Ризик – це кількісна характеристика оцінки ступеня небезпеки. Величина ризику (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливого їх числа (N) за конкретний період часу: R = n/ N При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику – максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Забезпечити нульовий ризик неможливо. Набула поширення концепція прийнятого ризику, тобто такий ризик суспільство може прийняти (дозволити) у даний час і котрий може бути економічно виправданий.
Існують різні методи визначення ризику небезпеки:– інженерний, який ґрунтується на статистиці та розрахунках частоти проявлення небезпеки, імовірнісному аналізі результатів;
– модельний, який базується на побудові моделей впливу небезпеки на людину, окремі професійні, соціальні групи людей;– експертний, коли ймовірність проявлення небезпеки з негативними наслідками визначається за результатами свідчень спеціалістів-експертів.Розрізняють індивідуальний ризик, що характеризує небезпеку відповідного виду до окремого індивідуума, та соціальний (груповий) – для групи людей. Соціальний ризик характеризує небезпеку залежно від частоти подій і кількості уражених при цьому людей. Оцінювання ризику зумовлює потребу в здійсненні заходів, спрямованих на його зниження, а отже пом’якшення наслідків небезпек, забезпечення безпеки ЖД людей у конкретних умовах.
Оцінка ризику – це аналіз причин проявлення небезпек і визначення масштабів негативних наслідків у конкретній ситуації. Рішення, що приймаються на підставі оцінки ризику небезпек, є складовою процесу управління ризиком.
Управління ризиком – аналіз, оцінювання ризикової ситуації і прийняття рішень щодо дій, спрямованих на зниження ризику проявлення небезпеки з негативними наслідками до мінімуму.
Досягти зниження ризику в будь-якій системі чи ситуації можна кількома способами за рахунок:
– повної або часткової відмови від робіт, операцій, використання окремих систем, які мають високий ступінь небезпеки;
– заміни небезпечних елементів, операцій іншими – менш небезпечними;
– удосконалення технологій, систем та об’єктів у напрямі зниження ймовірності виникнення небезпек;
– організаційно-правових заходів, зокрема контролю за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки в небезпечних ситуаціях.
