Плазма – рідка частина крові, яка залишається після видалення форменних елементів. У плазмі міститься 90-91 % води, 6,5-8 % білків, 1,1 % інших органічних речовин і 0,9 % неорганічних компонентів (іонів натрію, кальцію, калію тощо). Плазма містить близько 30 розчинних солей. Густина плазми дорівнює 1,025-1,029, а її рН коливається в межах 7,37-7,43 і складає в середньому біля 7,4 (в артеріальній крові).
Білкову фракцію плазми складають декілька десятків різних білків. Їх кількісне та якісне визначення проводять за допомогою електрофорезу. У плазмі крові людини в 1 літрі є 65-85 г білка. Білки плазми діляться на альбуміни (35-50 г/л), глобуліни (α1 – 1-4 г/л, α2 – 4-8 г/л, β – 6-12 г/л, γ – 8-16 г/л) і фібриноген (2-4 г/л).
Альбуміни на 80 % забезпечують онкотичний тиск крові (колоїдно-осмотичний). Це впливає на розподіл води між плазмою та міжклітинною рідиною. Так як стінки капілярів вільно пропускають невеликі молекули, концентрація їх, а, отже, осмотичний тиск, який вони створюють у плазмі й міжклітинній рідині, приблизно однакові. Великі ж молекули білків важко проходять через стінки капілярів. Завдяки цьому, а також тому, що білки захоплюються клітинами й переносяться лімфою, між плазмою та міжклітинною рідиною створюється градієнт концетрації білків, який зумовлює різницю в онкотичному тиску, яке складає біля 22 мм рт.ст. (3 кПа).
Велика загальна площа поверхні багатьох дрібних молекул альбумінів дуже велика, тому вони добре виконують функцію переносників багатьох транспортованих кров’ю речовин, таких як білірубін, уробілін, жирні кислоти, солі жовчних кислот, солі важких металів, фармакологічні препарати (пеніцілін, сульфаніламіди, антибіотики тощо).
Утворюються альбуміни в печінці; за добу (за умов нормального харчування) виробляється їх біля 17 г; період піврозпаду альбумінів складає 10-15 днів.
Глобуліни – це група білків, яких електрофоретично (в порядку спадання електрофоретичної рухомості) розділяють на α1, α2, β і γ. Але навіть ці субфракції можна розділити (наприклад, з допомогою імуноелектрофорезу).
До складу фракції α1-глобулінів входять білки, простетичною групою яких є вуглеводи, переважно гексози і гексозиміни. Ці білки називаються глікопротеїнами. В їх складі циркулює біля 60 % всієї глюкози плазми. (Цю зв’язану глюкозу можна визначити тільки після її відділення від білків методом кислотного гідролізу). До субфракції глікопротеїнів відноситься ще одна група вуглеводовмісних білків – мукопротеїни, які містять мукополісахариди.
Фракція α2-глобулінів включає гаптоглобіни, які за хімічним складом є мукопротеїнами, і мідьвмісний білок церулоплазмін. На кожну білкову молекулу останнього припадає вісім атомів міді, що зумовлює оксидантну активність цього білка. Церулоплазмін зв’язує біля 90 % міді, яка є в плазмі, але з током крві до клітин переноситься мідь, яка зв’язана не стільки з церулоплазміном, як з альбуміном. До інших білків фракції α2-глобулінів належить тироксин-зв’язуючий білок, транскобаламін (вітамін В12-зв’язуючий глобулін), білірубін-зв’язуючий глобулін, транскортин (кортизолзв’язуючий глобулін).
До β-глобулінів належать важливі білкові переносники ліпідів і полісахаридів. Важливе значення ліпопротеїнів полягає в тому, що вони утримують в розчині нерозчинні в воді жири і ліподії і забезпечують таким чином їх перенесення кров’ю. Бета-глобуліни приймають участь у транспорті фосфоліпідів, холестерину, стероїдних гормонів, катіонів металів. Біля 75 % усіх жирів і ліпоїдів плазми входять до складу ліпопротеїнів. Незначна кількість ліпопротеїнів входить до α1-фракції глобулінів. Металовмісний білок трансферин переносить мідь і, що дуже важливо, залізо. Саме він забезпечує транспорт цього елементу кров’ю (кожна молекула трансферину містить два атоми тривалентного заліза).
До фракції γ-глобулінів входять різні антитіла, багато з яких мають ферментативну активність. Так як потреба в них різна, то розміри і склад фракції гама-глобулінів значно коливається.
При збільшенні цієї фракції зменшується фракція альбумінів і тому загальна кількість білків плазми звичайно залишається приблизно однаковою). До γ-глобулінів належать також аглютиніни крові (α- і β).
Утворюються глобуліни в печінці, кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах. За добу виробляється біля 5 г глобулінів. Період їх піврозпаду – 5 днів.
Фібриноген є розчинним попередником фібрину. З його переходом у фібрин відбувається зсідання крові і перетворення його в щільний згусток. Плазма крові, яка не містить фібриногену називається сироваткою. Утворюється фібриноген у печінці.
