Засоби масової інформації - це один із найважливіших чинників формування громадської думки у сучасному світі. Характерні риси засобів масової інформації:
-публічність (необмежене, неперсоніфіковане коло споживачів);
-наявність спеціальних технічних засобів;
- непряма, розділена в просторі та часі взаємодія комунікаційних парт1
нерів;
-непостійний характер аудиторії;
- переважна односпрямованість впливу від комунікатора до реципієнта.
В Україні діяльність ЗМІ регулюється законами «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформацію», «Про рекламу», «Про телебачення та радіомовлення» та низкою інших. Про інтернет-видання взагалі мова не йдеться.
Головними каналами впливу на масову свідомість сьогодні в Україні є: 1) телебачення (перевагою якого є наявність візуального ряду, який полегшує сприйняття); 2) друковані ЗМІ (преса) та 3) радіомовлення (по суті, фоновий канал впливу на масову свідомість). До особливостей зазначених каналів пливу на масову свідомість в сучасній Україні слід назвати відсутність справді незалежних ЗМІ, контроль преси з боку фінансово-промислових груп, широке розповсюдження іноземної (в першу чергу – російської) преси.
Сьогодні інформаційний стан суспільства став визначальним фактором економічного і соціального розвитку, від того, як функціонують системи передачі інформації, залежать державне управління та взаємини влади і суспільства. Серед причин, що гальмують розвиток ЗМК в Україні слід назвати: 1) економічну залежність від держави та фінансово-політичних угруповань; 2) клановість української журналістики, що зумовлена її підпорядкованістю зазначеним політичним угрупуванням; 3) низьку професійну згуртованість журналістів; 4) недостатню цілісність українського інформаційного простору; відсутність справді популярних загальноукраїнських видань, які своїм впливом могли б охоплювати всю державу; 5) недостатню сформованість інформаційного ринку.
Крім основної проблеми, властивої масовій свідомості в Україні, слід назвати і такі невирішені питання, як 1) недостатня розвиненість інформаційної інфраструктури держави; 2) асиметрія інформаційних відносин з іншими державами (насамперед, у відносинах з Росією та Заходом); 3) домінування емоційних факторів в інформаційному просторі мас-медіа; 4) більша довіра як населення, так і політичної еліти країни до інформації, що надходить із закордонних джерел; 5) відсутність консолідації національного інформаційного простору.
