План лекції
- Характеристика положення тіла при висі на випрямлених руках
- Характеристика положення тіла при висі на зігнутих руках
- Характеристика положення тіла при упорі на паралельних брусах
До найпоширеніших положень тіла при верхній опорі можна віднести різні виси. Робота рухового апарату найбільш специфічна у висі на випрямлених руках і у висі на зігнутих руках.
Вис на випрямлених руках. Тіло людини займає вертикальне положення, руки підняті вгору, випрямлені і фіксовані до снаряда (щаблині, кільцям тощо). Голова тримається прямо, тулуб знаходиться в розігнутому стані, внаслідок чого грудний кіфоз зменшений, а поперековий лордоз збільшений. Ноги – прямі, носки стоп відтягнуті (стопи розігнуті).
Вис на випрямлених руках
а – вид спереду; б – вид ззаду; в – вид збоку
Всі виси відносяться до стійких видів рівноваги, так як ЗЦТ тіла розташований нижче за площу опори, проте він знаходиться дещо вище за його звичайне положення, оскільки руки підняті і маса головного кінця тіла збільшена. Площа опори при висі на випрямлених руках представлена площею опорних поверхонь кистів і площею простору, заключеного між ними. Сила тяжіння діє на тіло таким чином, що вона прагне відокремити нижні ланки тіла, тобто вона немов розтягує тіло. Їй протидіє сила м’язової тяги, створена статичною напругою м’язів, які оточують суглоби.
Рівновага при висі на випрямлених руках зберігається до тих пір, поки момент сили тяжіння тіла дорівнює нулю. Як тільки ЗЦТ тіла зміщується відносно лінії підвісу вперед або назад, з’являється плече сили тяжіння, внаслідок чого утворюється момент сили тяжіння і тіло почне гойдатися подібно маятнику. Основне навантаження припадає на м’язи верхніх кінцівок. Воно направлене на те, аби утримати пальці кисті в зігнутому положенні та оберегти суглоби верхніх кінцівок від розтягування. Пальці кисті стримуються в зігнутому положенні статичною напругою поверхневого та глибокого згиначів пальців, а також скороченням власних м’язів кисті.
В ділянці променево-зап’ясткового і ліктьового суглобів напружені як м’язи-згиначі, так і м’язи-розгиначі, хоча напруга перших більш виражена. При висі хватом зверху, коли передпліччя проньовані (привернуті), в роботу включаються м’язи-пронатори (круглий і квадратний привертаці), а при висі хватом знизу, коли передпліччя супіновані (відвернуті), дія пронаторів ослаблена, а супінатори (плечо-променевий м’яз і м’яз-відвертач) напружені.
У зміцненні плечового суглоба беруть участь майже всі м’язи, які його оточують. Вони одночасно фіксують положення кісток поясу верхніх кінцівок. Найбільш скорочені ті м’язи, які опускають його, і ті, які утримують лопатку від надмірного зміщення вперед. До цих м’язів належать: малий грудний, підключичний, передній зубчастий, ромбоподібний м’язи, нижня частина трапецієподібного м’яза. Крім цього, значну допомогу в утриманні тулуба надають найширший м’яз спини, великий круглий і великий грудний м’язи, які підтягують його до плечових кісток.
На роботу м’язів верхніх кінцівок впливає ширина хвату . Якщо кисті розташовані на ширині плечей, то корисна складова сили цих м’язів буде більша, тобто майже вся сила їх буде направлена на подолання сили тяжіння. Коли хват ширший за ширину плечей, то різко збільшується сила, яка прагне змістити лопатки назовні від хребтового стовпа, і для їх утримання потрібна набагато більша робота трапецієподібного і ромбоподібного м’язів, які зближують лопатки. Корисна складова сили м’язів, які піднімають тулуб, при цьому зменшується. Якщо кисті зближені, утримувати тіло в рівновазі дуже важко, оскільки площа опори порівняно мала, суглобові западини лопаток обернені вгору, у зв’язку з чим м’язи, які опускають пояс верхніх кінцівок, сильно розтягнуті і не можуть тривалий час утримувати положення відповідних ланок тіла.
Положення тазу фіксується напругою м’язів живота і м’язів, які випрямляють тулуб. Нижні кінцівки в кульшових і колінних суглобах розігнуті, а в гомілково-стопних – максимально зігнуті. За таких умов переважно напружені розгиначі стегна (великий сідничний м’яз), розгиначі гомілки (чотириголовий м’яз стегна), згиначі стопи (м’язи задньої і зовнішньої поверхні гомілки) і м’язи підошовної поверхні стопи.
Дихання при висі на випрямлених руках утруднене. Верхній відділ грудної клітки підведений і знаходиться в стані вдиху , оскільки м’язи, що опускають пояс верхніх кінцівок, своєю напругою фіксують ребра у верхньому положенні. Нижній відділ грудної клітки під дією сили тяжіння відтягнутий вниз. В результаті цього грудна клітка розтягнута, що і обмежує її дихальні рухи. Дихання здійснюється переважно за рахунок скорочення діафрагми, хоча напружені м’язи живота також утрудняють її рухи.
Специфічність положення тіла при даному вигляді вису сприяє розвитку м’язів верхніх кінцівок і м’язів, які випрямляють хребтовий стовп, що впливає на формування постави і сприяє виправленню її дефектів. Поступово зростаюча напруга м’язів живота створює сприятливі умови для тренування діафрагми.
Вис на зігнутих руках. При висі на зігнутих руках тіло людини займає не повне вертикальне положення, а дещо нахилене таким чином, що верхня його половина знаходиться ближча до щаблини або кілець, чим нижня. Верхні кінцівки зігнуті в ліктьових і плечових суглобах, тулуб розігнутий, ноги випрямлені, носки стоп відтягнуті.
Взаємодія зовнішніх і внутрішніх сил, що діють на тіло людини при висі на зігнутих руках, аналогічно такому при висі на випрямлених руках. Основна особливість її полягає в тому, що в сильно напруженому стані знаходяться згиначі передпліччя (плечовий і плечо-променевий м’язи та круглий м’яз-привертач) і плеча (двоголовий м’яз плеча і дзьобоподібно-плечовий м’яз). Ці м’язи виконують настільки велику роботу, що у висі на зігнутих руках зазвичай людина може знаходитися недовго.
М’язи верхньої кінцівки працюють при дистальній опорі, викликаючи рух не передпліччя до плеча, а плеча до передпліччя і тулуба до плеча. Значне навантаження припадає також на м’язи, які приводять плече (найширший м’яз спини, великий круглий і великий грудний м’язи). Невелике розгинання в плечовому суглобі, в порівнянні з висом на випрямлених руках, забезпечується скороченням найширшого м’яза спини, підостного, великого і малого круглих м’язів, а також триголовим м’язом плеча (переважно його довгою голівкою). Причому напруга триголового м’яза плеча зростає по мірі згинання верхньої кінцівки в ліктьовому суглобі, оскільки місце початку і місце прикріплення цього м’яза віддаляються один від одного.
Дихальні екскурсії грудної клітки і діафрагми при висі на зігнутих руках більш утруднені, порівняно з висом на випрямлених руках. Це пов’язано з тим, що м’язи, які йдуть з верхньої кінцівки до тулуба, опиняються в більш напруженому стані, оскільки вони беруть участь в утриманні поясу верхньої кінцівки. Значне напруження м’язів живота утруднює дихальні екскурсії діафрагми. З точки зору впливу на організм, вис на зігнутих руках ідентичний вису на випрямлених руках, хоча навантаження на м’язи верхніх кінцівок і живота в даному положенні більше.
Упор на паралельних брусах. Упор на паралельних брусах є різновидом вису і відноситься до такого виду положень тіла, при якому одні частини тіла (верхні кінцівки) мають нижню опору, а інші (нижні кінцівки) – верхню. У зв’язку з цим сила тяжіння діє на них неоднаково: верхні кінцівки вона здавлює, а тулуб і нижні кінцівки розтягує.
При упорі на паралельних брусах тулуб розташований вертикально, голова тримається прямо, руки опущені уздовж тулуба і фіксовані до гімнастичного снаряда, ноги випрямлені, носки стоп відтягнуті. Всі відділи верхніх кінцівок міцно закріплені по відношенню один до одного, внаслідок чого верхні кінцівки є нерухомими вертикальними опорами для всього тіла. Тулуб, а разом з ним голова і нижні кінцівки немов підвішені до поясу верхніх кінцівок подібно маятнику з віссю обертання, яка проходить через центри плечових суглобів.
Упор на паралельних брусах
а – вид спереду; б – вид ззаду; в – вид збоку
Дія сили тяжіння намагається відокремити нижчі частини тіла. Реакція опори, що виникає при зіткненні кистей рук з опорною поверхнею, протилежна по напрямку силі тяжіння і протидіє їй. Площа опори представлена площею опорних поверхонь правої та лівої кистей і площею простору між ними. ЗЦТ тіла розташований вище за площу опори, оскільки опорними поверхнями є кисті. Тому рівновага тіла в упорі на паралельних брусах характеризується як нестійка. Якщо розглядати рівновагу тіла відносно поясу верхніх кінцівок, то її слід характеризувати як стійку .
Кут в упорі на паралельних брусах (працюючі м’язи)
Робота рухового апарату визначається особливостями розташування частин тіла, їх відношенням до площі опори і положенням ЗЦТ тіла. Верхні кінцівки працюють при дистальній опорі, а нижні – при проксимальній. Тулуб разом з головою і шиєю спирається не на нижні кінцівки, а на верхні. Напруга м’язів направлена на те, аби утримати верхні кінцівки, тулуб і нижні кінцівки у випрямленому положенні та закріпити пояс верхніх кінцівок.
Кисть розігнута під впливом сили тяжіння (пасивно). М’язи кисті, а також поверхневі та глибокі згиначі пальців напружені, вони утримують кисть у фіксованому положенні. При цьому м’язи-згиначі пальців і кисті своєю напругою обмежують міру розгинання в променево-зап’ясткових суглобах. Найбільшого навантаження зазнають кисті зап’ястка та п’ястка.
У ліктьовому суглобі плече під впливом сили тяжіння прагне зігнутися по відношенню до передпліччя, чому сприяє дещо зігнуте один відносно одного положення цих двох відділів верхньої кінцівки. Перешкоджає згинанню напруження триголового м’яза плеча. Проте будова ліктьового суглоба така, що, знаходячись в положенні розгинання, він виявляється більш закріпленим, ніж в положенні навіть невеликого згинання (суглоб замикається). Людям із слабким розвитком мускулатури, особливо жінкам, властиве незначне перерозгинання в ліктьовому суглобі. Таке перерозгинання утримує плече від подальшого розгинання, а м’язи його передньої поверхні (двоголовий м’яз плеча, плечовий і плечо-променевий м’язи, круглий пронатор тощо) – від пошкодження ліктьового суглоба.
У зміцненні плечового суглоба та у фіксації поясу верхньої кінцівки беруть участь всі м’язи, які оточують цей суглоб. Головне навантаження припадає на м’язи, які приводять плече (великий грудний м’яз, найширший м’яз спини, підлопатковий, великий і малий круглі м’язи, довга голівка триголового м’яза плеча). Опусканню тулуба під дією сили тяжіння перешкоджають ті м’язи, які опускають пояс верхньої кінцівки (малий грудний м’яз, нижня частина трапецієподібного і нижні зубці переднього зубчастого м’язів), а також м’язи, які фіксують лопатку та утримують її внутрішній край паралельно хребтовому стовпу (ромбоподібний м’яз, середня частина трапецієподібного м’яза).
В утриманні тулуба важливу роль також відіграють великий грудний м’яз і найширший м’яз спини. Нижні частини цих м’язів сприяють підтягуванню тулуба вверх, зменшуючи тим самим дію сили тяжіння. Випрямлене положення тулуба досягається напругою м’язів, які випрямляють хребтовий стовп. В ділянці кульшового суглоба скорочуються розгиначі стегна, які утримують нижню кінцівку в положенні незначного розгинання. Перерозгинанню стегна перешкоджає незначна напруга м’язів живота, які утримують природний нахил таза. Розгинання в колінному суглобі відбувається під впливом скорочення чотириголового м’яза стегна. Стопа в зігнутому положенні утримується напругою згиначів стопи і пальців (м’язами задньої і зовнішньої поверхонь гомілки і підошовної поверхні стопи).
Грудна клітка при упорі на паралельних брусах знаходиться в дещо розтягнутому стані, тобто в положенні вдиху, завдяки напруженню крупних м’язів, які піднімають ребра. Дихання відбувається не стільки за рахунок екскурсій грудної клітки, скільки завдяки скороченням діафрагми.
Вправа «упор на паралельних брусах» розвиває велику кількість м’язів, головним чином, м’язи поясу верхніх кінцівок і вільної верхньої кінцівки, а також м’язи спини, що сприяє формуванню правильної постави.
Вис прогнувшись (на кільцях). При даному положенні тіло людини займає вертикальне положення долілиць головою. Руки розташовані вздовж тулуба і фіксуються до снаряду. Голова трохи закинута назад, тулуб розігнутий, ноги випрямлені, носки відтягнуті. Площа опори при висі прогнувшись неоднакова для окремих частин тіла. Для верхніх кінцівок - це площа зіткнення правої і лівої кисті з кільцями і площа простору між ними. Площа опори розташована вище ЗЦВ тіла. Тулуб і нижні кінцівки мають опору в області плечових суглобів і поясу верхніх кінцівок, стосовно якої ЗЦВ тіла розташований вище. Тому тулуб і нижні кінцівки перебувають у хиткій рівновазі.
Сила ваги в області верхніх кінцівок діє на розрив, прагнучи відокремити від закріпленої кисті нижче розташовані відділи (передпліччя, плече); сила ваги вище розташованих відділів - нижньої кінцівки і тулуба - впливає на нижче розташовані частини. В області вільної верхньої кінцівки напружені ті ж групи м'язів, що й при висі на випрямлених руках. Тулуб разом з нижніми кінцівками прагне опуститися. Цьому перешкоджають м'язи, що піднімають пояс верхніх кінцівок, які, маючи опору на кістках поясу верхніх кінцівок підтягують до нього тулуб. Значна напруга великого грудного м'яза й найширшого м'яза спини обумовлене тим, що вони утримують верхню кінцівку в приведеному до тулуба положенні, а також перешкоджають нахилу тулуба вперед та назад, сприяючи збереженню рівноваги тіла. Розведення рук в сторони, нахили тулуба вперед або назад збільшують момент сили ваги, утрудняючи виконання даної вправи. в забезпеченні пози беруть участь ті ж м'язи, що й при висі на випрямлених руках, однак навантаження на них більш значне, а координаційні механізми складніші.
Дихання у цьому положенні дуже утруднене. Грудна клітка здавлена з боків, верхні ребра фіксовані м'язами, що утримують пояс верхніх кінцівок, дихальні екскурсії зменшені. Органи черевної порожнини в силу ваги зміщаються долілиць і давлять на діафрагму, відтискуючи її до головного кінця тулуба, змушуючи залишатися в положенні видиху. Опускання діафрагми при вдиху, для збільшення вертикального розміру грудної порожнини утруднене, тому що потрібно перебороти вагу всіх внутрішніх органів. Дихання може здійснюватися лише за рахунок руху нижніх ребер. Істотні зміни відзначаються в розташуванні органів черевної порожнини, серця і кровоносної системи. Кров у силу ваги спрямовується до голови, у зв'язку із чим спостерігається почервоніння обличчя.
