Класицизм як художній напрям осягає XVII — початок XIX ст. не лише у мистецтві, але й у культурі Європи загалом.. Класицизм сформувався в абсолютистській Франції як відображення суспільної потреби становлення міцних держав замість розпорошених феодальних князівств. У загальному розвитку класицизму вирізняються такі течії: класицизм, що формувався у взаємодії з бароко (XVII ст.); просвітницький класицизм, пов'язаний з передреволюційним рухом у Франції, що впливав на мистецтво інших європейських країн (XVIII ст.); революційний класицизм (XVIII — початок XIX ст.).Класицизм як тип художнього мислення спирається на античні естетичні принципи, зокрема естетику Арістотеля. Він звертається до античної естетики та античного художнього ідеалу як до довершених виявів внутрішньої гармонії світу героя та твору мистецтва як художнього цілого.
Реалізм Просвітництва визначається низкою відмінностей, порівняно з класицизмом та ренесансним реалізмом. На відміну від класицизму, що розмежовував чуттєве і логічне начала особистості, реалізм утверджує природну цілісність людини. Порівняно з ренесансним реалізмом, що запозичував сюжети з історичного минулого, мистецтво просвітництва бере персонажів з самої дійсності. Для нього властива "вірність деталям": таке бачення розглядається як необхідна умова правдивості художнього зображення. Тобто, мистецтво послуговується не готовими художніми формами та прийомами зображення, а наповнює їх історично-конкретними деталями. Д. Дідро, обґрунтовуючи теорію драми, визначає її як "драму положень", тобто сповненою реальних, історично-конкретних деталей соціального буття людини, становища героїв у суспільстві.
Просвітницький реалізм як художній напрям широко заявив про себе в усіх європейських країнах переважно у літературі та театральному мистецтві. В Англії — це творчість Д. Дефо, А. Стерна, Дж. Свіфта, Г. Філдіига, Р. Бернса; у Франції — Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, Вольтера, Бомарше (П.-О. Карон); у Німеччині — І. Лессінга, Й. Гете, Ф. Шіллера.
Сентименталізм (франц. sentiment — почуття, почуттєвість) — літературний напрям другої половини XVIII - початку XIX ст. Його назва походить від роману англійського письменника Лоренса Стерна "Сентиментальна подорож по Франції та Італії". Особливості сентименталізму проявилися в європейській літературі 30—50-х років XVIII ст., зокрема у творах Дж. Томсона, Е. Юнга, Т. Ґрея (Англія), А. Прево, П. Лашоссе (Франція), Х.В. Ґеллерта, Ф. Клоп штока (Німеччина). В основі сентименталізму — перебільшена роль почуттів (крайня чутливість). Сентименталізм бущзв запереченням класицизму, його поетика протилежна класицистичній.
