Підробка творів мистецтва є дуже поширеним злочином (див. Паризький музей підробок). Мотиви:
1) Отримання матеріальної вигоди (перепродаж або підміна оригіналу);
2) Психологічний – злочинець самостверджується.
Підробка часто вимагає значних затрат, вмінь і знань (див. Дослідницький проект Рембрандт чи серіал «Білий комірець»). Часто це стилізація під майстра, переробка твору учня під майстра,
Фальсифика́ція (лат. falsificatio, от falsifico – підробляю; італ. falsificare – підробляти) підробка, зміна (зазвичай з корисною ціллю) вигляду чи властивостей твору мистецтва. Сучасний термін – «фейк».
Стилізація – зумисна імітація художнього стилю, характерного для автора, епохи, жанру, течії мистецтва, культури певного соціального середовища, народності, епохи. В орнаменті може використовуватись як художній прийом. У фальсифікації означає наслідування матеріалів, форм, змісту чи інших характерних ознак авторства/давності, з метою підвищення комерційної вартості твору.
Плагіат – привласнення авторства на чужий твір науки, літератури, мистецтва або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора.
Марко Вовчок протягом 1870–1872-го рр. публікувала в петербурзькому місячнику «Переводы лучших иностранных писателей» переклади, зроблені найнятими нею людьми, під власним прізвищем. Пізніше одна з цих наймичок підсунула Вовчок переклад казок Андресена, який насправді просто списала зі зробленого два роки тому перекладу кількома іншими перекладачками. Казки вийшли друком, а справжні автори перекладів здійняли галас. В результаті, третейський суд з 19 літераторів визнав Вовчок винною у плагіаті. Зізнатися в тому, що насправді твори вкрала не вона, письменниця не могла. Адже тоді б з'ясувалося ще й те, що вона таємно наймала перекладачок і їхні роботи підписувала власним прізвищем
