Під терміном "виборча система", розуміють порядок формування виборних органів у державі, який є результатом аналізу та розуміння суб’єктами політичного процесу інтересів суспільства, політичної традиції та культури. За своєю суттю, виборча система може бути демократичною та недемократичною. Окрім цього виборча система може сприяти чіткій партійній структуризації парламенту, що, відповідно, дає змогу сформувати однопартійний чи коаліційний уряд і через партійну відповідальність за стан справ забезпечити стабілізацію політичної системи, її гласність та публічністьЯк правило, виборчі системи є різними модифікаціями двох основних типів: мажоритарної і пропорційної.
Мажоритарна система. В основі мажоритарної системи лежить принцип більшості (переможцем на виборах вважається кандидат, який набрав найбільше голосів). Виборчі округи тут є одномандатними, тобто від кожного округу обирається один депутат.
Пропорційна система. Пропорційна система передбачає голосування за списками партій, що означає виділення багатомандатного округу (округом є вся територія країни) або кілька округів. Це найбільш поширена система (країни Латинської Америки, Бельгія, Швеція тощо). Зміст цієї системи полягає в тому, щоб кожна партія отримувала у парламенті кількість мандатів, пропорційну кількості поданих за неї голосів.
Виділяють низку функцій виборчої системи: функцію легітимізації владних повноважень виборчої особи чи органу, функцію відповідальності виборців, функцію комунікативну, функцію рекрутування політичних кадрів, функцію забезпечення політичної конкуренції, функцію оновлення політичної еліти, функцію розподілу мандатів. Ці функції можуть, водночас, призвести і до негативних результатів. Приміром, функція оновлення політичної еліти може призвести до розпорошення політичної еліти, її дезорієнтації; функція забезпечення політичної конкуренції знову ж таки за певних умов може призвести до дестабілізації політичної системи тощо.
