Фібринолітична система
а) фази фібринолізу;
б) механізми активації протифібринолізу;
в) регуляція фібринолізу;
г) поняття про неферментативний фібриноліз.
У даний час вважається, що в крові постійно спонтанно відбувається перетворення невеликої кількості фібриногену у фібрин. Це перетворення врівноважується безперервно протікаючим фібринолізом, тобто розчиненням фібрину. Ферментна система, що забезпечує розчинення фібрину в кров’яному руслі, називається фібринолітичною або плазміновою системою.
У склад системи фібринолізу входять:
1) профібринолізин (плазміноген) – неактивний протеолітичний фермент, який завжди міститься в плазмі крові;
2) фібринолізин (плазмін) – активна форма плазміногену. Утворюється в результаті дії активних протеаз на плазміноген і відлущення від його молекули пептиду, який "закриває" активний центр;
3) активатори фібринолізу – велика група речовин, які або самі є протеазами і здатні перетворювати плазміноген в плазмін, або викликає появлення таких протеаз;
4) інгібітори фібринолізу. До них відносяться інгібітори протеаз, серед яких найбільше значення має α2-антиплазмін.
Лізис здійснюється основним компонентом вказаної системи – фібринолізином або плазміном, який в плазмі міститься у вигляді проферменту профібринолізину або плазміногену. Існуючі в організмі механізми активування профібринолізину дуже різноманітні, але подібно механізмам зсідання крові, їх також можна поділити на дві основні групи – зовнішні і внутрішні.
Важливими стимуляторами зовнішнього механізму є білкові активатори профібринолізину, що синтезуються в судинній стінці, активатори фібринолізу ендотеліального, тканинного, ниркового (урокіназа), бактеріального (стрептокіназа) походження.
Внутрішній механізм запускається тими же факторами, які ініціюють зсідання крові, наприклад, активованим фактором ХІІ, що активує профібринолізин і йде утворення фібринолізу. Це основний шлях активації. Активація профібринолізину здійснюється також і урокіназою (ферментом, що виробляється в нирках), трипсином, кислою та лужною фосфатазами. Фізіологічна регуляція синтезу і виділення в кров судинних активаторів вивчена ще недостатньо. Тим не менше відомо, що їх інтенсивне виділення відбувається при порушенні просвіту, прохідності судин.
Підвищують активність фібринолітичної системі крові посилене утворення і поступлення в кров активаторів фібринолізу (буває при значних пошкодженнях тканин) і зменшення вмісту в крові інгібіторів протеолізу (при недостатньому їх утворенні або підсиленому використанні).
Сильні активатори профібринолізу містяться також в клітинах крові – еритроцитах, тромбоцитах та особливо в лейкоцитах. Крім того, встановлено, що лейкоцити секретують не тільки активатор профібринолізу, але і протеази, які самостійно, тобто без участі фібринолізу, розщеплюють фібрин. Отже, лейкоцити забезпечують функціонування самостійного механізму лізису фібрину.
У протіканні фібринолізу розрізняють три фази:
І фаза – утворення активаторів профібринолізу.
2 фаза – перетворення профібринолізу (плазміногену) в фібринолізин (плазмін).
3 фаза – розщеплення фібрину фібринолізином до пептидів та амінокислот.
Протеолітична дія фібринолізу може пригнічуватися. Тут найбільш важливу роль відіграє швидкодіючий антифібринолізин, що відноситься до α2-глобулінів. Він нейтралізує 2/3 всього фібринолізину, що утворюється при максимальній активації профібринолізину.
Крім ферментної фібринолітичної системи в організмі функціонує і система неферментативного фібринолізу. Цей фібриноліз здійснюється комплексними сполуками гепарину з гормонами. Особливо активним є комплекс гепарину з адреналіном. Неферментативний фібриноліз особливо важливим є для підтримання рідкого стану крові і попередження тромбоутворення при стресових ситуаціях. Неферментативний фібриноліз не інгібується інгібіторами фібринолізу.
Розчинення фібрину в нашому організмі протікає з різною інтенсивністю. Наприклад, фібринолітична активність у венах набагато вища, ніж в артеріях, а у венах рук вона вища, ніж у венах ніг.
