Автором теорії раціональної бюрократії був М. Вебер. Суспільство на рубежі ХIХ–ХХ століть ставало все більш складно організованою системою, що потребувала управління. Найефективнішою системою державної організації М. Вебер вважав бюрократію, оскільки вона ґрунтується на строгому розділенні обов'язків, професіоналізмі та дисципліні.
На початку ХХ століття політичні системи зіткнулися з новими труднощами. В умовах швидких змін парламентські форми правління виявилися не в змозі ефективно реагувати на нові реалії: поява нових груп інтересів, виникнення конфліктів та ін. Зріс інтерес до осмислення проблеми досягнення соціальної рівноваги, забезпечення балансу інтересів різних груп.
М. Вебер бачив вихід у посиленні авторитарної влади харизматичного лідера, якого відрізняють виняткові здібності, доблесть, що викликає до нього з боку населення абсолютну відданість і віру. У зв’язку з цим, він запропонував теорію плебісцитарної демократії, у якій харизматичний лідер спирається на пряму підтримку народу в боротьбі проти бюрократії і виконує роль незалежного неупередженого арбітра у всіх суперечках.
Сучасні пошуки моделі державного управління
Початок XXІ століття демонструє всебічний і динамічний розвиток моделей та систем управління суспільством.
Спроби створення нових моделей управління державним сектором вилились у появу таких зразків як «менеджериалізм», «нове державне управління», «ринкове державне управління» тощо.
Досвід говорить про те, що сучасні державні службовці більше бачать себе управлінцями, а не адміністраторами. Вони розглядають свої функції як менеджмент досягнення результатів, а не просто виконання наказів та інструкцій.
Сьогодні державний менеджер повинен брати на себе персональну відповідальність за результати управління. У цьому аспекті виділяються дві форми управлінської підзвітності: політична підзвітність (стосовно обраного парламенту та виборців) і бюрократична або управлінська відповідальність (стосовно уряду та інших адміністративних суб'єктів).
Таким чином, за допомогою системи державного менеджменту, спрямованої на формування нової системи соціальної відповідальності, змінюються відносини між урядом і громадянами, а також між бюрократією та суспільством у цілому.
Організаційна структура управління (або субординаційна структура) — упорядкована сукупність служб, відділів, підрозділів і окремих посадових осіб, що знаходяться у взаємозв'язку і співпідпорядкованості і виконують певні управлінські функції.
