Репродуктивне здоров'я населення – це можливість подружньої пари народжувати дітей. В ідеалі рівень репродуктивного здоров'я оцінюють за результатами функціонування репродуктивної системи:
- кількості запліднень, які відбулися;
- кількості вчасно народжених дітей при відсутності штучних обмежень (протизаплідні заходи, аборти).
Відомо, що репродуктивна система є автономною, і немає прямій кореляції між станом загального й репродуктивного здоров'я. Але існує загальний біологічний механізм, що зв'язує ці 2 аспекти й направляє функціонування організму в найбільш прийнятне в цих умовах русло - це стрес. При погрозі виживання репродуктивна функція відключається, і запліднення не відбувається, тому що інтереси популяції стоять на другому місці після індивідуального виживання. По цій же причині стрес може переривати вагітність, піднімаючи нейроэндокринную орієнтацію на неї в організмі (так звану домінанту вагітності).
М.Сельє відносив жіночу безплідність при довго діючому стресі до «хвороб адаптації». Другий аспект цього ж вибору між індивідуальним виживанням і репродукцією - це токсикоз вагітності, що може привести до не виношування плода, як прояву недостатньої адаптації до вагітності внаслідок низького рівня соматичного здоров'я матері. Рівень репродуктивного здоров'я залежить від:
- репродуктивного потенціалу людини;
- сумісності партнерів;
- статевої культури, розуміння феномена чоловіка й жінки;
- грамотного регулювання дітородіння;
На сьогоднішній день безплідність - проблема кожної п'ятої пари в Україні. При цьому більш, ніж у половині випадків марним є чоловік. У наші дні 19-20% пар страждають безплідністю, для порівняння в 1991 році цей показник був тільки - 15 %, причому чоловіча безплідність зустрічається частіше, ніж жіноче (в 50% випадків).
Безплідність буває абсолютною і відносною, тимчасовою і постійною, первинною (у жінок що не вагітніли, при регулярному статевому житті без контрацептивів, протягом року) і вторинним (неможливість вагітності у жінок, які раніше були вагітні, поза залежністю від результату вагітності). По класифікації ВООЗ розрізняють - 85 жіночих причин безплідності й 16 - чоловічих.
До основних причин жіночої безплідності відносяться:
- ендокринна патологія (порушення функції ендокринних органів);
- трубна безплідність (внаслідок запальних процесів);
- імунологічні конфлікти;
- аномалії розвитку ( неправильне положення або недорозвинення внутрішніх полових органів);
- різні психогенні фактори;
Найчастіше зустрічаються поєднані випадки безплідності. Зустрічається абсолютна жіноча безплідність, коли по тим або інших причинах у жінки або взагалі відсутні жіночі полові органи (матка, яєчники), або є грубі пороки.
Найбільш часті причини чоловічої безплідності:
- запальні захворювання сечостатевих органів;
- захворювання, що передаються статевим шляхом;
- сексуальні порушення (імпотенція, передчасне або ретроградне сім'явивергання);
- непрохідність (обтурація) сім’я вивідних канальців;
- розширення вен насінного канатика (варикоцелє);
- гормональні порушення, що приводять до зниження сперматогенезу;
- анатомічні дефекти полового члена;
- імунологічна безплідність;
- ідеопатична безплідність;
У чоловіків, які перенесли у дитинстві паротит (свинку), дуже часто буває відсутність сперматозоїдів і еякуляції. Після проведення повного обстеження із приводу безплідності в 5-10 % випадків причина безплідності залишається нез'ясованої. Чоловічу безплідність ділять на секреторну форму (порушене утворення сперматозоїдів) і обтураційну форму (порушена прохідність сім’я вівідних проток).
Зараз серед причин безплідності велике значення має таке захворювання, як ендометріоз. Японці вважають, що практично 99% жінок страждають цією патологією. Серед наших подружніх пар це захворювання зустрічається в 36-37% пар.
Ендометріоз – патологічний процес, при якому за межами порожнини матки (у м'язовій оболонці матки, в інших органах полової системи й поза нею) відбувається доброякісне розростання тканини, по морфологічних і функціональних властивостях подібної эндометрию (внутрішньої, що відривається під час менструації оболонці матки). Це приводить до непрохідності маткових труб, спаєчним процесам, поразці кишечника й сечового міхура.
У цей час для лікування безплідності використовують допоміжні репродуктивні технології – коли лікарі беруть на себе частина процесів, які проходять до зачаття й на ранній стадії розвитку ембріона. ЭКО (экстракорпоральное запліднення) – найпоширеніший спосіб лікування, коли запліднення відбувається в пробірці. До новітніх технологій ставляться:
- донорство сперматозоїдів і яйцеклітин;
- сурогатне материнство;
- штучне запліднення сперми чоловіка;
- штучне запліднення сперми донора;
Є дуже цікавий аспект у лікуванні безплідності - основні процеси репродукції регулюються корою головного мозку, і коли жінка дуже бажає настання вагітності, то кора головного мозку гальмує настання овуляції. Тому бувають випадки, коли пацієнткам з абсолютною безплідністю говорили про неможливість завагітніти, то вагітність наступала. Раніше, коли в жінки була відсутня матка, це було абсолютною ознакою безплідності. Зараз існує державна програма допомоги таким подружнім парам. Якщо в жінки до 40 років відсутні 2 труби або матка, їх направляють на безкоштовне проведення допоміжних репродуктивних технологій.
В 15 % випадків безплідності причиною є імунний фактор - це несумісність слизу й несумісність сперматозоїда. Якщо чоловіки довгостроково постяться, то в них різко падає кількість сперматозоїдів, а якщо жінка схудла на 15-20 кг за короткий строк, у неї перестають функціонувати яєчники, тому потрібно харчуватися раціонально й збалансовано.
Профілактика безплідності. Насамперед це здоровий спосіб життя, відмова від уживання алкоголю, нікотину, позашлюбних полових контактів, при яких відбувається зараження різними інфекціями (хламидиями, микоплазмами, вірусами), планування вагітності й избегание абортів. Екологія, відсутність правильного виховання й спостереження за дівчинкою під час її вступу в перехідний період, спадкоємні захворювання – от фактори, що сприяють розвитку безплідності. Багато дівчинок народжуються від матерів із хронічними захворюваннями (хворі батьки - хворі діти).
Фактори народжуваності, репродуктивна поведінка
Рівень народжуваності на тій або іншій території у той чи інший період часу залежить від низки факторів. Одним із них, що відіграє у сучасних умовах головну роль, є репродуктивна поведінка..
Під репродуктивною поведінкою, розуміють систему дій і відносин, які призводять до народження визначеного числа дітей у родині, або поза шлюбом. Розрізняють три головних типи репродуктивної поведінки:
- багатодітну (потреба у 5 і більше дітях) - вона зумовлена переважно біологічними чинниками — особливостями плідності;
- середньодітну (потреба у 3-4 дітях)
- малодітну (потреба у 1-2 дітях). – для неї характерне попередження та переривання вагітності.
Репродуктивна поведінка реалізується через репродуктивні установки. Репродуктивна установка — це психічний регулятор поведінки, вона означає готовність до певного результату репродуктивної поведінки, прийнятність для особистості народження певної кількості дітей, відповідно синів та дочок. Як правило, виділяють два види установок:
- установки дітності, які регулюють досягнення головного результату репродуктивної поведінки,
- установки, пов'язані з практикою контрацепції.
Про наявність репродуктивної установки можна говорити, якщо індивід має нормальну плідність. У противному разі, за неплідності, збережена готовність мати дітей розцінюється як установка до всиновлення (удочеріння). Відомості про репродуктивні установки отримують при опитуваннях виключно жінок.
Найпоширенішими у демографії є показники:
- бажана кількість дітей,
- очікувана кількість дітей,
- планована кількість дітей.
Найнадійніший серед них — показник очікуваної кількості дітей. Емоції вимірюють, як правило, при вивченні репродуктивної мотивації, яка розкриває якісний бік потреби в дітях, її зміст і виражає спонукальний компонент репродуктивної установки.
Репродуктивна мотивація, або мотиви народження дітей, — це психічний стан особистості, який спонукає її до досягнення особистих цілей через народження певної кількості дітей. Мотив народжування характеризує сенс появи дитини будь-якої черговості, а також певної статі. Розрізняють економічні, соціальні та психологічні мотиви народження дітей.
Економічні репродуктивні мотиви пов'язані з прагненням особистості зміцнити добробут сім'ї та економічний статус батьків, з різними пільгами, надаваними при народженні певної кількості дітей.
Соціальні репродуктивні мотиви сприяють збереженню або підвищенню соціального статусу батьків та їх суспільного авторитету й престижу, спадковості роду й сім'ї.
Психологічні репродуктивні мотиви найрізноманітніші — зумовлені потребою у наповненні свого життя сенсом, потребою у синівській або дочірній любові, прагненням продовжити себе в дітях, потребою у піклуванні про малу дитину та любові до неї, прагненням передати їй свій життєвий досвід, бажанням уникнути самотності в старечому віці, бажанням членів подружжя зміцнити шлюб тощо.
Показники народжуваності в різних країнах значно варіюють залежно від комбінованого впливу багатьох факторів: фізіологічних, шлюбно-сімейних, соціальних, економічних, культурних, релігійних. Оскільки жінка може за своє життя народити лише обмежене число дітей, а максимум народжень зумовлений самою природою людини, то одним з факторів, що визначають народжуваність, є фізіологічний.
Середній рівень природної народжуваності, тобто число дітей, що може народити жінка, складає приблизно 10 народжень. У випадках же декількох багатоплідних пологів (до яких деякі жінки генетично схильні) максимум дітей в однієї жінки може сягати 40.
Фізіологічний фактор народжуваності включає і тривалість репродуктивного періоду. У жінок цей період починається в 1217 років і закінчується приблизно в 45 років. У чоловіків репродуктивний вік починається близько 15 років, а закінчується в 55-70 років, а іноді і набагато пізніше (іноді триває до 90 і більше років).
До фізіологічних, а точніше, до генетичних факторів народжуваності можна віднести збіг або розходження в чоловіка і жінки резус-фактора. Як відомо, при розбіжності в чоловіка і жінки резус-фактора вагітність часто ускладнюється і закінчується викиднем або мертво народженням.
Значно впливають на показники народжуваності шлюбно-сімейні фактори:
- вік вступу в шлюб,
- ступінь охоплення населення шлюбними відносинами,
- можливість розлучень і повторних шлюбів,
- форми шлюбу і типи родини.
У більшості країн існують закони, що встановлюють мінімальний шлюбний вік: він варіює від 12 років в Іспанії, Греції, окремих країнах Латинської Америки і деяких штатів США до 18 років у більшості європейських країн.
Ще одним із факторів народжуваності є вплив релігійної належності на репродуктивну поведінку. Зі світових релігій найбільш аскетичним є буддизм. Як відомо, за буддійським віровченням, життя вважають низкою безперервних страждань, і правовірний буддист повинен придушувати в собі спрагу буття.. Разом з тим вчення буддизму містить і ряд положень, що об'єктивно сприяють підвищенню народжуваності. Так, у цій релігії існує положення про ахімсе — нескоєння зла, що забороняє позбуватися не тільки від уже народженої дитини (як, утім, і від усього живого), але і від плоду.
Що ж до християнства, то різні його канони впливають на процес народжуваності по-різному. З одного боку, ця релігія закликає віруючих збільшувати своє потомство, що, зрозуміло, позитивно впливає на народжуваність. Підвищенню народжуваності сприяє і те, що, відповідно до християнської моралі, єдиною метою шлюбу є народження дітей. З іншого боку, для християнства деяких напрямків (насамперед для східних церков) характерний аскетизм: віруючі повинні направляти усі свої помисли до Бога, а не до земних насолод.
Третя світова релігія — іслам — дотримується яскраво вираженої пронаталістської позиції. Вона закликає якнайбільше і якомога швидше множити послідовників ісламу. Не випадково саме у більшості мусульманських країн найвища народжуваність. Канони ісламу не встановлюють жінкам нижньої вікової межі для можливості статевих стосунків. Посідаючи нижчий соціальний стан порівняно з чоловіком, мусульманська жінка може трохи підвищити його, лише ставши матір'ю великого числа синів. Високій народжуваності мусульман сприяє зокрема їхнє ставлення до абортів: за законами ісламу зародок з моменту зачаття вважають людиною і його знищення прирівнюють до вбивства.
Також на рівень народжуваності сильно впливають існуючі в народу традиції та звичаї. У переважної більшості народів, хоча б у минулому, існувала традиція багатодітності. Це було пов'язане з тим, що на ранніх стадіях розвитку в умовах високої смертності і частих зіткнень із сусідніми громадами людські колективи були дуже зацікавлені у своєму швидкому кількісному зростанні. У країнах, що розвиваються, і дотепер звичаї відіграють досить значну роль у суспільному і сімейному житті. Зокрема, у більшості народів цих країн міцно зберігається традиція багатодітності. Вважається, що багатодітність підвищує престиж родини, мати великого числа дітей, особливо синів, користується особливою пошаною. Звичаї, що впливають на репродуктивну поведінку, відіграють значну роль лише в традиційних суспільствах. У розвинутих народів набагато сильніший вплив на рівень народжуваності мають соціально-економічні фактори:
- освітній і загальнокультурний рівень,
- добробут,
- ступінь урбанізації,
- вид занять.
Рівень освіти, як і культурний рівень у цілому, звичайно перебуває в зворотній залежності щодо показників народжуваності. Для одержання високої освіти потрібні роки навчання, і в цей час люди, як правило, намагаються не заводити дітей. З підвищенням освітнього і культурного рівня в людей росте коло інтересів, і вони часто не хочуть відмовлятися від цікавих для них занять заради народження ще однієї дитини. До того ж освіченіші люди краще інформовані про способи запобігання вагітності, і тому ефективніше практикують внутрішньо сімейне планування народжуваності.
З підвищенням освітнього рівня в більшості країн поліпшується і добробут людей. У цілому рівень добробуту також перебуває в зворотній залежності щодо народжуваності, хоча цей зв'язок не абсолютний. Наприклад, у періоди, коли країна переживає кризу і доходи населення скорочуються, падає і народжуваність, і, навпаки, з поліпшенням матеріального становища чоловік і жінка нерідко реалізують народження, що раніше відкладалися. Проте забезпечені верстви звичайно мають менше дітей, порівняно з незаможними.
Від рівня освіти звичайно залежить і вид занять, що обумовлює диференціацію народжуваності і за видами трудової діяльності. Крім того, додатковий вплив на репродуктивну поведінку накладає ще й специфіка трудової діяльності.
На показниках народжуваності позначається і процес урбанізації. Для міського населення звичайно характерний нижчий рівень народжуваності порівняно з сільським населенням. Однак і ця залежність не абсолютна. Крім всього іншого, треба враховувати і вікову структуру населення, що, теж досить серйозно впливає на показники народжуваності.
Показники народжуваності
Для вимірювання народжуваності застосовують систему показників, яка дозволяє визначити загальний її рівень, динаміку та інтенсивність, а також її величину в різних субнаселен нях (соціально-економічних і демографічних групах). У демографії використовують два способи вивчення демографічних процесів і явищ:
- метод умовного покоління
- метод реального покоління.
Абсолютне число народжень показує, скільки всього дітей народилося в того чи іншого населення за визначений період (за рік). Величина абсолютного числа народжень дає перше уявлення про обсяги народжуваності і дозволяє робити порівняння за різними періодами часу та різними територіями. Однак абсолютне число народжень є малоінформативним показником, оскільки залежить від абсолютної чисельності населення.
Коефіцієнт (індекс) дітності - це відношення чисельності дітей у віці 0-14 років до чисельності жінок репродуктивного (15-49 років) віку. Цей показник можна використовувати для первинної оцінки величини народжуваності, особливо в країнах з погано налагодженим обліком природного руху населення, але з досить точними переписними даними. Його також застосовують для первісного порівняння рівнів народжуваності у різних країнах: коефіцієнт дітності високий там, де висока народжуваність, і низький у країнах з низькою народжуваністю.
Загальний коефіцієнт народжуваності. Простішим і широко вживаним відносним показником народжуваності є загальний коефіцієнт народжуваності. Його розраховують як відношення абсолютного числа народжень до середньої чисельності населення за період, звичайно за рік. Вважають, що максимальній природній народжуваності відповідає загальний коефіцієнт народжуваності зі значенням 50 — 60 %.
Спеціальний коефіцієнт народжуваності розраховують стосовно лише чисельності жінок репродуктивного віку (15-49 років або, у деяких країнах, 15-44 років). Спеціальний коефіцієнт народжуваності дорівнює відношенню загального числа народжень за рік до середньорічної чисельності жінок репродуктивного віку:
Часткові коефіцієнти народжуваності. Їх розраховують для усунення впливу інших демографічних і недемографічних структур. Зокрема, там, де значне місце серед усіх народжень займають народження позашлюбні, часто розраховують коефіцієнти шлюбної і позашлюбної народжуваності. Це відношення чисел народжених дітей у шлюбі і поза шлюбом до середньорічної чисельності жінок, що перебувають і не перебувають у шлюбі.
Подібним чином можуть бути розраховані коефіцієнти народжуваності (загальні і спеціальні) міського і сільського населення та ін.
Серед часткових коефіцієнтів народжуваності важливе місце належить повіковим коефіцієнтам народжуваності, що вимірюють чисту інтенсивність народжуваності в конкретній віковій групі. Повікові коефіцієнти народжуваності розраховують як відношення числа народжень у жінок визначеного віку (x років) до їхньої середньорічної чисельності:
