Народницька історіографія. Суб’єктивна соціологія.

Народництво – це ідеологія і рух дворянської та різночинної інтелігенції,Ю який виник у 60-х рр.. 19 ст.

Основні засади народників:

1. Росія омине капіталізм;
2. Община основа капіталізму;
3. Особи творці історії.

Серед російських теоретиків: Бакунін, Лавров, Ткачов, Кропоткін, Михайловський.

Серед українських: Кулятко-Керецький, Дебагаорій-Мокрієвич, Микола Кибалочич, Павло Грабовський, Сергій Русов.

Російське народництво практично не цікавилося визвольними прагненнями національних меншин. Більше того, вважало їх недозрілими. Якщо російське народництво основну увагу зосереджувало на соціалістичні нахили російського селянина (95-80%), то українські хлопомани підкреслювали індивідуалізм українського селянства  і здійснювало культуртрегерську діяльність. У Росії це почалось лише з 80-х рр..

2 течії народництва:

1. Революційне (60-80-х рр.);
2. Ліберальне (з 80-х рр. 19 ст.), згодом переродилася у соціалреволюціонерів.

Лавров

Лавров (1823-1900) – син псковського поміщика. У 1867 р. був заарештований за революційну діяльність, втік із заслання. Його праці («Исторические письма»(1859)) звернені до російської прогресивної молоді слугували справі визволення селян. Закони природи і закони суспільства є тотожними.

Михайловський Микола Констянтинович

Михайловський Микола Констянтинович (1842-1904)- «властитель дум русской интелигенции». Праці його у 10 томах, але щоб усе опублікувати, то треба 50-70 т.

Шлях розвитку Росії – специфічний, що капіталізм у Європі є і буде, а в Росії його не буде.

На його думку розвиток людства – це процес закріпачення особи. Мета прогресу – звільнення особи від впливу суспільства в боротьбі за індивідуалізм. «Героии и толпа», «Ещо о героях», «Ещо о толпе».

Порівнював народні маси з нулями. Казав, що натовп пасивно сприймає історичні умови, вплив сучасності. Він наслідує думку, що натовп висуває своїх героїв, які ведуть і на хороше і на погане.

Натовп – це не народ. Це категорія середньовічна. «Ето сила жалкая и опасная». Його праці відіграли дуже важливу роль.

Кропоткін П. О

Кропоткін П. О. (1842-1921) – з древнього князівського роду. Відомий як географ, біолог, теоретик анархізму, але не такий рішучий як Бакунін. Він близький до позитивістів.

Люди подібно до природи потребують взаємодопомогу, яка здійснюється через рід, місто, общину. Вважав, що історичний процес йшов до недержавних форм. Держава стоїть на заваді суспільства розвиватися. Вважав, що державу треба знищити.

Його ідеал – анархічний комунізм – це федерація общин, які само управляються, над якими нема верховної влади. Стосунки в цій общині базуються на вільній угоді людей.

У праці «О великой Французкой революции» проповідує ідею еволюційного розвитку суспільства. Вважав, що боротьба за владу є неприродною, шкідливою, або всяка влада веде до свавілля і деспотизму. В еміграції був 41 р.  і повернувся в 1917 р.

Визнав історичне значення жовтневої революції. Похований на ново дівочому кладовищі.

О.Л. Єфрименко та її концепція історії України.

Народилась в Архангельській губернії. У 1874 р. одружилась з Єфименком Петром. З 1879 р. по 1907 р. О. Я. працює в Харківському університеті. Присвятила багато праць історії України, історії Росії общини й української общини.

«История Украины и её народа». Має працю про турбаївську катастрофу, про Сковороду.

1907 р. на запрошення їде у Петербург, де працювала до 1917 р. (Безстужівські жіночі курси). Тут їй присвоїли доктора історії, а в Харкові – професора без захисту дисертації.

Мала 3 дочок і 2 синів (Тарас і Петро, займали посади в уряді України, другий був археологом).

У ніч з 17 на 18 грудня мати була вбитою бандою на хуторі.

Праці про Україну проникнуті демократизмом, тому в радянські часи не друкувались.

Державна – сила, або інша думка – знаряддя експлуатації. Вона признавала, що община руйнується. В її працях  в перше подано історію Західно-Українських земель і Угорська Русь. Вважала, що русини – автохтони, що угорці, коли прийшли на Закарпаття, то застали тут слов’ян.

Історія  селянства Росії та України в працях  Василя Івановича Семановського.

Василь Іванович Семеновський (1848-1916) – крупний спеціаліст з історії російського селянства. Має праці з історії російського визвольного руху. Був народником

І. Магістерська дисертація – «Крестьяне в царствование императрицы Екатерины ІІ».

ІІ. Докторська – «Крестьянский вопрос в России в 18  - 2 пол. 19 века» (2 т.).

І. Проблеми які порушив у магістерській:

1. Територіальний розподіл і середні розміри земельних наділів різних категорій селянства;
2. Географія розподілу і співвідношення панщини й оброку;
3. Охарактеризував селян двірцевого відомства, селян церковних вотчин, державних й удільних селян, які працювали на заводах;

У докторській аналізує різні пропозиції різних верств суспільства з приводу селян:

1. Проаналізував відповіді на анкети ВЕО;
2. Депутатів державних комісій;
3. Секретних комітетів щодо звільнення селян;
4. Думки Сперанського, Карамзіна, Пушкіна, Радіщева;
5. Вперше наведено відомості про селянські заворушення у 2-й чверті 19 ст.

У 1909 р. видає фундаментальне дослідження «Общественно-политические идеи декабристов». Питання про декабристів вперше порушив ще в курсі лекцій «О крестьянском вопросе». У праці визначав причини виникнення декабризму:

• вплив позитивний;
• вплив негативний.

Позитивний вплив – поява вільнодумства в Росії. Негативний – поява таємних товариств.

Позитивний вплив:

• виховання у сім’ї;
• читання літератури;
• слухання лекцій;
• спостереження під час перебування за кодоном;
• існування конституційного ладу;
• революційні рухи.

Негативний:

• російська дійсність;
• виникнення таємних організацій пояснюється незадоволенням.

1891 р. одержав замовлення мецената Сібірякова написати історію російських золотих промислів Сибіру, - «Рабочие на сибирских золотых промыслах». Вперше детально описав робітників золотих промислів.

Вважав, що можна виправити становище:

• законодавством;
• знищенням засилля чиновників.