Скелет людини підрозділяється на скелет тулуба, скелет голови, скелет кінцівок та їх поясів.Скелет тулубаСкелет тулуба включає хребет і грудну клітку. Хребет утворений 33-34 хребцями, розташованими один над одним. Між тілами хребців знаходяться прошарки з хрящової тканини, що додають хребту гнучкість і пружність.Розрізняють п'ять відділів хребта: шийний, що складається з 7 хребців, грудний - з 12, поперековий - з 5, крижовий - з 5 і куприковий (хвостовий) - з 4-5 зрощених хребців. Кожен хребець складається з тіла, дуги і відростків. Між тілом і дугою знаходиться отвір.Хребетні отвори в сукупності утворюють хребетний канал, в якому залягає спинний мозок. Два перших шийних хребця забезпечують поворот голови. Найбільш масивні хребці знаходяться в поперековому відділі, який витримує найбільшу вагу тіла. Хребці крижового відділу зростаються в масивну кістка - крижі. Куприкові кістки недорозвинені і являють рудимент хвоста тварин предків людини.Скелет головиСкелет голови - череп складається з парних і непарних кісток, більшість їх плоскі, з'єднані один з одним нерухомо - швами. У черепі розрізняють мозковий і лицьовий відділи. Мозковий відділ складається з восьми кісток: чотири з них непарні - потилична, клиноподібна, решітчаста, лобова і дві парні - тім'яні і скроневі.Потилична кістка утворює задню стінку черепа і його підстава, має великий потиличний отвір, через який спинний мозок з'єднується з головним. У центрі основи черепа поміщається клиноподібна кістка. Лобова кістка лежить попереду тім'яних і входить до складу даху черепа. Для неї характерні лобні горби і надбрівні дуги.Гратчаста кістка побудована з тонких кісткових пластинок, між якими знаходяться повітроносні порожнини. Скроневі кістки займають переднебоковая боку мозкового черепа. Тім'яні - утворюють середину даху черепа. Особовий відділ черепа складається з 6 парних і 3 непарних кісток. З них нижня частина - єдина рухома кістка черепа - зчленовується двома головками суглобового відростка з нижньощелепними ямками скроневої кістки. Верхня і нижня щелепи містять по 1б осередків, в яких поміщаються коріння зубів.Крім щелепних кісток, в особовому відділі відзначаються носові кістки, леміш - непарна кістка, що бере участь в утворенні перегородки носа, слізні кістки, виличні і піднебінні.Скелет верхніх кінцівокСкелет верхніх кінцівок складається з плечового пояса і вільних кінцівок - рук. Плечовий пояс утворений двома парними кістками: лопаткою і ключицею. Дві трикутні лопатки розташовані на задній поверхні грудної клітини і зчленовуються з плечової кісткою і грудиною.Скелет верхньої кінцівки утворений кістками: плечовий, з'єднаної з лопаткою, передпліччя (променева і ліктьова) і кисті. Скелет кисті утворений дрібними кістками зап'ястя, довгими кістками п'ястка і кістками пальців. Кістки передпліччя разом з плечової становлять складний ліктьовий суглоб, а з кістками зап'ястя - променевозап'ястний суглоб.Кисть включає 8 невеликих кісточок зап'ястя, розташованих у два ряди, п'ять кісточок пястья, що утворюють долоню і чотирнадцять фаланг пальців, з яких великий палець має дві фаланги, а інші - по три.Скелет нижніх кінцівокСкелет нижніх кінцівок ділиться па скелет тазового поясу і скелет вільних кінцівок - ніг.Тазовий пояс складається з двох масивних плоских тазових кісток, міцно ззаду зрощених з хрестцем, а спереду майже жорстко з'єднаних між собою в неправдивому зчленуванні. Вони мають круглі западини, куди входять голівки стегнових кісток.Скелет нижньої кінцівки складається з кісток: стегнової, гомілки (великої і малої гомілкових) і стопи. Колінний суглоб - місце з'єднання стегна і гомілки - захищений спереду невеликим плоским надколенником. Скелет стогони утворений короткими кістками Передплесно, довгими кістками плесна і фалангами пальців. У зв'язку з прямоходінням стопа людини придбала склепінчасту форму, що надає їй властивості ресори і забезпечує пружинисту ходу.
{ Гладенькі та посмуговані м’язи }
Гладенькі м'язи входять до складу внутрішніх органів та кровоносних і лімфатичних судин. У стінках внутрішніх органів і судин вони розташовуються в два шари: зовнішній — поздовжній, внутрішній — кільцевий. Структурна одиниця гладеньких м'язів — міоцит (рис. 63). Довжина міоцитів від 60 до 100 мікрон, кожна клітина має лише одне ядро. В міоцитах є тонкі актинові й товсті міозинові, а також проміжні філа- менти (протофібрили). Крім того, до складу міоцитів гладеньких м'язів входить ендоплазматична сітка, рибосоми, мітохондрії та інші органоїди. Гладенькі м'язи характеризуються високою пластичністю — після розтягу можуть довго зберігати вихідну довжину, набуту внаслідок розтягування. На відміну від посмугованих гладенькі м'язи скорочуються мимовільно, дуже повільно, частіше ритмічно (наприклад маятникоподібні та перистальтичні рухи кишок).
Посмуговані м'язи (рис. 64) ще називають скелетними, тому що вони приводять у рух кістковий скелет і становлять активну частину опорно-рухового апарату. Завдяки скороченням м'язів виконуються різноманітні рухи, пов'язані з трудовими процесами людини.
Скелетне м'язове волокно має циліндричну форму довжиною від декількох мікрон до 12,5 см і більше, товщиною 10—20 мікрон.
У кожній міофібрилі під мікроскопом видно темні й світлі диски. В усіх волокнах^яза як темні, так і світлі диски розташовуються на одному рівні, томуч^язове волокно має вигляд посмугованого. Темні диски двічі залолшеїоть світло, тоді як світлі — один раз.
Темний диск, його ще називають анізотропним {А), розділений світлою смужкою (М), а впоперек світлого диска (/) —■ ізотропного, проходить темна лінія (7), яка дістала назву телофрагми.
Як з'ясувалося, міофібрили не суцільні по довжині скелетного волокна, вони складаються з окремих протофібрил (міофіламентів) довжиною 1—2 мкм. Крім того, протофібрили неоднорідні, вони є товсті (16 нм) і тонкі (5—7 нм). Товста протофібрила вміщує 180—360 поздовжньоорієнтованих молекул білка міозину, а тонка утворена тоненькими фібрилами іншого білка — актину, який має вигляд подвійної спіралі.
Між товстими й тонкими протофібрилами є тоненькі протоплазматичні містки, які утворилися за рахунок білка мероміозину товстої протофібрили.
При збудженні м'язового волокна протоплазматичні містки проштовхують тонкі протофібрили між товстими, за рахунок чого саркомер і в цілому все м'язове волокно вкорочується, а оскільки м'яз складається з багатьох волокон, він при цьому скорочується й приводить у рух кістку, до якої прикріплюється. Тонкі протофібрили, проникаючи крізь телофрагму, прикріплюються до неї й далі проходять між товстими міофібрилами.
На межі між дисками Л та / сарколема вигинається й утворює Т-трубочки, які розгалужуються всередині волокна. В усіх посмугованих м'язових волокнах добре розвинена незерниста ендоплазматична сітка, яка оточує кожен саркомер. Сітки ці між собою з'єднуються, а їхні канали на межі між саркомерами утворюють кінцеві цистерни, що розташовуються паралельно з Т-трубочками й контактують із ними.
Саркоплазма скелетних волокон багата на білок міоглобін, котрий, як і гемоглобін крові, приєднує кисень. Залежно від вмісту міоглобіну м'язові волокна бувають червоні та білі. В червоних волокнах міоглобіну та мітохондрій значно більше, ніж у білих. Білі волокна товщі й скорочуються швидше, ніж червоні, а тому вони й стомлюються швидше. У людей скелетні м'язи мають обидва типи волокон, тоді як у птахів у м'язах більше червоних волокон. У курей, навпаки, в м'язах більше білих волокон.
М'язові волокна містять до 75 % води й 25 % сухих речовин, до складу яких входять білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі й екстрактивні речовини. Кожне волокно має двошарову оболонку (сарколему), під якою в саркоплазмі міститься багато ядер (від кількох до сотень). Через це волокно за своєю будовою не відповідає особливостям клітинних структур і має назву симпласта.
Скорочення скелетних м'язів супроводжується виділенням тепла, за рахунок якого підтримується стала температура тіла. Завдяки скороченням скелетних м'язів поліпшується рух крові та лімфи по кровоносних і лімфатичних судинах, всмоктування їжі в травному каналі і взагалі здійснюються всі функції організму.
Маса скелетних м'язів дорослої людини становить 30—35 % маси її тіла, у новонароджених 20—25 %, у людей похилого й старечого віку вона зменшується до 25—30 %, а у добре тренованих спортсменів збільшується до 40 % і більше.
У людини близько 400 скелетних м'язів.Функціональною одиницею посмугованих м'язів є м'язове волокно
{ Класифікація м’язів }
Форма та назва м'язів. Здебільшого форма м'язів залежить від виконуваної ними роботи. Основними групами м'язів вважають: довгі, короткі, широкі й кільцеві.
Довгі м 'язи веретеноподібної форми мають центральне черевце, а на кінцях — сухожилки. Проксимальний сухожилок називають головкою, а дистальний — хвостом. Такі м'язи є на кінцівках, де великий розмах рухів.
Короткі м 'язи є там, де розмах рухів незначний, наприклад між хребцями хребетного стовпа, тому що довжина й ширина цих кісток незначні.
Широкі й плоскі м 'язи містяться переважно на тулубі. Це м'язи живота, спини, трудної клітки. В разі розташування їх у кілька шарів створюються міцні стінки порожнин тіла для внутрішніх органів, а різноспрямоване розташування м'язових волокон у них сприяє виконанню різноманітних функцій. Широкі м'язи мають відповідно широкі сухожилки, що займають великі площі. Називаються вони апоневрозами.
Кільцеві м 'язи розташовуються навколо отворів тіла (наприклад коловий м'яз ока, рота та ін.), їх іще називають сфінктерами, які, скорочуючися, закривають отвори, а дилятатори, навпаки, розкривають.
Розрізняють і такі форми м'язів, як дельтоподібний, ромбоподібний, квадратний, трапецієподібний, зубчастий, камбалоподібний, грушоподібний, черпакоподібний, пірамідальний, круглий, триголовий (рис. 66). Залежно від того, скільки суглобів обслуговує м'яз, їх іще називають односуглобовими, двосуглобовими й багато- суглобовими. Прикладом односуглобового м'яза може бути дельтоподібний, що проходить лише над плечовим суглобом, а тому й виконує в ньому відведення, згинання та розгинання. Чотириголовий м'яз стегна є двосуглобовим, бо проходить спереду стегна над двома суглобами — кульшовим і колінним. У кульшовому суглобі цей м'яз згинає ногу, а в колінному розгинає. Більшість м'язів передпліччя відносять до багатосуглобових м'язів, оскільки вони проходять над кількома суглобами кисті.
М'язи, які поділяються сухожилками на два черевця називаються двочеревцевими. Деякі широкі м'язи мають кілька сухожилкових прошарків (наприклад, прямий м'яз живота| Залежно від кількості сухожильних головок, якими починаються м'язи на кістках, вони називаються двоголовими, триголовими, чотириголовими (рис. 67).
За напрямком волокон м'язи поділяють на прямі, поперечні, косі (рис. 68).
Відповідно до функції м'язи називаються: згиначі (флексори), розгиначі (екстензори), відвідні (абдуктори), привідні (аддуктори), ті, що обертають навколо вертикальної осі досередини, — пронато- ри, а ті, що обертають назовні, — супінатори.
М'язи, що виконують однакові рухи, називаються синергіс- т а м и (наприклад, променевий і ліктьовий згиначі зап'ястка), а ті, що виконують різні за напрямком рухи, — антагоністами. Наприклад, круглий і квадратний пронатори передпліччя є антагоністами супінатора передпліччя.
П. Ф. Лесгафт усі м'язи поділяв на два типи: сильні та спритні. Він писав: «М'язи, переважно сильні, починаються й прикріплюються до великих поверхонь, віддаляючись у зв'язку зі збільшенням поверхні прикріплення від опори важеля, на який вони діють, вони можуть розвивати досить велику силу при незначному напруженні, тому не так швидко стомлюються. Сильні м'язи діють переважно всією своєю масою й не можуть здійснювати дрібних відтінків при рухах; силу свою вони виявляють з відносно малою швидкістю й складаються частіше з коротких м'язових волокон. М'язи другого типу вирізняються спритністю в своїх діях, починаються й прикріплюються до невеликих поверхонь, близько до опори важеля, на який діють. Вони працюють з великим напруженням, швидше стомлюються, складаються частіше з довгих волокон і можуть діяти окремими своїми частинами, виявляючи різні відтінки рухів. Ці м'язи головним чином виконують спритні швидкі рухи». До сильних належать, наприклад, м'язи — розгиначі хребта, чотириголовий м'яз стегна та ін., а спритні — це, наприклад, мімічні м'язи обличчя. Сильні м'язи мають багато кровоносних судин і м'язового пігменту (міоглобіну), їхній колір темно-червоний, завдяки чому їх називають червоними. Під час роботи вони виявляють велику силу за незначного напруження й довго можуть працювати без утоми. Швидкість і розмах рухів при їх скороченні незначні. Ці м'язи виконують статичну роботу, вони утримують тіло в необхідному положенні (наприклад, вертикальному). Спритні м'язи, за Лесгафтом, характеризуються довгими паралельно розташованими волокнами. Вони менще забезпечені кровоносними судинами й бідніші на гемоглобін, а тому їх називають іще білими м'язами. Ці м'язи активно скорочуються, працюють зі значним напруженням, швидко стомлюються, але можуть виконувати ряд дрібних тонких операцій, на що не здатні сильні м'язи. Сила м'язів залежить від кількості їхніх волокон: чим їх більше, тим сильніший м'яз. Крім того, на силу м'яза впливає напрямок його волокон. Так, встановлено, що м'язи з косим і перистим розташуванням волокон сильніші від м'язів з прямим розташуванням волокон, тобто веретеноподібних. У цьому випадку силу м'язів визначають фізіологічним поперечником м'яза, під яким розуміють площину його поперечного розрізу, перпендикулярну довжині волокон