Микола Михайлович Костомаров - історик України.

У Царській Росії праці Костомарова видавали у 21 томі. У пострадянській Росії видавали Костомарова у 12 томах окремим томом біографія і в 2-х томах ліричні твори.

Костомаров Н. И. русская история в жизнеописаниях его главнейших деятелей. – М., 1990-93 рр. – Т. 1-3. Переведена репрінтним способом.

Народився на Слобожанщині. Батько його Іван Петревич Костомаров мав 14 тисяч десятин землі і 300 кріпаків. Мати – Тетяна Петрівна – красуня кріпачка.

У 1828 р. 3 селяни змовились і вбили його, викрали 10 тис. рублів. Імітували ніби він впав з карети.

Закінчив Вороніжський пансіон, а потім Харківський універ. Спочатку працював вчителем у місті Рівне, а потім викладачем у Київському універі. Мав одружитись на Аліні Крагейській, але в день весілля його заарештували.

Горький казав, що Костомаров писав історію по непорозумінню. Був засланий у Саратов. У 56 р. повернувся. У 1859 р. став професором у Петербургзькому універі. Був членом Петербурзької археографічної комісії. Видавав «Акти относящиеся к истории Юго-Западной Руси».

теоретичні питання:

Запропонував при вивченні історії народу максимально використовувати матеріали етнографії. У працях багато уваги приділяв духовній стороні народу. Торкався проблеми завдання історії як науки.

Завдання на його думку:

• Визначення національного духу4
• Як цей національний дух проявлявся в конкретних історичних подіях.

Зміст вбачав у боротьбі двох начал:

• демократичного, федеративно-вічового начала;
• з монархічним началом централізації і єдинодержавства.

Носіями першого начала були українці, другого – росіяни.

«Мысли о державном начале в древней Руси» (1861). Писав, що в період удільно-вічового укладу руська держава об’єднувала 6 народностей:

• українська
• сіверська
• великоруська
• білоруська
• псковська
• новгородська

Ці федерації назвав Руська земля, або Русь.

3 фактори об’єднували ці народності:

1. родова мова і побут
2. християнська віра і єдина церква
3. єдиний князівський рід – Рюриковичів.

Вважає, що історичний розвиток ішов так, що з однієї сторони вони розвивалися самостійно, а другої між ними був зв’язок. Русь йшла до федеративного укладу, але завадили татари.

«Две русские народности» (1861). У політичній сфері україни були здібні створені добровільні товариства. Великоруси старались створити спільну будівлю перейняту великим духом. Розвиток «личного произвола». Ця стаття наробила багато шуму.

«Правда москвичам о Руси», спростовує закиди російських авторів, щодо 2-х народностей. Звинувачує тих, хто поширив ідею виключності російського народу.

«Правда полякам о Руси» - виступає проти польських претензій на наші землі. Прирівнює поляків до українців, українців до росіян.

«Україна» (1860). Дає такі ідеї:

• історія України – поема вільного народу;
• український народ споконвіку вільнолюбець;
• вважає за честь української церкви, що від неї відпало все, що мало ознаки шляхетства і привілеїв;
• чому у 17 ст. українці не зуміли відбудувати свою державу, бо люди які керували народними рухами і стояли вище народних мас разом з освітою перейняли й те, що було противне Україні – «отруту польського аристократизму».

Між українцями і новгородцями багато спільного. «Севернорусские народоправства». Де обґрунтовує цю тезу. Перейняли менталітет українців. Знищення Новгороду – результат розпаду новгородської народності.

ІІ. «Б. Хмельницький», «Бунт Стеньки Разіна», «Смутное время в нач. 17 в.», «Мазепа», «Мазепинці», «Руїна».

«Б. Хмельницький» - збирав матеріали зразу після університету.

У 1856 р. перша стаття «О отечественных записках». У 1857 р. теж стаття там же. У 1859 р. – 2 т. У 1876 р. – доповнив. Перше фундаментальне дослідження з Хмельниччини.

Основні ідеї:

1. в основу народних рухів вклав перш за все соціальні мотиви, 2-е – релігія;
2. виступав проти держави і відстоював ідеї республіканського демократичного устрою;
3. несимпатизував прагненням гетьманів утворити державу, яка б спиралась на козацький привілейований стан;
4. мав туманний ідеал про об’єднання всіх радянських народів;
5. не бачив в історії козацького періоду ніякого державного стремління;
6. змагання Хмельницького, Виговського, Дорошенка, Мазепи пояснював або чесними намірами, або вузько-егоїстичної старшини чиї інтереси виявляли гетьмани;
7. ідеалізує старшину, хоч не мали уяву як будувати державу;
8. не бачив в особі Хмельницького видатного державного діяча;
9. особу гетьмана закривають стихійні народні рухи;
10. так само характеризував і наступників Б. Хмельницького;
11. з праці Костомарова випливає, що український народ не міг і не вмів створити собі власної держави, організації кращої за Запорозьку Січ, але оскільки вона могла існувати лише тим часом, то не було іншого виходу як піддатися Москві, лад якої критикував.

«Бунт Стенькі Разіна» -  негативно оцінював народні рухи. Вважав їх:

• проявом анархічного начала;
• безрезультатними;
• «блестящими и безплодными как метеоры».

Негативно його оцінював Пантелеймон Куліш.