1.Передати зміст новели «Подвійне коло» з роману Ю.Яновського «Вершники».
Новела "Подвійне коло"
У кривавому бою під Компаніївкою у серпні 1919 року зійшлися брати Половці. Загоном добровольчої армії генерала Денікіна командував Андрій Половець. Купу кінного козацтва головного отамана Петлюри вів Оверко Половець. Налетіли вояки Оверка, як чорний вихор. Чулися неймовірні брязкіт шабель, тупіт коней, крики, зойки, тріщання кісток лилася кров. Пощади не було нікому. Поранений Андрій опинився в полоні у брата. Оверко запитав у нього, що йому згадується. Той відповів батьковими словами: "Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду". Оверко з погордою сказав: "Рід — це основа, а найперше — держава, а коли ти на державу важиш, тоді хай рід плаче, тоді брат брата зарубає". І вбив брата, не слухаючи ні його благань, ні проклять.
А десь далеко в степу, біля моря, стоїть старий Половець і згадує. синів. Не знає, що один уже вбитий, а в смертельному двобої зійшлися Оверко та махновець Панас із наймолодшим братом Сашком — перемагає Панас. Він зупиняє чотирнадцятирічного Сашка, який хотів добити пораненого Оверка. Оверко нагадує братам слова батька про рід і про згоду, але Панас міркує по-іншому: "Рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несем на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття!" Оверко прокляв Панаса, але той не зглянувся. Тільки яму братам викопай. Дощ плакав над тим усім, бо не було в людей ні сліз, ні милосердя. Аж ось десь узявся загін інтернаціонального полку на чолі з червоногвардійцем Іваном. Він чекав у ліску, чим закінчиться битва братів. І вже перед Іваном стоять полонені Панас та Сашко, і говорить він їм, що "скрізь по степах судяться зараз дві правди: правда багатих і правда бідних". Він славить Радянську владу й Червону Армію, вважаючи, що правда на його боці. Панас не чекав собі милості. Згадав дитячі роки на шаланді, нічні влови, запах материної одежі, неосяжний морський простір. Згадав і батькові слива про згоду, та марно. "От бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас, і Карл Маркс", — підсумував Іван. Панас вихопив браунінг і вистрілив у себе. Комісар загону Герт сказав, що брати, хоч і одного роду, та не одного класу.
2. Проблематика повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського.
Жанр: повість – притча
Головне в сюжеті твору – короткочасне, як весна, щастя а трагедія Івана та Марічки, яких називають карпатськими Ромео і Джульєттою.
Тема повісті: зображення життя гуцулів, їхніх звичаїв, побуту, фольклору, показ єдності людини і світу природи.
Ідея: гімн природи, чистоті людських взаємин і почуттів, засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами й інтересами.
Проблеми:
- гармонія між людиною та світом природи;
- життя і смерть, добро і зло, проблема зради;
- сила кохання і неможливість існування без нього;
- вплив мистецтва на людину;
- роль праці в житті людей;
- стосунки батьків та дітей;
- язичество і християнство.
Основні теми, які розробляє Коцюбинський, - життя та смерть, людина та природа, кохання та ненависть, язичництво та християнство. Простота побудови, глибина розуміння проблеми та майстерність письменника вражають. Усе це якнайкраще сприяє втіленню наскрізної ідеї повісті – неможливо існувати без глибинного зв'язку з віковою культурою свого народу, бо без неї людина перестає бути собою, втрачає себе. Єдине спасіння – дослухатися до голосів непевних тіней забутих предків – голосів природи, що здатні розбудити душу.
Філософський зміст
Багато хто з критиків уважав і вважає головним здобутком «Тіней забутих предків» — докладне й достовірне змалювання життя і побуту гуцулів. Протилежну думку висловив Гнат Хоткевич — сучасник М. Коцюбинського, відомий письменник і авторитетний знавець етнографії Гуцульщини.
Далі Хоткевич наводить цілу низку мовних і етнографічних неточностей у повісті. Заперечити критикові важко. Та все ж, очевидно, він не зовсім враховує специфіку літератури: не копіювати реальне конкретне життя, а узагальнювати, моделювати, утілювати його в образах.
Зрештою, найбільший здобуток Коцюбинського не в описі етнографічних тонкопіів, а в уже згаданій хвалі життю й глибокій філософській проблематиці.
• Вдумливо перечитайте початок твору: історію безпричинного й безглуздого ворогування двох родів і химерного знайомства Іванка й Марічки. Тут автор, як свого часу Шевченко й Франко, по-християнськи осмислюєпроблему злопомсти, кола зла. Якщо ми на зло відповідаємо помстою, злом, то замикаємо його в коло, із якого немає виходу, зло тільки помножується. Єдина можливість розірвати це коло — простити ворогові, відповісти на зло добром. Саме так робить Марічка — і перетворює ворожнечу на справжню любов.
• Найсвітліші сторінки у творі ті, що присвячені розквіту почуття Іванка й Марічки. Коцюбинський переконує: щире, безоглядне кохання є самою сутністю життя, найвищим щастям, воно виявляє красу людини, надихає на творчість (гра Іванка на флоярі, Маріччині співанки).
• Проте нерідко жорстока доля руйнує людське щастя, гармонію й повноту життя (випадкова смерть Марічки). І тоді ми мусимо вибирати між духовним і матеріальним. Утративши разом із Марічкою і духовну первину свого єства, Іван за якийсь час вирішує спробувати жити матеріальною гранню душі. Відтак заводить господарство, одружується з Палагною. Спочатку нова родина спромагається навіть на якусь видимість щастя. Одначе незабаром Іван переконується, що так жити не може.
Літературознавці по-різному оцінюють епілог повісті (сцену похорону Івана). Одні прочитують її оптимістично — як утвердження перемоги життя над смертю; інші песимістично — як торжество матеріального, приземлено-примітивного життя над піднесено-духовним (як і в новелі «На камені»).
Оригінальний барвистий світ Гуцульщини, що постав зі сторінок «Тіней забутих предків», уразив геніального кінорежисера Сергія Параджанова.
