Методи управління – це сукупність універсальних та спеціальних способів і прийомів, які застосовуються органами влади під час здійснення тих чи інших функцій державного управління.
За змістовною характеристикою доцільно розглянути групи методів, що описані нижче.
Правового регулювання – за своїм змістом є сукупністю способів додержання законності, забезпечення підпорядкованості державного управління чинним правовим нормам).
Організаційно-розпорядчі (адміністративні) – базуються на владі, дисципліні, відповідальності, їх поділяють на три основні підгрупи:
- організаційно-стабілізуючі – регламентування, нормування, інструктування;
- методи розпорядчого змісту – винесення постанови, підготовка наказів, розпоряджень, вказівок, резолюцій;
- методи дисциплінарного характеру, що призначені для підтримання стабільності організаційних зв`язків через дисциплінарні вимоги та системи відповідальності).
Економічні (узгодженість цілей окремих об’єктів з метою розвитку регіону та держави в цілому через ліцензування, квотування, оподаткування, бюджетну систему тощо).
Соціально-політичні – спрямовані на створення умов для підвищення трудової та політичної активності громадян; на підвищення рівня зайнятості населення, реалізацію творчого потенціалу, поліпшення побутових умов життя, розвиток соціальної інфраструктури – роз’яснення, пропаганда, політична агітація, популізм, який широко використовується політичною елітою під час виборчих компаній, забезпечуючи простоту подання та доступність власних програм лідерів чи політичних партій.
Соціально-психологічні – спираються на об’єктивні закони соціального розвитку та закони психології; соціальні методи – політичної освіти, морального стимулювання, формування організаційної культури, етичного виховання, залучення громадян до участі в соціальному управлінні; психологічні методи спрямовані на регулювання відносин між людьми шляхом відбору та розстановки персоналу – комплектування малих груп, гуманізація праці, психологічне тестування під час добору кадрів, спонукання, роз’яснення, залучення, примус тощо; зовнішні соціальні методи можуть бути спрямовані на мотивацію усього колективу об’єктa на вирішення проблем регіону).
Морально-етичні – спрямовані на формування системи ціннісних орієнтирів, застосування способів усунення проявів бюрократизму, подолання прихованого чи відкритого опору організаційним змінам. Базуються переважно на мотиваційних (заохочення, стягнення) та виховних заходах (роз’ясненні, переконанні, виробленні навичок етичної поведінки у відносинах з оточуючими людьми).
