна взаємодія вихователів і вихованців, спрямована на досягнення поставленої виховної мети [15].
Відомий вітчизняний гуманіст В.О. Сухомлинський писав: «Навчання – це не проста передача знань, а складні людські взаємин [8, с. 14]».
Активний однобокий вплив того, хто навчає, притаманний авторитарній педагогіці, сьогодні витісняється взаємодією, в основу якої покладено спільну діяльність суб’єктів навчального процесу [3, с. 47].
Продуктивність виховної дії викладача, її творчий внесок в особистість студента – складний і сумлінний процес, що вимагає гармонійного контакту вихователя (викладача) й вихованця (студента). Результатом ефективної взаємодії є формування у студентів здатності до управління своєю діяльністю, самим собою як суб'єктом, перетворюючи навчання в корисний процес: підвищення мотивації, «Я-концепції», самопізнання, вміння робити вільний вибір і відповідати за нього [12].
Особливості міжособистісних стосунків між викладачем та студентами відображаються в процесі професійно-педагогічного спілкування. Ефективність педагогічної взаємодії викладача зі студентами залежить не лише від особистості студента, але й від індивідуально-психологічних характеристик викладача [18]. Викладач здійснює вплив на студентів не лише змістом своїх лекцій і інших навчальних занять, але й своєю поведінкою, звичками, манерами, своїм ставленням до справи, науки, колег і, в першу чергу, - до студентів. Слід зазначити, що спілкування викладача зі студентами – це не лише взаємини по вертикалі, але й взаємини по горизонталі (спілкування як з майбутніми колегами) [11, с. 86].
На основі вивчення психологічних досліджень І.С.Булах, Л.В.Долинської встановлено, що взаємини викладачів і студентів характеризуються складною внутрішньою структурою, яка визначається такими компонентами: мотиваційним, когнітивним, емоційним, поведінковим [2].
Що ж лежить в основі встановлення правильних (оптимальних) взаємин між викладачем та студентами? У психології вищої школи розроблені основні вимоги до взаємин у системі «викладач-студент», які найбільш ефективно впливають на процес педагогічної взаємодії: взаємодія факторів «провідності» й співробітництва при організації педагогічного процесу; формування в студентів почуття професійної соборності з викладачами; подолання рецидивів авторитарних форм педагогічного впливу; забезпечення наукового співробітництва студентів та викладачів; реалізація системи неофіційних, не регламентованих контактів викладачів та студентів [2, с.57]. При цьому підкреслюється важливість «організації взаємин на основі захопленості спільною творчою діяльністю [2, с.58]».
Для оптимізації педагогічної взаємодії викладача зі студентами Т.С.Яценко зазначає такі напрями підвищення ефективності навчального процесу:
-
забезпечення наступності педагогічної взаємодії викладачів та студентів на різних етапах професійного навчання;
-
поступовий обмін між викладачами та студентами соціально- рольовими функціями;
-
аналіз особистості викладача та студента, який є умовою і результатом їх стосунків у процесі навчання;
-
перехід від індивідуально-спільного (фронтальне чи паралельне навчання) до спільно-взаємодійного типу організації навчання;
-
вияв рівня задоволення викладачів і студентів педагогічною взаємодією та труднощів, що стоять на заваді;
-
аналіз і оцінка результатів педагогічної взаємодії.
Отже, сучасна психолого-педагогічна наука розглядає педагогічну взаємодію як професійне спілкування викладача зі студентами на заняттях та після занять, яке спрямоване на створення сприятливого, здорового психологічного клімату, на оптимізацію навчальної діяльності та відносин між викладачем та студентами.
