Диханням називається сукупність фізіологічних процесів, які забезпечуютьнадходження кисню в організм, використання його тканинами дляокислювально – відновних реакцій і виведення з організму вуглекислого газу.
Дихальна функція здійснюється за допомогою зовнішнього (легеневого)дихання, переносу О2 до тканин і СО2 від них, а також газообміну міжтканинами і кров”ю.
Розрізняють грудний, черевний і змішаний типи дихання. Типи дихання
виробляються і змінюються під впливом зовнішнього і внутрішнього
середовища, особливо під впливом праці і спортивних вправ. Паталогічний подих виявляється звичайно у виді зміни глибини, частоти ритму і ритму дихання.
Основні етапи газопереносу.
Можна виділити п'ять основних етапів газопереносу в системі дихання:
1) конвекційне надходження повітря в повітроносні шляхи і дифузія газів між повітроносними шляхами та альвеолами (зовнішнє дихання);
2) дифузія газів між альвеолами і кров'ю;
3) перенос газів кров'ю;
4) дифузія газів між капілярною кров'ю і тканинами;
5) внутрішнє або тканинне дихання.
Під зовнішнім диханням розуміють обмін газів між зовнішнім середовищем і альвеолами.
Функції дихальних шляхів Повітроносні шляхи майже не беруть участі в газообміні. Але ці шляхи виконують ряд інших важливих функцій, спрямованих на "кондиціонування" повітря. Можна виділити три основних механізми забезпечення кондиціонування.
1. Зігрівання. Під час проходження через повітроносні шляхи повітря зігрівається завдяки тісному контакту з широкою мережею кровоносних капілярів підслизового шару.
2. Зволоження. Незалежно від вологості атмосфери повітря легенів насичене до 100 % парою води.
Повітря, проходячи через повітроносні шляхи, під час видиху встигає частково повернути слизовим оболонкам як тепло, так і воду. У такий спосіб у повітроносних шляхах здійснюється регенерація повітря. Вираженість цих процесів багато в чому залежить від стану навколишнього середовища й глибини дихання. При форсованому диханні організм людини може втрачати до 10 % тепла і до 200 мл/год води.
3. Очищення повітря. Часточки, що за розміром більші від 10 мкм, затримуються на волосинках та вологих слизових оболонках носових ходів. Ті ж часточки, які минули ці перешкоди, осідають на стінках трахеї, бронхів, укритих війчастим епітелієм. Вії здійснюють коливальні рухи: вони повільно рухаються відповідно до напрямку видиху й швидко повертаються в попереднє положення. Завдяки цьому слиз разом із часточками поступово рухається У напрямку гортані, де відхаркується або проковтується. Середня швидкість руху слизу – близько 1 см/хв. Дрібні часточки, які потрапили до альвеол, можуть бути поглинуті макрофагами сполучної тканини. Після цього вони залишаються на місці (вугільний пил зберігається в тканинах легенів протягом кількох років) або через лімфу та кров відносяться від легенів. Аналогічна ситуація спостерігається і з мікроорганізмами.
Повітроносні шляхи виконують захисну функцію й рефлекторним шляхом: при чханні та кашлі разом із струменем повітря виводиться подразник. Чхальний рефлекс зароджується в рецепторах слизової оболонки носа, а кашльовий – у слизовій оболонці глотки, трахеї, бронхів.
