Види суглобів, класифікація м’язів, їх робота

Розрізняють нерухомі, напіврухомі та рухомі (суглоби) з'єднання кісток. Нерухомо з'єднані, наприклад, кістки черепа. Це досягається завдяки такому з'єднанню кісток, як шов (мал.1,1), коли численні виступи однієї кістки входять у відповідні заглибини іншо

Одноосьові суглоби---До одноосьових суглобів належать циліндричні та блокоподібні суглоби.
У циліндричному суглобі (articulatio trochoidea) суглобові поверхні являють собою вирізки циліндрів, вставлених один в одний. Один відрізок опуклий і утворює головку, другий увігнутий і становить суглобову западину. Рухи відбуваються навколо осі, що проходить через центр головки паралельно поверхням циліндра. Якщо ця вісь збігається з довгою віссю кістки, то рух у суглобі викликає рух усієї кістки навколо своєї поздовжньої осі. Прикладом можуть бути суглоби між дистальними та проксимальними кінцями ліктьової та променевої кісток: променева кістка обертається навколо ліктьової всередину (пронація) і назовні (супінація).
Блокоподібний (articulatio ginglymus) суглоб – це різновидність циліндричного суглоба, він відрізняється тим, що на опуклій зчленовній поверхні посередині має борозенку, а на вгнутій – відповідне борозенці підвищення у вигляді валка. Такий суглоб дістав назву обертального.
Двохосьові суглоби ---До групи двохосьових суглобів належать еліпсоподібні і сідлоподібні суглоби.
У еліпсоподібного суглоба (articulario ellipsoidea) зчленівні поверхні становлять вирізки еліпсоїда. Останній виникає внаслідок обертання половини еліпса навколо довгої осі. Одна поверхня, як у всякому суглобі, опукла, друга, конгруентна першій, являє собою суглобову западину. Прикладом можуть бути променевозап'ястний суглоб, суглоби між потиличною кісткою і шийним хребцем.
Сідлоподібний суглоб (articulatio sellaris) являє собою відрізок такого тіла, яке утворюється в результаті обертання дуги навколо осі, розміщеної від опуклості цієї дуги. Рухи відбуваються навколо двох взаємно перпендикулярних осей. Прикладом є зап’ястно-п’ястний суглоб і пальця руки.

У двохосьових суглобах, крім рухів згинання і розгинання, приведення і відведення їх, можливі колові рухи.
Трьохосьові суглоби ---Кулястий суглоб (arthrodia) – найбільш руховий вид зчленувань у людському тілі з виразно виявленою кулястою головкою і відповідною їй суглобовою западиною, яка охоплює менше половини окружності головки. Рухи відбуваються по трьох головних взаємно перпендикулярних осях – сагітальній, фронтальній і вертикальній. У кулястому суглобі може бути незкінченна кількість осей обертання, через що його і називають багатоосьовим. Також у ньому відбуваються колові рухи.

Як різновидності кулястих суглобів розглядають горіхоподібний та плоскі суглоби.
Горіхоподібний суглоб (кулькоподібний) (articulatio spheroidea) являє собою типовий кулястий суглоб, що відрізняється глибокою западиною ,збільшеною за рахунок суглобової губи. Обсяг рухів трохи обмежений. Прикладом є кульшовий суглоб.
Плоский суглоб (ampniarthrosis) відрізняється від інших наявністю плоских, майже рівних суглобових поверхонь, які являють собою відрізки кулі з дуже великим радіусом. У плоских суглобах немає суглобових головок і западин, кривизна етичних поверхонь дуже мала. При русі допускається незначне ковзання однієї по іншій, внаслідок чого ці суглоби вважаються малорухомими і до них належать зап'ястно-пястні і плеснево-передплеснові суглоби та суглоби утворені суглобовими відростками хребців.
Прості та складні суглоби ---Якщо в утворенні суглоба беруть участь дві кістки, то таке зчленування називається простим суглобом. Це сполучення плечової кістки і лопатки (плечовий суглоб), сполучення між фалангами пальців (міжфалангові суглоби).

Суглоби, в яких суглобові поверхні утворені трьома або більше кістками називаються складними. Це у променевозап'ястному суглобі одна із суглобових поверхонь утворена трьома кістками зап'ястя, в ліктьовому суглобі зчленовуються три кістки.

Класифікація м’язів

Форма та назва м'язів. Здебільшого форма м'язів залежить від виконуваної ними роботи. Основними групами м'язів вважають: довгі, короткі, широкі й кільцеві.

Довгі м 'язи веретеноподібної форми мають центральне черевце, а на кінцях — сухожилки. Проксимальний сухожилок називають головкою, а дистальний — хвостом. Такі м'язи є на кінцівках, де великий розмах рухів.

Короткі м 'язи є там, де розмах рухів незначний, наприклад між хребцями хребетного стовпа, тому що довжина й ширина цих кіс­ток незначні.

Широкі й плоскі м 'язи містяться переважно на тулубі. Це м'язи живота, спини, трудної клітки. В разі розташування їх у кілька ша­рів створюються міцні стінки порожнин тіла для внутрішніх орга­нів, а різноспрямоване розташування м'язових волокон у них сприяє виконанню різноманітних функцій. Широкі м'язи мають відповідно широкі сухожилки, що займають великі площі. Назива­ються вони апоневрозами.

Кільцеві м 'язи розташовуються навколо отворів тіла (наприклад коловий м'яз ока, рота та ін.), їх іще називають сфінктерами, які, скорочуючися, закривають отвори, а дилятатори, навпаки, розкривають.

Розрізняють і такі форми м'язів, як дельтоподібний, ромбопо­дібний, квадратний, трапецієподібний, зубчастий, камбалоподібний, грушоподібний, черпакоподібний, пірамідальний, круглий, три­головий (рис. 66). Залежно від того, скільки суглобів обслуговує м'яз, їх іще називають односуглобовими, двосуглобовими й багато- суглобовими. Прикладом односуглобового м'яза може бути дельто­подібний, що проходить лише над плечовим суглобом, а тому й виконує в ньому відведення, згинання та розгинання. Чотириголо­вий м'яз стегна є двосуглобовим, бо проходить спереду стегна над двома суглобами — кульшовим і колінним. У кульшовому суглобі цей м'яз згинає ногу, а в колінному розгинає. Більшість м'язів пе­редпліччя відносять до багатосуглобових м'язів, оскільки вони про­ходять над кількома суглобами кисті.

М'язи, які поділяються сухожилками на два черевця називають­ся двочеревцевими. Деякі широкі м'язи мають кілька сухожилкових прошарків (наприклад, прямий м'яз живота| Залежно від кількості сухожильних головок, якими починаються м'язи на кістках, вони називаються двоголовими, триголовими, чотириголовими (рис. 67).

За напрямком волокон м'язи поділяють на прямі, поперечні, косі (рис. 68).

Відповідно до функції м'язи називаються: згиначі (флексори), розгиначі (екстензори), відвідні (абдуктори), привідні (аддуктори), ті, що обертають навколо вертикальної осі досередини, — пронато- ри, а ті, що обертають назовні, — супінатори.

М'язи, що виконують однакові рухи, називаються синергіс- т а м и (наприклад, променевий і ліктьовий згиначі зап'ястка), а ті, що виконують різні за напрямком рухи, — антагоністами. На­приклад, круглий і квадратний пронатори передпліччя є антагоніс­тами супінатора передпліччя.

П. Ф. Лесгафт усі м'язи поділяв на два типи: сильні та спритні. Він писав: «М'язи, переважно сильні, починаються й прикріплюю­ться до великих поверхонь, віддаляючись у зв'язку зі збільшенням поверхні прикріплення від опори важеля, на який вони діють, вони можуть розвивати досить велику силу при незначному напру­женні, тому не так швидко стомлюються. Сильні м'язи діють пере­важно всією своєю масою й не можуть здійснювати дрібних відтінків при рухах; силу свою вони виявляють з відносно малою швидкістю й складаються частіше з коротких м'язових волокон. М'язи другого типу вирізняються спритністю в своїх діях, починаються й прикрі­плюються до невеликих поверхонь, близько до опори важеля, на який діють. Вони працюють з великим напруженням, швидше стом­люються, складаються частіше з довгих волокон і можуть діяти окремими своїми частинами, виявляючи різні відтінки рухів. Ці м'язи головним чином виконують спритні швидкі рухи». До сильних належать, наприклад, м'язи — розгиначі хребта, чотириголовий м'яз стегна та ін., а спритні — це, наприклад, мімічні м'язи обличчя. Сильні м'язи мають багато кровоносних судин і м'язового піг­менту (міоглобіну), їхній колір темно-червоний, завдяки чому їх називають червоними. Під час роботи вони виявляють велику силу за незначного напруження й довго можуть працювати без утоми. Швидкість і розмах рухів при їх скороченні незначні. Ці м'язи ви­конують статичну роботу, вони утримують тіло в необхідному по­ложенні (наприклад, вертикальному). Спритні м'язи, за Лесгафтом, характеризуються довгими пара­лельно розташованими волокнами. Вони менще забезпечені крово­носними судинами й бідніші на гемоглобін, а тому їх називають іще білими м'язами. Ці м'язи активно скорочуються, працюють зі значним напруженням, швидко стомлюються, але можуть викону­вати ряд дрібних тонких операцій, на що не здатні сильні м'язи. Сила м'язів залежить від кількості їхніх волокон: чим їх більше, тим сильніший м'яз. Крім того, на силу м'яза впливає напрямок його волокон. Так, встановлено, що м'язи з косим і перистим роз­ташуванням волокон сильніші від м'язів з прямим розташуванням волокон, тобто веретеноподібних. У цьому випадку силу м'язів визначають фізіологічним поперечником м'яза, під яким розуміють площину його поперечного розрізу, перпендикулярну довжині волокон. Якщо волокна паралельні довгій осі м'яза, його фізіологіч­ний поперечник дорівнюватиме анатомічному.

Допоміжні апарати м’язів

Крім основних частин м'яза, описаних вище, він має ще й допоміжний апарат: фасції, слизові сумки, сухожилкові зв'язки, піхви, міжм'язові перегородки, фасціальні вузли, утримувачі сухо­жилків і м'язів, кістково-фіброзні піхви, або фіброзні піхви, блоки.

Фасції. Кожен м'яз або група м'язів (наприклад, група згиначів і розгиначів плеча, передпліччя) оточені тонкою пластинкою зі сполучної (фіброзної) тканини, яка називається фасцією. Фасція відокремлює одну групу м'язів від іншої. Окремі пластинки розга­луженої фасції проникають углиб між м'язами й тому називаються глибокими. На кінцівках відростки фасцій проникають між група ми м'язів і прикріплюються до окістя кісток. Фасції можуть служи­ти місцем прикріплення м'язів, а також є своєрідним бар'єром для поширення інфекції чи запального процесу від одної групи м'язів до іншої. Фасції оточені нервами, кровоносними та лімфатичними судинами, що обслуговують м'язи.

Синовіальні піхви сухожилків мають форму циліндричного мішка й утворені зі сполучної тканини. Піхва складається з двох листків, один з яких приростає до. сухожилка, а другий охоплює сухожилок іззовні. Між листками міститься синовіальна рідина. Під час ско­рочення м'яза сухожилок рухається разом із прирощеним листком піхви, а синовіальна рідина зменшує при цьому тертя. Такі піхви оточують фаланги кисті, стопи.

Зв'язки являють собою потовщення сполучної тканини, або фасції. Зв'язки міцні й мають вигляд блискучих фіброзних пучків над сухожилками м'язів. Вони утворюють при цьому манжету, при­кріплену до виступів кісток, щоб утримувати в певному положенні сухожилки під час скорочення м'язів.

Потовщення, утворені фасціями між окремими групами м'язів, називаються міжм 'язовими перемичками.

Фасціальні вузли — це потовщення фасцій, розташованих у міс­ці, з'єднання двох фасцій між собою. Вони зміцнюють фасціальні піхви судин і нервів. Усі ці фіброзні утворення зростаються з кіст­ками й доповнюють скелет.

У ділянці деяких суглобів (променезап'ястковий, гомілковостоп- ний) фасції потовщуються, утворюючи при цьому утримувачі сухо­жилків або м'язів. Утримувачі попереджують зміщення сухожилків і м'язів при їх скороченні. В розташованих під ними порожнинах, у так званих кістково-фіброзних або фіброзних піхвах, проходять сухожилки м'язів. В окремих випадках фіброзні піхви спільні для кількох сухожилків.

Блоки локалізуються на епіфізах кісток у вигляді валиків з виїм­ками, вкритих хрящем. На блоках легко рухається, не зміщуючись й не змінюючи напрямку, сухожилок. Крім того, за рахунок блоків збільшується плече волокна, й при цьому зростає сила м'яза.

Блоками служать сесамоподібні кістки, які є похідними шкіри. Утворюються вони при зміні напрямку сухожилка внаслідок різно­манітних рухів, не передбачених морфологічними особливостями наявних утворень. Найбільшою сесамоподібною кісткою є наколін­ник, значно менша — горохоподібна кістка та ін.

Робота м’язів. Поперечники м’язів

Згинання в суглобі здійснюється при скороченні м'язів-згиначів і одночасному розслабленні м'язів-розгиначів.(Збільшити)Узгоджена діяльність м'язів-згиначів і м'язів-розгиначів можлива завдяки чергуванню процесів збудження і гальмування в спинному мозку. Наприклад, скорочення м'язів-згиначів руки викликано порушенням рухових нейронів спинного мозку. Одночасно розслабляються м'язи-розгиначі. Це пов'язано з гальмуванням рухових нейронів.М'язи-згиначі і розгиначі суглоба можуть одночасно перебувати в розслабленому стані. Так, м'язи вільно висить уздовж тіла руки знаходяться в стані розслаблення. При утриманні гирі або гантелі в горизонтально витягнутій руці спостерігається одночасне скорочення м'язів-згиначів і розгиначів суглоба.Робота м'язів. Скорочуючи, м'яз діє на кістку як на важіль і виробляє механічну роботу. Будь-яке м'язове скорочення пов'язане з витратою енергії. Джерелами цієї енергії служать розпад і окислення органічних речовин (вуглеводів, жирів, нуклеїнових кислот). Органічні речовини в м'язових волокнах піддаються хімічним перетворенням, в яких бере участь кисень. В результаті утворюються продукти розщеплення, головним чином вуглекислий газ і вода, і звільняється енергія. (Збільшити)Протікає через м'язи кров постійно постачає їх живильними речовинами і киснем і несе з них вуглекислий газ та інші продукти розпаду.Стомлення при м'язовій роботі. При тривалій фізичній роботі без відпочинку поступово зменшується працездатність м'язів. Тимчасове зниження працездатності, наступаюче по мірі виконання роботи, називають втомою. Після відпочинку працездатність м'язів відновлюється.При виконанні ритмічних фізичних вправ стомлення настає пізніше, оскільки в проміжках між скороченнями працездатність м'язів частково відновлюється.У той же час при великому ритмі скорочень швидше розвивається стомлення. Працездатність м'язів залежить і від величини навантаження: чим більше навантаження, тим швидше розвивається стомлення.

М’язи голови

М'язи голови. До м'язів голови належать дві великі групи м'язів: жувальні й мімічні.

Жувальні м'язи (рис. 75) виконують функцію зв'язку з активни­ми рухами нижньої щелепи під час їжі й членороздільної мови. Скроневий м'яз (m. temporalis. При скороченні м'яз підіймає нижню щелепу, а задні пучки його волокон відтягують її назад.

Жувальний м'яз (m. masseter) Це найсильніший жувальний м'яз. При скороченні він підіймає нижню щелепу й притискує зуби до верхньої щелепи, а також тягне її вперед.

Бічний крилоподібний м'яз (m. pterygoideus lateralis). При скороченні щелепа відтягується в протилежний бік, а при двосторонньому скороченні висуває її вперед.

Медіальний крилоподібний м'яз (ш. рІегуБОІсіеш шесііаііз). Скорочую­чись, м'яз підіймає нижню щелепу й тягне її у свій бік. Мімічні м 'язи (рис. 76) відрізняються від жувальних тим, що по­чинаються одним сухожилком від різних кісток черепа, а іншим сухожилком вплітаються в шкіру. Деякі мімічні м'язи цілком лежать у м'яких тканинах обличчя. Мімічні м'язи, як правило, ото­чують отвори, а тому при скороченні закривають або відкривають їх і завдяки цьому утворюють складки, зморшки головним чином на лицевій поверхні голови. Все це сприяє вираженню різних по­чуттів, емоцій, думок людини.

Надчерепний м'яз (т. ерісгапіш) При скороченні лобових черев- ців на лобі утворюються горизонтальні складки, а при скороченні потиличних черевців шкіра в ділянці лоба натягається, а в ділянці потилиці утворюються складки.

Кільцевий м'яз рота (m. orbicularis oris). Скорочуючися, м'яз звужує ротову щілину.

Кільцевий м'яз ока (m. orbicularis oculi), вона зажмурює око; повікова — під шкірою повік, за­плющує око; слізна розширює слізний мішок під час виділення сльози у слізний канал.

Гордіїв м'яз (m. procerus) лежить у ділянці кісток спинки носа й утворює поперечні складки біля кореня носа.

М'яз — зморщувач брови (m. corrugator supercilii). Скоро­чуючися, м'яз утворює вертикальні зморшки на лобі.

Щічний м'яз (ш. buccinator) М'яз утримує їжу між жувальними поверхнями щелеп, протидіє внутріш- ньоротовому тискові. У маленьких дітей у щічному м'язі накопи­чується жирова тканина, а тому щічки у них опуклі.

М'яз — підіймач кута рота (m. levator anguli oris) починається від собачої ямки верхньої щелепи, йде до кута рота і вплітається в шкіру та слизову оболонку нижньої губи.

М'яз — опускач кута рота (m. depressor anguli oris) починається від нижнього краю нижньої щелепи і вплітається в шкіру та слизо­ву оболонку верхньої губи.

Носовий м'яз (m. nasalis). Скорочуючися, ці волокна стискують хрящі носа. Волокна,^ які розширюють ніздрі, прикріплюються до хряща й шкіри крил носа.

Великий виличний м'яз (ш. zygomaticus major) При скороченні цей м'яз відтягує кут рота вгору та вбік.

М'яз підборідний (m. mental is). М'яз виконує декілька функцій: зморщування шкіри підборіддя, утворення ямок, а також притискує нижню губу до верх­ньої.

Передній, верхній і задній вушні м'язи лежать навколо вушної раковини. Ці м'язи у людей малорозвинугі й лише у небагатьох можуть приводити в рух вушну раковину.

М'яз сміху (m. risorius) пролягає між кутом рота й щокою. Ско­рочуючись, утворює ямку на щоці. Непостійний.

М'яз — підіймач верхньої губи (m. levator labii superioris) почи­нається трьома головками: від лобового відростка й підорбітального краю верхньої щелепи та від виличної кістки. Волокна м'яза йдуть донизу і вплітаються в шкіру носогубної складки. Скорочуючися, м'яз підіймає й розтягує верхню губу, тягне крило носа вгору та вбік.

М'яз — опускач нижньої губи (m. depressor labii inferioris) почи­нається від краю нижньої щелепи, прикріплюється до шкіри ниж­ньої губи. Скорочуючися, відтягує нижню губу вниз і вбік.

М’язи шиї

М'язи шиї поділяють на власне м'язи та м'язи-переселенці, поверхневі та глибокі.

До поверхневих м'язів шиї належать: підшкірний м'яз шиї, грудинно-ключично-сосковий м'яз, надпід'язикові та підпід'язико- ві м'язи.

До глибоких м'язів шиї відносять: передній, середній та задній драбинчасті м'язи, довгий м'яз шиї та довгий м'яз голови.

Підшкірний м'яз (m. platysma). З'єднуючися з деякими мімічними м'язами, він натягує шкіру шиї, відтягує кут рота донизу.

Грудинно-ключично-соскоподібний м'яз (ш. sternocleidomastoideus). При односторонньому скороченні нахиляє голову у свій бік, а при дво­сторонньому — назад.

До поверхневих м'язів належать також м'язи, які фіксують під'язикову кістку згори і знизу.

М'язи, що належать до групи під'язикових, мають назву кісток, до яких вони прикріплюються: грудинно-під'язиковий, грудин- но-щитоподібний, щитопід'язиковий та лопатково-під'язиковий. Скорочуючися, ці м'язи відтягують під'язикову кістку, а разом з нею й гортань униз.

Вище під'язикової кістки лежать такі м'язи: підборідно-під'язи- ковий, двочеревцевий, щелепно-під'язиковий і шилопід'язиковий.

Підборідно-під'язиковий м'яз (m. geniohyoideus). При скороченні тягне наперед та вгору під'язикову кістку, а при фіксованій під'язиковій кістці — опускає нижню ще­лепу.

Двочеревцевий м'яз (m. digastricus) переднім черевцем почи­нається від двочеревцевої ямки нижньої щелепи, а заднім черевцем прикріплюється до соскоподібної вирізки скроневої кістки. Між двома черевцями міститься сухожилок, що утворює петлю, якою прикріплюється до під'язикової кістки.

Щелепно-під'язиковий м'яз (m. mylohyoideus) служить дном ро­тової порожнини, починається від щелепно-під'язикової лінії на внутрішній поверхні нижньої щелепи, прикріплюється до тіла під'язикової кістки. В місці з'єднання обох м'язів у центрі щелепи утворюється медіальний шов.

Шилопід'язиковий м'яз (m. stylohyoideus) одним сухожилком прикріплюється до шилоподібного відростка скроневої кістки, а другим — до великого рога під'язикової кістки.

Всі ці м'язи, скорочуючися, тягнуть гортань і під'язикову кістку вгору, беруть участь в акті ковтання, а також у голосоутворенні.

Глибокі м'язи шиї. До глибоких м 'язів (рис. 74) з косим розташу­ванням волокон належать передній, середній і задній драбинчасті м'язи (m. scalenus anterior, medius, posterior), які починаються окре­мими зубцями від поперечних відростків шийних хребців і прикріп­люються до I—II ребер. Передній драбинчастий м'яз приєднується до горбка переднього драбинчастого м'яза на І ребрі, середній — позаду переднього, а задній — до зовнішньої поверхні ребра. Ско­рочуючися, драбинчасті м'язи підіймають ребра, до яких вони при­кріплюються, й тим самим сприяють актові дихання. При фіксова­ній грудній клітці й скороченні цих м'язів з одного боку вони на­хиляють шийний відділ хребтового стовпа у свій бік і вперед, а при двобічному скороченні шия й голова нахиляються вперед.

Довгий м'яз шиї й довгий м'яз голови лежать на передній поверх­ні шийної частини хребетного стовпа. Довгий м'яз шиї згинає шию, а довгий м'яз голови нахиляє голову.

М’язи грудей

М'язи грудей. У ділянці грудної клітки розташовані дві групи м'язів: глибокі (власне м'язи грудної клітки) й поверхневі. До глибоких м'язів належать зовнішні та внутрішні міжреберні, попе­речний м'яз грудної клітки й діафрагма, а до поверхневих, або переселенців, — великий і малий грудні та передній з^частий м'я­зи.

Зовнішні міжреберні м'язи (тт. іШегсоБІаІез ехіегпі) При скороченні м'язи підіймають ребра, збільшуючи при цьому об'єм грудної клітки в передньозадньому й поперечному напрямках. Ці м'язи сприяють вдихові.

Внутрішні міжреберні м'язи (mm. intercostales interni) При скороченні м'язи опускають ребра, звужують грудну клітку, зменшуючи її об'єм, сприяють видиху.

Поперечний м'яз грудної клітки (m. transversus thoracis). Скорочуючися, зменшує об'єм грудної клітки, сприяє видиху.

Діафрагма (diaphragma), Скорочуючись, діафрагма розпрямляється й грудна клітка збільшується в своєму об'ємі, що сприяє вдихові. У зв'язку з цим діафрагму вважають одним із головних дихальних м'язів (рис. 72).

Великий грудний м'яз (m. pectoralis major) скорочуючися, м'яз опускає підняту руку, тягне плече вперед і все­редину, пронує його.

Малий грудний м'яз (m. pectoralis minor) При скоро ченні м'яз тягне лопатку вперед і вниз, при фіксованій лопатці — підіймає ребра й бере участь в акті вдиху.

Передній зубчастий м'яз (m. serratus anterior) Функція: тягне лопатку вперед, а її нижній кут — назовні, завдяки чому лопатка обертається навколо сагітальної осі.

Всі три вище описані м'язи при скороченні підіймають ребра і є допоміжними дихальними м'язами.

Фасції на грудній клітці розвинуті слабо.

М’язи живота

М'язи живота утворюють зовнішню та внутрішню черевні стінки. їхні волокна розташовуються в різних напрямках: поздовж ньому, поперечному, косому. До м'язів, які мають прямі волоки™ відносять прямий м'яз живота й пірамідальний. Горизонтальні розташовані волокна поперечного м'яза живота й косе розташуван-] ня волокон мають зовнішній і внутрішній' косі м'язи живота і квадратний м'яз попереку.

М'язи живота виконують такі функції: утворюють стінку черев­ної порожнини спереду і частково ззаду, завдяки своєму тонусу утримують органи черевної порожнини; опускають униз ребра й цим зменшують у розмірі грудну клітку, беруть участь у видиху.

М'язи черевного преса сприяють опорожненню кишок та сечо­вого міхура, кашлю, родовому акту. Крім того, вони згинають тулуб уперед, убік і повертають його навколо вертикальної осі.

Прямий м'яз живота (m. rectus abdominis) починається від мечо­подібного відростка, хрящів, V—VII ребер і приєднується до лобко­вої кістки. Він має 3—4 сухожилкові перемички, що зміцнюють як м'яз, так і черевну стінку. Прямий м'яз лежить у фіброзній піхві, утвореній апоневрозами косих м'язів живота. Цей м'яз бере участь у нахилі тулуба вперед.

Пірамідальний м'яз (m. pyramidalis) невеликий, трикутної фор­ми, одним кінцем починається в ділянці лобкового симфізу, а другим прикріплюється до нижнього кінця білої лінії живота, яку при скороченні натягує.

Зовнішній косий м'яз живота (m. obliquus extemus abdominis). Його волокна розташовані так, як і волокна зовнішніх міжребер­них м'язів, тобто спрямовані згори донизу і вперед. Починається зубцями від восьми нижніх ребер і приєднується до клубового гре­беня. Спереду волокна м'яза переходять в апоневроз. Волокна апоневроза, перехрещуючися з волокнами однойменного м'яза протилежної стінки живота, утворюють передню стінку піхви пря­мого м'яза живота, а також білої лінії живота. Нижній край апоне­вроза потовщується й утворює пахвинну, або пупартову, зв'язку, яка переднім кінцем приєднується до лобкового горбка, а заднім — до передньої — верхньої клубової ості. Волокна апоневроза в ділян­ці лобкової кістки розходяться й утворюють зовнішній отвір пах­винного каналу.

При скороченні зовнішній косий м'яз тягне грудну клітку вниз, згинає тулуб у свій бік, а при фіксованій грудній клітці разом з однойменним м'язом протилежного боку тягне таз угору.

Внутрішній косий м'яз живота (m. obliquus internus abdominis). Його волокна повторюють напрямок волокон внутрішніх міжре­берних м'язів грудної клітки. Починається м'яз від грудопопереко- вої фасції, клубового гребеня та зовнішніх двох третин пахвинної зв'язки. Прикріплюється цей м'яз однією частиною волокон до нижніх країв ХІІ, XI та X ребер, а другою утворює апоневроз, який розщеплюється на. дві пластинки — передню й задню, котрі беруть участь в утворенні піхви прямого м'яза живота у жінок. У чоловіків від нижньої частини разом з нижніми пучками внутрішнього косо­го м'яза відходять волокна, що утворюють підвісний м'яз яєчка (т. cremaster). Передній апоневроз внутрішнього косого м'яза бере участь в утворенні білої лінії живота. При однобічному скороченні внутрішній косий м'яз повертає тулуб у свій бік, а при фіксованій грудній клітці м'язи підіймають таз.

Поперечний м'яз живота (m. transversus abdominis) починається від попереково-спинної фасції, внутрішньої поверхні нижніх ре­бер, гребеня клубової кістки та двох зовнішніх третин пахвинної

зв'язки. Волокна м'яза розташовані поперечно, більшість їх пере­ходить в апоневроз, волокна якого вплітаються в білу лінію живо- та. М'яз бере участь в утворенні піхви прямого м'яза живота, білої лінії та м'яза, що підвішує яєчко.

Квадратний м'яз попереку (m. quadratus lumborum) починається від клубового гребеня, а прикріплюється до тіла XII грудного хреб­ця та поперечних відростків чотирьох верхніх поперекових хребців. М'яз тягне XII ребро донизу, чим сприяє видихові, а також згинає поперекову частину хребетного стовпа.

Черевний прес, утворений м'язами живота, крім згаданих функцій, виконує й функцію допоміжного дихального м'яза. В нижньому відцілі черевної стінки розташований пахвинний канал, у чоловіків у ньому лежить сім'яний канатик, а у жінок — кругла зв'язка мат­ки. Поверхневий отвір пахвинного каналу називається поверхне­вим пахвинним кільцем, утвореним двома ніжками — верхнюю, яка приєднується до лобкового симфізу, та нижньою, котра приєд­нується до лобкового горбка.

Стінка черевного преса має неоднакову товщину й міцність. Так слабкими місцями стінки черевного преса іноді бувають: пах­винне кільце, пупковий отвір, біла лінія, а тому в цих місцях мо­жуть виникати й пахвинні та пупкові грижі, а також грижі білої лі­нії живота. Через слабкі місця внутрішні органи можуть випинати­ся під шкіру разом з парієтальною очеревиною, або сальником.