Терміном «еліта» (франц. еШе — кращі, вибрані) позначають провідні верстви в суспільстві, які здійснюють керівництво у певних галузях суспільного життя. Залежно від того, які функції здійснює еліта у суспільстві, її поділяють на господарську, духовно-інтелектуальну і політичну.
Політична еліта — це організована група, яка здійснює владу в суспільстві (правляча еліта) або перебуває в опозиції до правлячої верхівки (контр-еліта). Політична еліта бере участь безпосередньо або опосередковано у прийнятті й організації виконання політичних рішень.
У сучасному світі сформувалися декілька нових тенденцій у розвитку лідерства:
- Національні лідери не можуть ігнорувати глобальні проблеми. Вони повинні розглядати свою внутрішню політику як складову частину загальносвітового, глобального процесу;
- Зростання ролі і впливу неформальних лідерів;
- Посилюється концентрація активності лідерів на вирішенні економічних і соціальних проблем. Розвиток цієї тенденції виражається у зростанні добробуту нації, пов’язаного з активністю того чи іншого політичного лідера, що вимагає також значних часових рамок політичної активності;
- Зменшується ймовірність появи політичних лідерів-героїв і лідерів-антигероїв;
- Скорочуються межі влади політичного лідерства за рахунок вдосконалення системи поділу влади і розширення границь громадянського суспільства.
У кожній країні система підготовки кадрів, з яких виростають лідери, пов’язана з цілями і характером завдань, що стоять перед політичною системою суспільства, а також з цінностями політичної ідеології. У відповідності з цим можна виділити три основні системи підготовки кадрів:
- ліберально-демократична система, що має два різновиди: західну і східну;
- тоталітарна. Її особливості: вище всього цінуються відданість і лояльність до вождя, політичній системі й ідеології;
- теократична. Така система існує в країнах, де панівною ідеологією є релігія і влада здійснюється її представниками.
