Істотно вплинуло на розвиток анатомічної науки ритуальне бальзамування трупів у Стародавньому Єгипті.
Гіппократ (459—377 рр. до н.е.), геніальний лкар і анатом Стародавньої Греції, за яким історія віками зберігає почесне ім'я батька медицини, вперше розробив учення про чотири типи постави й темпераменту, описав будову окремих кісток і м'язів людського тіла, внутрішніх органів, магістральних кровоносних судин.
Арістотель (384—322 рр. до н.е.) вважав, що найважливішим органом людського тіла є серце. Він вивчав будову нервів, опорно-рухового апарата, розвиток зародка, вперше ввів термін «антропологія».Герофіл описав будову деяких черепних нервів, оболонок мозку, венозних пазух. Еразістрат увів терміни «артерія», «паренхіма», вважав, що найдрібніші вени переходять в артерії, а нерви відходять від головного та спинного мозку і є їхнім продовженням.
Леонардо да Віті (1452—1519). Разом із лікарем Торре з Павії він протягом десятків років анатомував трупи й робив точні анатомічні зарисовки. Він видав атлас анатомії, в якому навів понад 800 точних і ори гінальних малюнків кісток, м'язів, серця та інших органів. Леонар- до да Вінчі вважають зачинателем функціональної анатомії.
Фундатором описової й систематичної анатомії був Андреас Ве- залій (1514—1564). Досліджуючи людські трупи, він виправив усю тогочасну анатомію, виявив близько 200 істотних помилок Галена, зокрема переконливо спростував його твердження, нібито правий шлуночок серця у дорослих сполучається з лівим. Зібравши свої анатомічні дослідження й систематизувавши їх
