16 липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла ДЕКЛАРАЦІЮ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ.
Декларація:
- стверджувала сучасну назву держави – Україна;
- вводила до офіційного легітимного обігу категорії «національна держава»;
- підкреслювала приналежність до українського народу – єдиного джерела державної влади – громадян усіх національностей;
- констатувала верховенство Конституції та законів республіки на своїй території;
- розмежовувала владу на законодавчу, виконавчу та судову;
- гарантувала громадянам рівність перед законом, права та свободи, передбачені як Конституцією УРСР, так і нормами міжнародного права;
- територіальне верховенство та недоторканість кордонів;
- економічну самостійність і захист усіх форм власності;
- економічну безпеку та національно-культурне відродження українського народу.
Проголошуючи свій намір стати в майбутньому нейтральною державою, Україна заявила про своє право на власні збройні сили, внутрішні війська й органи державної безпеки, безпосередні та рівноправні відносини з іншими учасниками – суб’єктами міжнародного права, визнавала пріоритети загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права над внутрішнім правовим полем.
24 серпня 1991 р. Верховна Рада України ухвалила АКТ
ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ. Реалізуючи положення Декларації про державний суверенітет, Верховна Рада урочисто проголосила незалежність України та створення самостійної Української держави.
В одному пункті Акт проголошення незалежності України повторював положення Декларації про неподільність і недоторканість території України, натомість в іншому – фіксував суттєві зрушення: Декларація стверджувала лише верховенство Конституції і законів УРСР на своїй території, а Акт наголошував, що на території України мають чинність виключно Конституція та закони України.
Перший всеукраїнський референдум, що відбувся 1 грудня 1991 р., підтвердив легітимність і надав найвищої юридичної сили прийнятому парламентом Акту проголошення незалежності України. Цей референдум довів реальну спроможність українського народу самостійно вирішувати найважливіші питання суспільного та державного життя.
28 червня 1996 р. Верховна Рада України прийняла КОНСТИТУЦІЮ УКРАЇНИ. Вона є ключовим політико-правовим документом довгострокової дії, фундаментом не лише сучасних, а й майбутніх перетворень у суспільстві, основою його консолідації.
Законом України від 8 грудня 2004р. до Конституції були внесені зміни, проте у 2010 році рішенням Конституційного суду їх було визнано такими, що ухвалені з порушенням процедури. У зв’язку з цим відновила свою чинність Конституція в редакції 1996 року.
Відповідно до Конституції Кабінет міністрів формується Президентом. При цьому для призначення керівника Уряду – Прем’єр-міністра – Главі держави необхідна згода парламенту. За згодою Верховної Ради Президент призначає також Генерального прокурора, Голову Фонду державного майна, Голову антимонопольного комітету та Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення. Крім того, Президент і Верховна Рада призначають по половині складу Ради Національного банку та Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення.
