РОЗДІЛ 2. АНАТОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ПОЛОЖЕНЬ І РУХІВ
ТІЛА ЛЮДИНИ
План лекції
- Анатомічна термінологія положень тіла у просторі
- Характеристика сил, що діють на тло людини під час рухів
- Загальний центр ваги і його роль в стійкості тіла
- Загальна класифікація рухів
- Анатомічна характеристика положень тіла
- План аналізу положень і рухів людини
Для стандартизації опису положення тіла у просторі та рухів окремих його частин використовують певні анатомічні терміни. Рухи тіла та його окремих частин описуються відносно нормальної анатомічної позиції тіла людини.
Площини та вісі тіла людини. Положення тіла у просторі характери-зуються відношенням його до трьох взаємно перпендикулярних площин – фронтальної, горизонтальної та вертикальної. Поздовжня вісь проводиться уздовж випрямленого тіла перпендикулярно горизонтальній основі, на якій стоїть тіло. Фронтальні площина проходить справа наліво або зліва направо і поділяє тіло на передню та задню (або вентральну та дорзальну) частини тіла. В цій площині можливі такі рухи, як нахили вбік, приведення та відведення кінцівок. Ці рухи здійснюються навколо сагітальної вісі. Горизонтальна (або поперечна) вісь спрямована зліва направо, перпендикулярно до поздовжньої вісі. Горизонтальна площина паралельна горизонту, розділяє тіло на верхню та нижню частини. В цій площині можливі такі рухи, як повороти тулуба, обертання кінцівок (пронація, супінація). Вони здійснюються навколо поздовжньої вісі. Сагітальна вісь спрямована спереду назад, перпендикулярно до інших вісей. Сагітальна площина (від латинського sagittalis – стріловий) поділяє тіло на праву та ліву частини. У випадку, коли сагітальна площина поділяє тіло на дві однакові половини, її називають серединною площиною. В цій площині можливі такі рухи, як згинання та розгинання голови в атланто-потиличному суглобі, нахили тулуба вперед і назад, згинання та розгинання кінцівок. Ці рухи здійснюються навколо поперечної вісі.
ХАРАКТЕРИСТИКА СИЛ, ЩО ДІЮТЬ НА ТІЛО ПРИ РУХАХ
Кожний рух людини, будь-яке положення, яке вона займає, вправа, виконувана нею, обумовлені взаємодією зовнішніх і внутрішніх сил.
Зовнішні (діють із зовні або при взаємодії із зовнішнім світом: землею, водою, повітрям, предметами).
Постійна напруга скелетних м’язів зумовлена тим, що тіло людини на Землі завжди знаходиться під впливом сил тяжіння. Вона дорівнює вазі тіла, прикладеної до центра ваги і спрямована долілиць. Сила ваги – сила, з якою тіло людини притягається до землі. Положення тіла в просторі є тимчасовою фазою відносного спокою тіла, тобто відсутністю видимого зовнішнього руху. Проте це не означає, що при збереженні певного положення тіла у просторі руховий апарат людини вимкнений з роботи. Аналіз будови скелета показує, що він складається з окремих кісткових ланок, які рухомо сполучені між собою. Тому збереження положення однієї кісткової ланки відносно іншої вимагають напруги певних груп м’язів. Точкою прикладення сили тяжіння є загальний центр ваги тіла, що є рівнодіючою окремих сегментів тіла, яких - 14. Загальна маса тіла розподіляється між його сегментами в такий спосіб:
- голова - 7%
- тулуб - 43%
- верхні кінцівки - 6% · 2
- плече - 3%
- передпліччя - 2%
- кисть - 1%
- нижні кінцівки 19% · 2
- стегно - 12%
- гомілка - 5%
- стопа - 2%
При русі долілиць сила ваги є силою рушійною, при русі нагору – гальмуючою, при русі по горизонталі – «нейтральною». Сила ваги є постійним подразником рецепторного й вестибулярного апаратів, що забезпечують координацію рухів і збереження певної пози. У космосі сила ваги відсутня, наступає стан «невагомості», при якому звичайні для людини рухи важко робити.
У місці зіткнення тіла з опорною поверхнею на організм людини діє інша сила – сила реакції опори, яка чисельно дорівнює силі тяжіння, але прямо протилежна до неї по напрямку. Фізичний сенс сили реакції опори заснований на третьому законі механіки, який свідчить, що при взаємодії двох тіл (в даному випадку тіла людини і опорної поверхні) сила дії завжди дорівнює силі протидії. З механіки відомо, що доки сила тяжіння і сила реакції опори діють по одній прямій, тверде тіло зберігає стан рівноваги (або спокою).
При рухах і положеннях живого людського тіла взаємовідношення між силою тяжіння і силою реакції опори значно складніші. З одного боку, це зумовлено тим, що тіло людини не є твердим тілом, а рухомо сполученими між собою частинами – тулубом, головою і кінцівками, – кожна з яких також складається з рухомих ланок (наприклад, нижня кінцівка – із стегна, гомілки і стопи). З іншого боку, сила реакції опори передається в організмі людини від однієї ланки до іншої лише через щільні тканини, нездатні до пластичної деформації (переважно через кісткову тканину). Значить, сила реакції опори діє лише уздовж кісток скелету . Оскільки частини скелету сполучені між собою рухомо, цілком очевидно, що дія сили тяжіння і сили реакції опори по одній прямій представляють лише окремий випадок їх взаємодії. Враховуючи різноманіття різних положень тіла і рухів, слід визнати, що в організмі людини ці сили діють не по одній прямій.
Тому майже при будь-якому положенні тіла на кожну з його ланок і на все тіло в цілому діє пара сил: одну складає сила тяжіння тіла в цілому або його окремої ланки, а іншу – сила реакції опори, що діє або на тіло в цілому, або на його окрему ланку. Взаємодія цих сил зумовлює обертання однієї кісткової ланки відносно іншої. Оскільки сила тяжіння має плече по відношенню майже до всіх суглобів, те збереження положення тіла досягається за рахунок активної роботи м’язів, які протидіють силі тяжіння.
При ходьбі, бігу, стрибках у довжину, сила реакції опори спрямована до тіла під кутом від опорної поверхні і може бути розкладена за правилом паралелограма на дві складові: вертикальну і горизонтальну (силу нормального тиску і силу тертя).
Сила тертя – це сила, що виникає при контакті між тілами або при русі тіла. Вона діє на поверхні контакту у бік, протилежний напрямку руху. Без сили тертя неможливо будь-яке переміщення тіла. Для збільшення сили тертя створюються необхідні умови, наприклад, тартанові покриття бігових доріжок, шипована підошва на спортивному взутті й ін.
Сила опору зовнішнього середовища – сила, що виникає при русі тіла в повітряному середовищі. Вона залежить від площі лобового опору, швидкості руху і щільності середовища. Зі зменшенням лобової поверхні вона зменшується. Лобову поверхню можна зменшити, прийнявши більш вигідну позу, надягши обтічний костюм і т.д.
Сила інерції – сила, що виникає при русі тіла із прискоренням. У практиці спорту необхідно враховувати цю силу, тому що раціональне її використання дозволяє заощаджувати м'язову енергію: у метальників - при балістичній роботі м'язів, у бігунів при переносі кінцівок.
Доцентрова сила – це сила інерції, що виникає при русі тіла по окружності й спрямована до центра обертання. Відцентрова сила – це сила інерції, що виникає при русі тіла по окружності й спрямована від центра обертання. Обидві сили рівні по величині, але протилежні по напрямку.
Якщо зовнішні сили, що діють на тіло, врівноважені, то воно перебуває в спокої. У противному випадку, тіло переміщається в бік рівнодіючої сили. Кожна із зовнішніх сил може бути як рушійною, так і гальмуючою. Так, сила попутного вітру при ходьбі або бігу є рушійною силою, а сила зустрічного вітру – гальмуючою.
Внутрішні сили (виникають у самому тілі і спричиняють взаємодію між ланками або точками якої-небудь системи). Активні сили:
- сила тяги скелетних м'язів:
- величина;
- напрямок;
- точка прикладення.
Сила м'язів визначається, у свою чергу:
- фізіологічним поперечником;
- площею початку і прикріплення;
- видом важеля, у якому відбувається рух.
Оскільки більшість м'язів діють на суглоб на деякій відстані від нього, вони мають плече важеля, і тому вірніше говорити не про силу м'язів, а про момент обертання м'язової сили (добуток величини сили на її плече).
Пасивні сили:
- сила еластичної тяги м'яких тканин (зв'язувань, фасцій, м'язів);
- сила опору хрящів, кісток;
- сила молекулярного зчеплення синовіальної рідини.
Аналізуючи роботу пасивної і активної частин опорно-рухового апарата при різних положеннях тіла, необхідно враховувати наступне. При різних стійках сила ваги, спрямована долілиць, діє завжди на стискання і прагне зігнути або розігнути окремі ланки тіла залежно від того, попереду або позаду проходить вертикаль сили ваги. В окремих випадках, коли вертикаль проходить через середину суглоба, внутрішні сили не включаються в роботу (момент обертання м'язової сили дорівнює нулю). При положеннях тіла у висі сила ваги діє на розтягання, прагнучи відірвати тіло від поперечини, розірвати все ланки тіла в суглобах.
Сила м’язової тяги відноситься до внутрішніх сил організму. Вона виникає в результаті активної напруги скелетних м’язів. Напрям дії сили м’язової тяги може збігатися з напрямом сили реакції опори. В такому разі обидві сили (сила м’язової тяги і сила реакції опори) протидіятимуть силі тяжіння. Якщо ці сили врівноважені, то тіло людини або його окрема частина знаходитиметься в стані відносного спокою (наприклад, положення людини стоячи з відведеною верхньою або нижньою кінцівкою). Якщо напрям сили м’язової тяги збігається з напрямом сили тяжіння, то за своєю сумарною величиною вони перевершують силу реакції опори. В результаті цього рівновага тіла порушується і відбувається його рух.
Кожне положення тіла в цілому характеризується певним положенням голови і кінцівок відносно тулуба, а також положення тіла відносно опорної поверхні. До тих пір, доки взаємне розташування частин тіла стримується активною роботою м’язів, воно знаходиться в стані рівноваги. Будь-яка рівновага тіла досягається за рахунок складної координації в роботі скелетних м’язів, в основі якої лежить умовно рефлекторна діяльність центральної нервової системи. У збереженні певного положення важлива роль належить шкірній (тактильній) і м’язово-суглобовій (пропріоцептивній) чутливості, зоровим і слуховим аналізаторам, а також органу рівноваги (стато-кінетична чутливість).
ЗАГАЛЬНИЙ ЦЕНТР ВАГИ І ЙОГО РОЛЬ В СТІЙКОСТІ ТІЛА
Під загальним центром тяжіння (ЗЦТ) розуміють точку докладання рівнодійної сили тяжіння всіх частин тіла. Визначення положення ЗЦТ тіла відіграє важливу роль при вирішенні різних питань механіки рухів. Річ у тому, що рівновага і стійкість тіла визначаються положенням ЗЦТ тіла по відношенню до опорної поверхні. Кожна частина тіла людини, маючи певну вагу (масу), специфічне розташування маси, має й певну точку прикладення дії цієї маси, тобто дії сили ваги, - свій центр ваги.
Брауне і Фішер визначили положення ЗЦТ тіла і центрів тяжіння його окремих частин. Вони встановили, що центр тяжіння голови лежить ззаду від спинки турецького сідла приблизно на 7 мм; центр тяжіння тулуба – спереду верхнього краю першого поперекового хребця. Вздовж вісі тулуба його центр тяжіння віддалений від краніального кінця приблизно на 3/5 довжини, а від каудального – на 2/5 довжини. Пряму між поперечними вісями, що проходять через плечові та кульшові суглоби, центр тяжіння тулуба ділить приблизно у відношенні 4:5.
За Фішером, ізольоване стегно, гомілка, плече і передпліччя мають центр тяжіння в тому місці, відрізки від якого до проксимального і дистальних кінців цих ланок відносяться приблизно як 4:5. Центр тяжіння кисті з дещо зігнутими пальцями розташований на 1 см проксимальніше голівки третьої п’ястної кістки.
Знаючи положення центру тяжіння кожної з двох частин тіла, які з’єднані між собою (плеча і передпліччя, стегна і гомілки тощо), неважко визначити положення загального для них центру тяжіння. Він знаходиться на прямій, яка сполучає центри тяжіння кожної з ланок, і ділить цю пряму у відношенні, зворотно пропорційному до їх мас. За допомогою перетворення дволанкових систем можна визначити положення ЗЦТ тіла.
Визначення ЗЦВ тіла дуже складне. Вперше його визначив Бореллі в 1679р. Він використовував принцип важеля 1-го роду, поклавши тіло людини на дошку врівноваживши її на гострому клині (рисунок дивись нижче). Бореллі визначив, що ЗЦВ тіла людини, що перебуває в горизонтальному положенні, розташований між сідницями і лобком. Коли мова йде про живу людину, то мається на увазі не геометрична точка, а сфера величиною 5-10 мм, розташована в положенні стійки в області малого тазу на рівні 5-го поперекового й 1-го крижового хребця. Надалі Гарлес за допомогою методу Бореллі визначив центри ваги окремих частин тіла на заморожених трупах.
Найбільш точним методом визначення ЗЦВ тіла є метод, заснований на використанні важеля 2-го роду (Шейдт), що дозволяє встановити розташування ЗЦВ тіла від підошовної поверхні стоп. При цьому випробуваного кладуть на дошку, один кінець якої закріплений, а другий спирається на десяткові ваги. Важіль перебуває в рівновазі, коли добуток довжини тіла ( плече-важеля) на показник десяткових ваг дорівнює добутку відстояння ЗЦВ тіла від стоп на вагу тіла.
Рекомендується визначати проекцію ЗЦВ тіла в трьох площинах: фронтальній, вертикальній і передньозадній. Не слід зневажати цим, вважаючи, що в сагітальній площини ЗЦВ тіла займає серединне положення, тому що права і ліва половини тіла майже однакові. Відомо, що вага правої половини тіла на 500 г більше ваги лівої половини (праворуч масивна печінка і краще розвинена мускулатура). Визначення ЗЦТ відіграє важливу роль при рішенні різних завдань механіки рухів. Наприклад, рівновага тіла і ступінь стійкості тіла визначаються положенням ЗЦТ. Положення ЗЦТ є також одним з показників статури людини.
Висота положення ЗЦТ у різних людей значно варіює залежно від низки чинників, до яких в першу чергу відносять стать, вік, розвиток м’язів та жирової клітковини, вагу скелету тощо. Можливі навіть добові коливання висоти положення ЗЦТ, пов’язані з пластичними деформаціями, які випробовують з’єднання скелета при великих фізичних навантаженнях.
У жінок у положенні стоячи ЗЦТ тіла зазвичай знаходиться дещо нижче, ніж у чоловіків: у чоловіків – в середньому на рівні передньо-нижнього краю тіла п’ятого поперекового хребця (індивідуальні коливання – від третього поперекового до п’ятого крижового хребця); у жінок – на рівні передньонижнього краю тіла першого крижового хребця (індивідуальні коливання – від п’ятого поперекового до першого куприкового хребця). Індивідуальні коливання висоти ЗЦТ дуже помітні і залежать від статі, віку, статури людини, часу доби й ін. У жінок у положенні стоячи ЗЦТ перебуває нижче, ніж у чоловіків.
Розташування ЗЦВ у чоловіків Розташування ЗЦВ у чоловіків
різного зросту і жінок
У дітей раннього віку ЗЦТ тіла розташований вище, ніж у дорослих. Так, в новонароджених він лежить на рівні V-VI грудних хребців, в дітей віком до 2-х років – на рівні I поперекового хребця, до 16-18 років він поступово переміщується не лише вниз, але і назад. Висота положення ЗЦТ тіла залежить і від спортивної спеціалізації. Так, у футболістів він розташований в середньому нижче, ніж у гімнастів. Індивідуальні коливання висоти положення тіла значно більші та помітніші, ніж коливання загальної довжини тіла.
В живому організмі людини проекція ЗЦТ не є строго фіксованою точкою. Залежно від процесів кровообігу, дихання, травлення в кожен момент часу положення окремих елементів тіла змінюється, що позначається і на положенні його ЗЦТ. Наприклад, при стані відносного спокою (наприклад, в положенні стоячи або лежачи) питома вага грудного відділу тулуба залежить від фази дихання. При вдиху він менший, при видиху, навпаки, більший. У зв’язку з цим відбувається постійне невелике переміщення ЗЦТ вгору і вниз. При переході з вертикального положення (положення стоячи) в горизонтальне (положення лежачи) в організмі відбувається перерозподіл крові. Вона відливає від нижніх кінцівок приблизно в кількості 100 см 3. Після кількох глибоких вдихів об’єм крові, що притікає до легенів, зростає приблизно на стільки ж. Ця зміна кровонаповнення різних частин тіла неминуче позначається на локалізації ЗЦТ. Орієнтовно можна вважати, що діаметр сфери, всередині якої відбувається його постійне переміщення, при спокійному положенні тіла дорівнює 5-10 мм.
Ланки людського тіла навіть при звичайному його положенні (а особливо при рухах) не розташовуються вертикально одна над іншою, між ними в області з'єднань (суглобів) утворюються кути. У зв'язку із цим вертикаль їхнього центра ваги, а також вертикаль ЗЦТ тіла проходять на деякій відстані від центра суглоба, тому виникає момент обертання сили ваги. Моментом обертання сили ваги називається добуток величини сили ваги на довжину плеча її дії. Чим більше момент сили ваги, тим більшу напругу витримує протилежна дії цієї сили, група м'язів. Таким чином, ЗЦТ тіла є показником розподілу маси тіла, який визначає в певній мері статура людини. Він дозволяє встановити вид рівноваги й одержати уявлення про ступінь стійкості тіла в тому або іншому положенні. Траєкторія ЗЦТ тіла при рухах дозволяє вивчити швидкість, прискорення, зусилля, які витримують тіло і його ланки. І, нарешті, по розташуванню вертикалі, опущеної з ЗЦТ тіла або центра ваги окремої ланки, можна одержати уявлення про ступінь напруги м'язів, які протидіють силі ваги.
Загальна площа опори – це площа, обмежена крайніми точками опорних поверхонь тіла, іншими словами, площа опорних поверхонь і площа простору між ними. Проте не вся площа опори може бути діючою, оскільки м’які тканини не беруть участі в передачі сили реакції опори. Величина площі опори при різних положеннях тіла спортсмена дуже варіює: у стійці на фігурному ковзані вона дуже мала, при звичайному положенні стоячи вона більша, при виставлянні ноги вперед або убік ще більше.
Із збільшенням площі опори збільшується і загальна стійкість тіла. Розрізняють два види рівноваги тіла людини: стійку і нестійку. Байдужа рівновага зустрічається вкрай рідко.
а б в
Види рівноваги: а – стійка; б – нестійка; в – байдужа;
Стійкою рівновагою тіла називається така рівновага, при якому ЗЦТ тіла розташований нижче площі опори. У цих випадках тіло, виведене із стану рівноваги і надане самому собі, без впливу інших сил, а лише під дією власної сили тяжіння повертається у вихідне положення. Прикладами стійкої рівноваги є вис на випрямлених руках, кут у висі тощо.
Нестійкою рівновагою тіла називається така рівновага, при якому ЗЦТ тіла розташований вище площі опори. Якщо тіло виведене з цієї рівноваги і надано самому собі, то воно не повертається у вихідне положення, а падає під дією власної сили тяжіння (ваги тіла). До такого виду рівноваги відносяться всі положення стоячи, упор лежачи, стійка на кистях тощо. Стійкість тіла зберігається до тих пір, доки вертикаль, опущена з ЗЦТ, не виходить за межі площі опори. Як тільки ця вертикаль виходить за межі площі опори, рівновага порушується і тіло падає.
Стійкість тіла визначається величиною площі опори, висотою розташування ЗЦТ тіла та місцем проходження вертикалі, опущеної з ЗЦТ всередині площі опори. Чим більше площа опори і чим нижче розташований ЗЦТ тіла, тим більше стійкість тіла. Так, в положенні стоячи із зімкнутими стопами рівновагу зберігати важче, ніж в положенні, коли стопи знаходяться на ширині плечей. Кількісним вираженням міри стійкості тіла в тому чи іншому напрямку є кут стійкості. Це кут, утворений вертикаллю, опущеною з ЗЦТ тіла, і прямою, проведеною з ЗЦТ тіла до краю площі опори. Чим більше кут стійкості, тим більша міра стійкості тіла. При симетричному положенні тіла вертикаль, опущена з ЗЦТ тіла, проходить через центр площі опори. При стоянні на лижах кут стійкості, а отже, і стійкість тіла вперед буде більша, ніж назад, а в праву і ліву сторони кути стійкості будуть однаковими і невеликими.
Вертикаль, опущена з ЗЦТ тіла, проходить на деякій відстані від осей обертання в суглобах. У зв’язку з цим сила тяжіння в будь-якому положенні тіла має по відношенню до кожного суглоба певний момент обертання, рівний добутку величини сили тяжіння на її плече. Плечем сили тяжіння є перпендикуляр, проведений з центру суглоба до вертикалі, опущеної з ЗЦТ тіла. Чим більше плече сили тяжіння, тим більший момент обертання вона має по відношенню до суглоба.
АНАТОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЛОЖЕНЬ ТІЛА
Положення тіла людини характеризуються:
- орієнтацією в просторі (вертикальною, горизонтальною, похилою, головою вниз і т; д.);
- позою (розташуванням окремих ланок тіла по відношенню один до одного);
- відношенням до опори.
Положення тіла відносять до статичних, коли зовнішні сили (сила ваги і сила реакції опори) взаємно урівноважені. Умови рівноваги залежать від взаємного розташування ланок тіла і площі опори. Оскільки звичайно ланки тіла знаходяться не в одній площині, а між ними утворяться кути і виникають моменти сил, то збереження будь-якого положення вимагає напруги м'язів. При цьому чим більше момент сили ваги ланок тіла, тим більше навантаження падає на м'язи, що зберігають їх у визначеному положенні. В залежності від розподілу навантаження на праву і ліву половини тіла положення тіла розділяють на симетричні і асиметричні.
При симетричних положеннях тіла робота рухового апарату на правій і лівій половинах тіла однакова, що забезпечує гармонійність його розвитку. Асиметричні положення (наприклад, стійка боксера, фехтувальника) характеризуються неоднаковою участю в роботі рухового апарата правої і лівої половин тіла, що може приводити до дисгармонійності в його будові і розвитку. Стосовно опорної поверхні розрізняють положення тіла з нижньою опорою (положення стоячи, міст, шпагат), з верхньою опорою (виси, за винятком вису прогнувшись) і зі змішаною опорою (упор на паралельних брусах). По виду рівноваги положення тіла розділяються на положення хиткої рівноваги й обмежено стійкої рівноваги.
В залежності від характеру опори зовнішні сили можуть діяти на стискання, на розрив, на вигин і на скручування, що обумовлює певні особливості в роботі рухового апарата, у функціонуванні внутрішніх органів, серцево-судинної і інших систем організму.
При положеннях з нижньою опорою сила ваги діє таким чином, що здавлює, на ланки тіла, що знаходяться нижче і врівноважують вище розташовані. Тому, чим нижче розташована ланка, тим більша сила на нєї діє, і тим більше повинні напружуватися м'язи.
При положеннях тіла з верхньою опорою, навпаки, м'яза нижче лежачих ланок тіла напружуються менше, ніж м'язи вище лежачих. Так, у положенні стоячи м'язи гомілковостопного суглоба врівноважують вагу всього тіла, у висі ці ж м'язи врівноважують вагу лише однієї стопи. У різних положеннях з верхньою опорою ступінь рухливості тіла різна (у залежності від відстані ЗЦТ тіла до опори і величини площі опори). Рухливість тим менше, чим менше відстань від ЗЦТ до опори і чим більша площа опори. Переміщення ланок тіла при положеннях як з нижньою, так і з верхньою опорою супроводжуються додатковими (компенсаторними) рухами в інших ланках та в інших суглобах. Наприклад, для збереження тіла в рівновазі при утриманні вантажу перед собою тулуб відхиляється назад, при утриманні вантажу в правій руці - вліво; підтягування на поперечині викликає компенсаторне переміщення ніг.
ПЛАН АНАТОМІЧНОГО АНАЛІЗУ РУХІВ ЛЮДИНИ
I. Морфологія положення або руху. На підставі візуального ознайомлення з виконуваною вправою, по фотографії або кінограмі описуються поза виконавця, положення тіла і його окремих частин (тулуба, голови, кінцівок) у просторі. При аналізі руху представляються: його загальна характеристика, підрозділ на фази відповідно до прийнятої класифікації рухів, опис фаз і т.п.
II. Механіка положень або рухів, тобто розгляд аналізованої вправи з погляду законів механіки, що дуже важливо для наступного розуміння роботи рухового апарата. Тут розглядаються:
- діючі сили;
- розташування загального центра ваги (ЗЦВ) тіла і центра ваги (ЦВ) його окремих ланок;
- площа опори, вид рівноваги;
- умови рівноваги;
- ступінь стійкості;
- центр об’єму і питома вага тіла.
При аналізі рухів тіла необхідно звертати увагу на переміщення ЗЦВ тіла (траєкторію), умови, при яких здійснюється рух стосовно навколишнього середовища, до опорної поверхні, роль окремих сил у виконанні рухів (сприяє, гальмує, не робить істотного впливу) і т.п.
III. Робота рухового апарата.
- Стан пасивного рухового апарату: положення ланок тіла в суглобах; величина кутів у суглобах, амплітуда і напрямок руху; розташування вертикалі ЗЦВ тіла стосовно суглобів; моменти сили ваги окремих ланок тіла.
- Стан активного рухового апарату:визначення функціональних груп м'язів, що забезпечують дане положення або рух; стан м'язів (напружена, розслаблена, укорочена, розтягнута); характер опори м'яза (проксимальна, дистальна); характер виконуваної роботи (утримуюча, що уступає, що переборює, балістична); напрямок рівнодіючої сили м'яза або групи м'язів стосовно осей обертання в суглобах; особливості моментів сил м'язової тяги при даному положенні ланок тіла в суглобах; відношення між м'язами-антагоністами і синергістами; роль двосуглобових м'язів
IV. Особливості механізму зовнішнього дихання:
а) стан міжреберних м'язів,
б) положення і екскурсія діафрагми,
в) стан м'язів живота,
г) положення грудної клітки (розтягнута, здавлена)
V. Особливості розташування і функції внутрішніх органів, стан серцево-судинної системи при виконанні фізичних вправ.
VI. Вплив даної вправи на організм:
а) на скелет;
б) на м'язи;
в) на інші органи і системи;
г) на координацію рухів;
д) на поставу тіла й т.п.
При цьому аналізується не тільки позитивний вплив вправи на організм, але і негативний, якщо воно має місце: нерівномірний розвиток м'язів, сколіози, плоскостопість, незвичайні умови для функціонування внутрішніх органів і т.д.
VII. Висновки й рекомендації
Розглядаючи, з погляду анатомії, яке-небудь положення або рух тіла, взяте із практики спорту, неминуче використовують також дані суміжних з анатомією наук. Необхідно добре знати як техніку виконання руху, так і основи теоретичної механіки. Без цього буде незрозумілим співвідношення між зовнішніми й внутрішніми силами, що діють на тіло спортсмена. У завдання анатомічного аналізу входить, головним чином, визначення цих співвідношень і спеціальне вивчення, в основному, його внутрішніх сил – сил рухового апарату спортсмена.
