Л.Фейєрбах (1804-.1872 рр.) — філософ, який здійснив поворот до матеріалізму в німецькій класичній філософії після Канта і Гегеля. Основні положення філософії Фейєрбаха викладені у працях: «До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства» і «Основні положення філософії майбутнього».
Критикуючи Гегеля, Фейєрбах довів, що його абсолютна ідея — це не що інше, як людський розум, відірваний від людини і перетворений в щось надприродне. Він вважає, що мислення не може існувати поза людиною і незалежно від неї, тому що воно нерозривно зв'язане з діяльністю людського мозку, з матеріальними процесами. Звідси, мислення не первинне, як доказував Гегель, а вторинне, похідне від матерії.
Вважає, що філософія і релігія — протилежні за своєю суттю. В основі релігії лежить віра в догмати, в основі філософії — знання, прагнення розкрити суть речей. Тому своє завдання Фейєрбах вбачаєте критиці релігії, пропонує аргументоване розуміння причин виникнення релігії.
Фейєрбах стверджує, що релігія виникає тому, що людина починає приписувати свої кращі риси Богові і замість того, щоб любити іншу людину, вона починає любити Бога. Релігія є неістинною формою самосвідомості людини.
Слід звернути увагу на те, як Фейєрбах розуміє людську сутність. Згідно Фейєрбаху духовне начало в людині не може бути відділене від тілесного, дух і тіло — це дві сторони тієї реальності, яка називається організмом.
Фейєрбах підкреслює біологічну природу людини. Почуття і свідомість людини є теж природними явищами. Тому він говорить про людину як щось незмінне, абсолютне, а не про конкретну історичну людину. У сферу досліджень Фейєрбаха не потрапляє ні дійсний світ людини, ні її реальні стосунки з іншими людьми, ні духовна, ні виробнича діяльність. Людина, в тлумаченні Фейєрбаха, виступає як позаісторична і позасуспільна істота. В цьому полягає суттєвий недолік філософії Фейєрбаха.
Марксизм пов'язаний з іменами Карла Маркса (1818-1883) і Фрідріха Енгельса (1820–1895). Це філософське і соціально-економічне вчення, якому судилося відіграти важливу роль у житті європейського і навіть світового людства. Виникнувши у 40-х роках XIX ст., марксизм був теоретичним відображенням кризи класичного капіталізму, політичних цілей та інтересів пролетаріату, що сформувався і підіймався на боротьбу.
Характерною, якісно відмінною від попередніх філософських теорій, рисою марксизму є органічне поєднання матеріалізму і діалектики, становлення матеріалістичного розуміння суспільства й історії, відкрите проголошення класового характеру теорії, ідеології та революційної практики.
Матеріалізм марксистської філософії на відміну від попереднього матеріалізму набув принципово нової риси. Він стає діалектичним, а діалектика – матеріалістичною. Почала розроблятись проблема діалектики. Зокрема, діалектика розглядається як загальна теорія і методологія пізнання.
Принциповою новизною філософії марксизму е вчення про людину. Критикуючи антропологічний матеріалізм Л. Фейєрбаха за його абстрактний, позачасовий і позакласовий підхід до розуміння людини, марксизм стверджує, що людина не просто існує в природі, а практично її перетворює, змінюючись в цьому процесі і сама. Людина не лише біологічна істота, а й соціальна, її сутністю є "сукупність всіх суспільних відносин".
У наш час існують різні підходи до марксизму, різне його розуміння. Є, наприклад, "західний", "східний", "неомарксизм", "гуманістичний" та інші форми марксизму. Однак всі інтерпретатори згодні в одному – ідеї марксизму здійснили величезний вплив на філософську думку XX ст., на соціологію знання і практику.
