Збереження й відтворення здоров'я перебувають у прямої залежності від рівня культури. Культура відбиває міру усвідомлення й відносини людини до самої себе. Культура включає не тільки певну систему знань про здоров'я, але й відповідне поводження по його збереженню й зміцненню, засноване на моральних засадах.
Здоров'я - це природна, абсолютна й неминуща життєва цінність, що займає верхній щабель в ієрархічній градації цінностей, а також у системі таких категорій людського буття, як інтереси й ідеали, гармонія, краса, зміст і щастя життя, творча праця, програма й ритм життєдіяльності. У міру росту добробуту населення, задоволення його природних первинних потреб (у їжі, житлі й ін.) відносна цінність здоров'я усе більше буде зростати.
Можна виділити три рівні цінності здоров'я:
- біологічний - споконвічне здоров'я, що включає саморегуляцію організму, гармонію фізіологічних процесів і максимальну адаптацію;
- соціальний - здоров'я як міра соціальної активності, діяльного відношення індивіда до миру;
- особистісний (психологічний) - здоров'я як заперечення хвороби та її подолання.
Цінність здоров'я не перестає бути такою, навіть якщо вона не усвідомлюється людиною; вона може бути й схованою (латентною). Більшість людей цінність здоров'я усвідомлюють тільки тоді, коли воно перебуває під серйозною загрозою або майже втрачено. Здоров'я займає в ієрархії потреб людини провідні позиції.
За даними досліджень, (5500 респондентів):
- 54,2% з них вважають, що «здоров'я - саме головне в житті»,
- 35,7% - «здоров'я - необхідна умова повноцінної життєдіяльності», тобто 89,9% із числа опитаних відносять здоров'я до числа найважливіших і необхідних цінностей життя,
- 2,9% опитаних висловлюють судження «є й інші цінності, які також важливі для здоров'я»
- на думку 2,3%, існують цінності, заради яких можна поступитися здоров'ям,
- 4,6% «воліють жити не думаючи про здоров'я».
Здоров'я, будучи якісною характеристикою особистості, сприяє досягненню багатьох інших потреб і цілей. Відношення до здоров'я обумовлено об'єктивними обставинами, у тому числі вихованням і навчанням.
Критерієм міри адекватності відношення до здоров'я в побуті може служити ступінь відповідності дій і вчинків людини вимогам здорового способу життя, а також нормативним вимогам медицини, санітарії, гігієни. Відношення до здоров'я містить у собі й самооцінку людиною свого фізичного й психічного стану, що є свого роду індикатором і регулятором його поводження. Самооцінка фізичного й психічного стану виступає як реальний показник здоров'я людей.
Кожна людина хоче бути здоровим. Однак навіть у ситуації хвороби люди нерідко поводяться неадекватно своєму стану, не говорячи вуж про те, що у випадку відсутності хвороби вони далеко не завжди дотримують санітарно-гігієнічних вимог. Очевидно, причина невідповідності між потребою в здоров'я і її дійсною повсякденною реалізацією людиною полягає в тім, що здоров'я звичайно сприймається людьми як щось безумовно дане, як сам собою факт, що розуміє, потреба в якому хоча й усвідомлюється, але подібно кисню, відчувається лише в ситуації його дефіциту. Чим адекватніше відношення людини до здоров'я, тим інтенсивніше турбота про нього.
Розходження, обумовлені самооцінкою здоров'я, спостерігаються й у способі життя респондентів. Однією з головних причин цих розходжень є фактори мотиваційного порядку, зокрема усвідомлення людиною міри своєї відповідальності за сохранність і зміцнення здоров'я. Так, якщо особи з гарною самооцінкою здоров'я в 52,5% випадків вважають, що «стан здоров'я людини насамперед залежить від нього самого», те особи із задовільною й поганою самооцінкою - відповідно в 35,5 і 37,3%. Виділяють два типи відносин до здоров'я:
Перший - в охороні здоров'я орієнтований, насамперед, на зусилля самої людини, або умовно «на себе». До першого типу ставляться, в основному, особи з гарною самооцінкою здоров'я. Їх характеризує схильність приписувати відповідальність за результат своєї діяльності власним зусиллям і здатностям.
Другий - переважно «зовні», коли зусиллям людини приділяється другорядна роль. До другого типу ставляться особи переважно з поганою й задовільною самооцінкою здоров'я, що приписують відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам і обставинам. Отже, характер турботи людини про здоров'я пов'язаний з його особистісними властивостями. Звідси треба, що виховання адекватного відношення до здоров'я нерозривно пов'язане з формуванням особистості в цілому.
У системі цінностей, якими дорожить будь-яка цивілізована нація особливе місце відводиться здоров'ю людей. Протягом багатовікової історії людства, на різних етапах розвитку суспільства вивченню проблем здоров'я завжди приділялася велика увага. Представники різних наук та фахів робили спроби проникнути в таємниці феномена здоров'я, визначити його сутність для того, щоб навчитися вміло керувати ним, економно використовувати здоров'я протягом усього життя та знаходити засоби для його збереження.
Здоров'я – одне з головних джерел повноцінного життя, щастя, радості, успіху. Воно є не лише особистим надбанням людини, але й суспільним багатством, одним із найважливіших показників добробуту народу. На жаль, багато людей лише тоді починають по-справжньому цінувати своє здоров'я, коли воно вже порушене. Німецький вчений М.Петтенкофер писав: "Ми часто чинимо, як марнотратний спадкоємець багатих батьків, не знаючи справжньої ціни здоров'ю, отриманому у спадок. Ми витрачаємо його без ощадливості, не піклуючись про майбутнє".
Здоров'я природна, абсолютна і неминуща життєва цінність, що займає один із верхніх щаблів на ієрархічній градації цінностей. Від ступеня володіння здоров'ям залежить рівень задоволення практично всіх потреб людини. Потреба в здоров'ї має загальний характер, властива окремим індивідам і суспільству. Безтурботне ставлення людини до свого здоров'я завдає соціально-економічну і морально-психологічну шкоду сім'ї, виробничому колективу та суспільству.
В усі часи здоров’я людини розглядалось як одна з найвищих цінностей суспільства, що становлять основу економічного та духовного розвитку держави. Ще стародавні римляни проголошували: «Здоров’я – найвище благо!». Сьогодні важко назвати країну, на теренах якої не було б запроваджено медичного страхування її громадян. Те, що стало очевидним ще більше двохсот років тому, нині домінує в структурі фінансування охорони здоров’я більшості країн світу. А щодо України – то попри те, що вона друге десятиліття знаходиться в ринку, охорона здоров’я в країні як галузь все ще перебуває в радянському правовому полі.
Здоров’я – це найголовніша цінність людини, її найважливіший пріоритет у житті, пріоритет, який визначає можливість для реалізації всіх її прагнень, як особистих, так і соціальних. Зазвичай для будь-якої людини поняття «здоров’я» невідривно пов’язане з поняттями «життя», «смерть» і «хвороба». Спочатку життя здається, що здоров’я – це відсутність хвороби. Але з роками людина розуміє, що здоров’я це також і стан організму при якому нормально функціонують усі органи, це відчуття гарного самопочуття в певному середовищі. Взагалі конкретного поняття здоров’я немає, та й не може бути, адже кожна людина унікальна, унікальне і її самопочуття. Звичайно, певні стандарти є, але вони дуже розмиті і навряд чи підійдуть для всіх.
Рівні опису цінності здоров’я
Виділяють три рівні опису цінності «здоров’я»:
- біологічний – початкове здоров’я передбачає досконалість саморегуляції організму,гармонію фізіологічних процесів, як наслідок максимуму адаптації;
- соціальний – здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності, відношення людського індивіда до світу;
- особливий психологічний – здоров’я є відсутність хвороби, але швидше заперечення її у значенні подолання (здоров’я – не тільки стан організму, але й стратегія життя людини).
Біологічні ознаки здоров’я передбачають фізіологічно нормальний стан і функціонування організму, тобто такий стан, за яким поточність формоутворюючих фізіологічних і біологічних процесів в організмі підпорядковується доцільним біологічним процесам. Перші елементи здоров’я передаються дитині від батьків. З розвитком людини до визначеного ступеня змінюється й її здоров’я. На біологічному рівні здоров’я характеризується нормальною функцією організму на всіх рівнях його організації – організму, органів, гістологічних, клітинних та генетичних структур; нормальною поточністю типових фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню; здатністю організму пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюються (адаптація); здатністю підтримувати постійність внутрішнього середовища організму; забезпеченням нормальної і різнобічної життєдіяльності та зберіганням живої основи в організмі. Тому фізичне здоров’я визначають такі чинники: індивідуальні особливості анатомічної будови, фізіологічні функції в різних умовах – спокої, навантаженні, рухах,рівень фізичного розвитку і систем.
Враховуючи, що людина є соціальною істотою, то її здоров’я є соціальною цінністю і передумовою для соціологізації особистості, для її «обростання» суспільними відносинами,включення в ритм та життя суспільної системи. Здоров’я є мірою соціальної активності,діяльності, відношення людини до світу.
Найбільш повно сутність соціальної цінності здоров’я сформулювали В.В. Канеп,Г.І. Цареградцев і Б.І. Ольшанський: «Здоров’я – це не тільки одна з необхідних передумов щастя людини, його всебічного, гармонійного розвитку. Воно є не тільки однією з умов досягнення людиною максимальних успіхів у галузі освіти, професійної підготовки,продуктивності праці, оптимістичного і життєстверджуючого ставлення до усього, що відбувається. Здоров’я – це також важливий показник і чутливий індикатор благополуччя народу».
Здоров’я є своєрідним дзеркалом соціально-економічного, екологічного, демографічного і санітарно-гігієнічного благополуччя країни, одним із соціальних індикаторів суспільного прогресу, важливим чинником, який впливає на якість та ефективність трудових ресурсів.
Психологічний рівень здоров’я обумовлений психічними особливостями людини,можливостями забезпечити і подолати хворобу, способом життя і розумінням того, що здоров’я – це не тільки стан організму, але і стратегія життя. До сфери психічного здоров’я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини (збудливість,емоційність, чутливість). Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів.
Психічне здоров’я пов’язане з особливостями мислення, характеру, здібності. Все це обумовлює особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів. Суттєво впливають на здоров’я людини її особливі психічні стани, які не є постійними її якостями, але виникають спонтанно або під впливом зовнішніх факторів(розлад свідомості, зміни настрою, апатія, афектні стани, напруженість тощо).
Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, складових духовної культури людства (освіти, науки, релігії, моралі, етики, ставлення до сенсу життя, власних ідеалів, світогляду). Соціальне здоров’я індивіда залежить від економічних чинників, його стосунків структурними одиницями соціуму (сім’єю, організаціями через які відбуваються соціальні зв’язки) – праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека існування. Враховуються також міжетнічні стосунки, різниця в доходах, рівень матеріального добробуту. Треба зазначити, що в реальному житті всі ці 4 складові діють одночасно і їх інтегрований вплив визначає стан здоров’я людини.
Бути здоровим - природне прагнення людини. Здорова й духовно розвинута людина гарна, бо вона себе добре почуває, здатна одержувати задоволення від праці, має змогу вдосконалюватися, досягаючи нев'янучої молодості духу й внутрішньої краси. Свідомими діями хворий здатний захистити себе від "входу" у хворобу й запобігти розвитку патологічного вогнища збудження, що називається домінантою Найбільш широке поширення одержав функціональний підхід - його особливість полягає в здатності індивіда здійснювати властиві йому біологічні й соціальні функції, зокрема, виконувати суспільно корисну трудову, виробничу діяльність. Їхня втрата є найпоширенішим і найбільш значимим для людини, родини, суспільства соціальним наслідком хвороб людини. У зв'язку з функціональним підходом до здоров'я виникло поняття «практично здорова людина», оскільки можливі патологічні зміни, які істотно не позначаються на самопочутті й працездатності людини.
Походження хвороби має два джерела:
1. Стан людського організму, тобто «внутрішні причини»
2. Зовнішні причини,
Отже, для попередження хвороб - підвищення життєстійкості організму є два способи:
- видалення зовнішніх причин
- або оздоровлення, зміцнення організму для того, щоб він міг нейтралізувати зовнішні причини (тому здатність до адаптації - один з найважливіших критеріїв здоров'я).
Стан здоров'я відбивається на всіх сферах життя людей. Здоров'я впливає на якість трудових ресурсів, на продуктивність суспільної праці й тим самим на динаміку економічного розвитку суспільства.
Рівень здоров'я й фізичного розвитку - одне з найважливіших умов якості робочої сили. Залежно від їхніх показників оцінюється можливість участі людини в певних сферах трудової діяльності. Тому вже на етапі вибору спеціальності й виду професійного навчання об'єктивно виникає й вирішується проблема психофізіологічної відповідності особистості конкретним видам професійної діяльності.
Потреба в здоров'ї носить загальної характер, вона властива як окремим індивідам, так і суспільству в цілому. Увага до власного здоров'я, здатність забезпечити індивідуальну профілактику його порушень, свідома орієнтація на здоров'я різних форм життєдіяльності - все це показники загальної культури людини.
Групи здоров'я
На основі критеріїв розрізняють п'ять груп здоров'я:
Перша група - здорові особи з нормальним психічним і фізичним розвитком (для заняття фізкультурою належать до основної медичної групи).
Друга група - здорові особи з деякими функціональними й морфологічними відхиленнями, що виникли внаслідок перенесеної хвороби, частих простудних захворювань (належать до підготовчої медичної групи).
Третя група - належать особи з хронічними захворюваннями в стані компенсації, з фізичними вадами, які виникли внаслідок травм (спеціальна медична група).
Четверта група - особи з хронічними хворобами в стані компенсації, що значно обмежують її пристосування до зовнішнього середовища та знижують працездатність.
П'ята група - хворі особи в стані декомпенсації, інваліди першої та другої груп.
