21-40

21. Організація аудиторної роботи  з студентами.

 

На основі навчальної діяльності (пізнавальної, творчої, наукової, самостійної тощо) у студентів з'являється визначене ставлення до різних навчальних предметів. Щоб студенти успішно оволоділи знаннями, вміннями та навичками, викладачеві не- обхідно організувати навчальний процес у відповідності до сучасних принципів мотивації і потреб особистості. Основними факторами, які мотивують студентів до високопродуктивної навчально-творчої діяльності, є: важливість предмета для профе- сійної підготовки і усвідомлення теоретичної та практичної значущості тематики занять; усвідомлення студентом найближчих і кінцевих цілей навчання; висока педагогічна майстерність викладання дисципліни (емоційна форма викладання навчального матеріалу, демонстрація викладачем перспективних напрямів розвитку наукових ідей у певній галузі, вирішення завдань, що створюють проблемні ситуації в структурі навчальної діяльності); особистісні взаємовідносини (антипатія чи симпатія) з викладачем даного предмета тощо. Для ефективного взаєморозуміння між студентами і викладачем педагог повинен знати психологічну структуру студентської аудиторії. Адже кожна студентська група поділяється на неформальні підгрупи за визначеними інтересами і має своїх неформа- льних лідерів. Викладачеві доцільно їх знати і вміти з ними взаємодіяти. Крім того, студент як особистість має свою психологічну структуру, основними компонентами якої є спрямованість, можливості, характер, темперамент. Викладач як організатор освітнього середовища повинен забезпечити необхідні умови навчального процесу, щоб студенти мали можливість навчатися ритмічно і самостійно, постійно поповнюючи свої знання. Бажано постійно вивчати потреби студентів, їх прагнення і мотиви діяльності. Вивчати громадську думку в процесі проведення аудиторних занять можна такими способами: спостереження (помічати 3 схвальні репліки, відгуки, негативні емоції, відволікання від занять, наявність запитань студентів); анкетування (рекомендується проводити на початку, усередині та після закінчення курсу). При цьому доцільно визначити погляди студентів за такими питаннями: відповідність навчального матеріалу тематиці курсу; значущість дисципліни у фаховій підготовці; характер викладання матеріалу (логіка, темп, емоційність, визначення головних питань); загальна характеристика особистості викладача (ерудиція, доброзичливість, культура мовлення тощо). Навчальний процес у вищих навчальних закладах здійснюється в таких формах: навчальні заняття; самостійна робота; практична підготовка; контрольні заходи. Основними видами навчальних занять у вищому навчальному закладі є: лекції, практичні і семінарські заняття, індивідуальні заняття, консультації. Інші види навчальних занять визначаються залежно від цілей і змісту навчання у порядку, встановленому вищим навчальним закладом. Законом України «Про вищу освіту» (ст. 50) передбачається ві- льний вибір методів та засобів навчання в межах затверджених навчальних планів.

 

22. Організація кредитно-модульної технології навчання та історичні дисципліни.

 

Організація модульного навчання. Модульне навчання передбачає створення модульного варіанта програми на­вчальної дисципліни, забезпечення навчального процесу дидактичними матеріалами, визначення типів, видів, ме­тодів контролю.

       Від правильності побудови модульного варіанта про­грами залежить ефективність модульного навчання. Модульний варіант програми формується за певною схе­мою: матеріал програми розбивається на модулі; модуль охоплює кілька тем, об'єднаних спільними поняттями; у модулях поєднуються теоретичні і практичні питання; модульний варіант програми має передбачати відповід­ний перелік знань, умінь і навичок, окреслювати коло проблем, які підлягають контролю.

       У межах навчальної дисципліни кожен модуль змістово пов'язаний з попереднім і наступним. Матеріал модуля може бути поділено на дрібніші структурні частини, тобто «навчальні елементи». Для кожного модуля і в його межах визначено конкретну мету вивчення і подано відповідні методичні вказівки.

       З кожної навчальної дисципліни передбачено на се­местр 3—5 модулів. У деяких навчальних закладах для складання модулів відведено окремий час. Однак така схе­ма має певні недоліки: дещо умовний поділ дисципліни на модулі; вилучення з навчального процесу часу, необхідно­го для складання модулів; одночасне складання модулів з усіх дисциплін. Доцільніше складати модулі на заняттях за розкладом.

       Навчальний матеріал кожного модуля містить голов­ні, базові та допоміжні теоретичні знання, практичні вміння і навички. Модульне планування передбачає виді­лення опорних знань і вмінь, які актуалізуються перед вивченням матеріалу нового модуля, а також системне повторення головних теоретичних знань, практичних умінь і навичок.

       Важливим компонентом кредитно-модульної системи є формування індивідуального навчального плану студен­та, що здійснюється на підставі переліку змістових моду­лів/блоків, сформульованих на основі освітньо-професійної програми підготовки і структурно-логічної схеми підготов­ки фахівців. Реалізовується такий план протягом періоду, який не перевищує граничного терміну навчання. Норма­тивний термін навчання визначається на підставі галузе­вих стандартів вищої освіти, а граничний може перевищу­вати нормативний на один рік, який не фінансується з дер­жавного бюджету.

       Індивідуальний навчальний план студента охоплює нормативні і вибіркові змістові модулі, які можуть поєд­нуватися у певні навчальні дисципліни. Нормативні зміс­тові модулі необхідні для виконання вимог нормативної частини освітньо-кваліфікаційної характеристики. Вибір­кові змістові модулі забезпечують виконання вимог варіативної частини освітньо-кваліфікаційної характеристики. Вони дають змогу здійснювати підготовку за спеціалізаці­єю і сприяють академічній мобільності і поглибленій під­готовці, необхідній для майбутньої діяльності. Сукупність нормативних змістових модулів визначає нормативну (обов'язкову) складову індивідуального навчального пла­ну студента.

       Індивідуальний навчальний план студента за певним напрямом формується студентом під керівництвом кура­тора в КМСОНП і передбачає можливість індивідуально­го вибору змістових модулів (дисциплін) з дотриманням послідовності їх вивчення відповідно до структурно-ло­гічної схеми підготовки фахівців. При цьому сума обсягів обов'язкових і вибіркових змістових модулів, передбаче­них для вивчення протягом навчального року, повинна становити не більше 44 кредитів (не менше 60 залікових кредитів).

       При формуванні індивідуального навчального плану на наступний навчальний рік враховується фактичне вико­нання студентом індивідуальних навчальних планів по­точного і попередніх навчальних років.

       Кредитно-модульна система навчання дає змогу здій­снювати перехід студента в межах споріднених напрямів підготовки (певної галузі знань).

       Зараховують змістові модулі (дисципліни), що вклю­чені в індивідуальний навчальний план, за результата­ми певного виду контролю якості освіти студента протя­гом навчального року, як правило, без екзаменаційних сесій.

       Надання кваліфікованих консультацій щодо форму­вання індивідуального навчального плану студента, його реалізації протягом всього періоду навчання покладено на куратора. Ним може бути науково-педагогічний праців­ник випускної кафедри, як правило, професор або доцент, ґрунтовно ознайомлений з вимогами відповідних галузевих стандартів вищої освіти. На куратора покладається вико­нання таких основних завдань:

       - ознайомлення студентів з нормативно-методичними матеріалами (інформаційним пакетом), які регламенту­ють організацію навчального процесу за кредитне-модуль­ною системою;

       - надання рекомендацій студентам щодо засвоєних змістових модулів (навчальних дисциплін) за час перебу­вання в інших вищих навчальних закладах України або за кордоном;

       - погодження індивідуального навчального плану студента і його затвердження деканом факультету (дирек­тором інституту);

       -  контроль за реалізацією індивідуального навчаль­ного плану студента на підставі відомостей про зараховані йому залікові кредити, подання пропозицій щодо продов­ження навчання студента або його відрахування.

 

23. Організація навчального процесу в системі підготовки спеціалістів істориків.

 

24. Організація науково-дослідницької роботи студента.

 

Науково-дослідна робота студентів (НДРС) - важливий засіб підвищення якості підготовки спеціалістів для народного господарства, здатних творчо застосовувати у практичній діяльності новітні досягнення науково-технічного прогресу.

Основними завданнями НДРС є:

·         оволодіння студентами науковими методами пізнання;

·         поглиблене і творче засвоєння навчального матеріалу;

·         оволодіння методикою самостійної постановки і вирішення наукових та технічних задач;

·         виховання навичок роботи у науковому колективі;

·         сприяння науково-технічному прогресові шляхом участі у розробці актуальних наукових і технічних задач лісового господарства, лісової і деревообробної промисловості.

Науково-дослідна робота студентів поділяється на НДР, що є складовою частиною навчального процесу і на НДР, яка виконується у вільний від занять час. НДРС, що є складовою частиною навчального процесу, передбачає:

·         вивчення теоретичних основ методики, постановки і виконання наукових досліджень, планування і організації наукового експерименту, обробки наукових та інших даних з курсу "Основи наукових досліджень";

·         засвоєння методології досліджень з певних наукових напрямків у процесі вивчення лекційних курсів спеціальних дисциплін;

·         участь у роботі наукових семінарів при кафедрах, що здійснюють випуск;

·         виконання лабораторних робіт з елементами НДР;

·         виконання конкретних нетипових завдань науково-дослідницького характеру під час виробничих та навчальних практик;

·         виконання курсових і дипломних проектів (робіт) з елементами наукових досліджень.

Для забезпечення максимальної ефективності виконання завдань науково-дослідного характеру керівник практики від кафедри до від'їзду студентів на навчально-виробничу практику повинен розробити для кожного студента науково-дослідне завдання, обговорити зі студентом план виконання завдання і список літературних джерел, аналіз яких необхідно провести до проходження практики. У період проходження практики керівник від кафедри повинен допомагати студентам у складанні плану проведення наукових досліджень із врахуванням реальних умов і програми практики, здійснювати контроль за виконанням ними науково-дослідних завдань, узгоджувати з керівництвом підприємства, лісництва порядок передачі підприємству, лісництву успішно виконаних студентами науково-дослідних робіт у вигляді рацпропозицій та удосконалень і допомагати студентам-практикантам оформляти матеріали наукових пошуків практики у вигляді доповідей на наукову студентську конференцію університету або статей.

Ефективність виконання цього виду робіт залежить від: досвіду, майстерності керівників курсових і дипломних проектів; зацікавленості у співробітництві з університетом керівників підприємств і лісництв шляхом виявлення найбільш актуальних проблем удосконалення виробництва і спільного проведення наукових досліджень; забезпечення доступності баз практики для технологічної та переддипломної практик студента з видачею студентам тем дипломного проекту з тематики, що відповідає потребам підприємства.

25. Організація праці викладача. Роль кафедри в управлінні навчальним процесом

 

Організація праці викладача Робочий час викладачів вищих навчальних закладів III—IV рівнів акредитації відповідно до «Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України (№ 161 від 2 червня 1993 р.), визначається обсягом їх навчальної, методичної, наукової й організаційної роботи. Обсяг навчальних занять, доручених для проведення конкретному викладачеві, виражений в облікових (академічних) годинах, становить навчальне навантаження викладача. Згідно Закону України «Про вищу освіту» (ст. 49), максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних працівників не може перевищувати 900 годин на навчальний рік при середньотижневому навантаженні 30 год. Види навчальних занять, що входять до навчального навантаження науково-педагогічного працівника відповідно до його посади, встановлює вищий навчальний заклад в індивідуальному плані викладача. Види навчальних занять, що входять до обов'язкового обсягу навчального навантаження викладача відповідно його посаді, встановлює кафедра. Планування робочого часу викладачів здійснюється на поточний навчальний рік і відбивається в індивідуальному робочому плані (табл. 3). Обов'язковий, мінімальний чи максимальний обсяг навчального навантаження викладача в межах його робочого часу встановлює вищий навчальний заклад з урахуванням виконання ним інших обов'язків (методичних, наукових, організаційних). За необхідності викладач може бути залучений до проведення навчальних занять поза обов'язковим обсягом навчального навантаження, визначеного індивідуальним планом, у межах свого робочого часу. Графік робочого часу викладача (табл. 4) визначається розкладом аудиторних навчальних занять і консультацій, розкладом контрольних заходів та інших видів робіт, передбачених індивідуальним планом викладача. Види і час виконання робіт визначається в порядку, установленому ВНЗ. Методична, наукова й організаційна робота викладачів планується в індивідуальному плані викладача на навчальний рік із конкретизацією обсягів і очікуваних результатів. Перелік основних видів методичної, наукової й організаційної роботи викладачів вищих навчальних закладів має орієнтований характер і за рішенням кафедри може уточнюватися. 4 На період відряджень, хвороби, підвищення кваліфікації (інших поважних причин) викладач звільняється від виконання усіх видів робіт, передбачених індивідуальним планом. Його навчальне навантаження в цей період виконують інші викладачі кафедри за рахунок зменшення їх методичної, наукової й організаційної роботи шляхом залучення викладачів з погодинною оплатою праці.

 

4. Роль кафедри в управлінні навчальним процесом Основними структурними підрозділами вищого навчального закладу III—IV рівнів акредитації є інститути, факультети, кафедри. Кафедра є основним структурним навчально-науковим підрозділом вищого навчального закладу, що проводить навчальну, методичну, науково-дослідну і виховну роботу з підготовки кадрів відповідної спеціальності. Кафедра створюється за рішенням ученої ради ВНЗ, погодженим з вищим органом управління (відповідним міністерством), у підпорядкуванні якого находиться вищий навчальний заклад. Однією з основних вимог створення кафедри є обсяг навчального навантаження, який дозволяє працювати не менше ніж п'яти науково-педагогічним працівникам за відповідними штатними одиницями. Для забезпечення розвитку нового напряму навчальної, методичної і наукової діяльності при кафедрі може бути створена лабораторія або відповідний центр наукових досліджень. Посаду завідувача кафедрою може займати, як правило, особа, що має вчене звання професора. Завідувач кафедри організовує і контролює: • навчальну роботу (лекції, практичні заняття, курсові і дипломні роботи, керівництво самостійною роботою студентів та ін.); • навчально-методичну роботу (підготовка робочих програм, методичне забезпечення навчального процесу); • наукову роботу (дослідження, експерименти, підготовка наукових видань, виступів на наукових конференціях); • виховну і громадську роботу (робота кураторів, участь угромадському житті кафедри і факультету та ін.). Навчальна робота кафедри полягає у наступному: • організація читання лекції для студентів, магістрантів, аспірантів, слухачів підвищення кваліфікації; • проведення практичних занять, ділових ігор, колоквіумів, тестування й інших видів аудиторних занять; • проведення виїзних занять у виробничі підрозділи, наукові установи; • організація самостійної роботи студентів, магістрантів. Методична робота кафедри включає: • комплексне методичне забезпечення всіх дисциплін кафедри: підготовка програм, навчальних посібників, практикумів, методичних посібників, що передбачають найбільш ефективне використання сучасних форм і методів навчання; • розробку комплексних кваліфікаційних робіт і завдань запрофілюючими дисциплінами кафедри; • підготовку методичних матеріалів до самостійної роботи студентів; Наукова робота кафедри передбачає: • проведення наукових досліджень з найважливіших проблем за профілем кафедри та педагогічним питанням діяльності вищої школи; • керівництво науково-дослідною роботою студентів, магістрантів, аспірантів, здобувачів;

 

27. Організація проблемного питання.

Проблемне навчання — це така організація процесу навчання, сутність якої полягає в утворенні в навчальному процесі проблемних ситуацій, вирізненні та вирішенні студентами проблем.

Сучасна вища освіта вбачає головним своїм завданням "озброєння" майбутніх фахівців методологією творчого перетворення світу. Процес творчості охоплює насамперед відкриття нового: нових об'єктів, знань, проблем і методів розв'язання цих проблем. У зв'язку з цим проблемне навчання як творчий процес є процесом розв'язання нестандартних науково-навчальних завдань нестандартними методами.

Історичні витоки проблемного навчання почали складатися як антипод догматичному навчанню. Догматичне навчання стало домінувати як тільки досвід людства закріпився у знаннях, текстах, що відображали готові результати розумової та практичної діяльності. Фетишизм слова (спочатку усного, а потім письмового), особливо в епоху поділу розумової та фізичної праці, призвів до того, що у більшості випадків слово "навчатися" чомусь стало ототожнюватися з виучуванням канонічного тексту, в якому всі проблеми були розв'язані раз і назавжди.

Водночас завжди були люди, які відкидали догматичні знання і застосовували елементи того, що сьогодні називають проблемним навчанням — евристичні бесіди Сократа, діалогів Галілея, педагогіка Ж.-Ж. Руссо. Проблемні, парадоксальні діалоги були найулюбленішим жанром епохи Просвітництва (ХУШ ст.) і т. ін. Ще А. Дістервег зазначав, що поганий вчитель підносить учням істину, а хороший вчить її знаходити.

Сутність поняття проблеми як категорії логіки полягає в тому, що в науковому досліджені вона відображає діалектичні суперечності у пізнаванному об'єкті, а як категорія психологічна віддзеркалює суперечності у процесі пізнання об'єкта суб'єктом. При цьому одна й та ж проблема може не усвідомлюватися певною групою людей на конкретному етапі розвитку суспільства або відчуватися як певна невиразна суперечність.

Проблемна ситуація в навчанні — це пізнавальна трудність, для подолання якої студенти мають здобути нові знання або докласти інтелектуальних зусиль. Проблемна ситуація, що усвідомлюється та приймається студентами до розв'язання, перетворюється у проблему.

Проблема, в якій зазначено параметри та умови розв'язання, переходить у проблемну задачу чи проблемне завдання.

Проблемні завдання принципово відрізняються від тренувальних. Мета останніх — не пошук нового способу розв'язання, а закріплення відомого студентам методу. Тому проблемним можна назвати навчання розв'язання нестандартних завдань, у ході якого студенти засвоюють нові знання, здобувають нові уміння та навички.

Проблемне навчання вимагає широкого застосування проблемних методів навчання.

Натрапляючи на нову, незрозумілу, проблему людське мислення відбувається за схемою: висунення гіпотез, обґрунтовування та перевірка їх, що є необхідною складовою саме творчого мислення. Змістовний аспект проблемного навчання відображає об'єктивні суперечності, що закономірно виникають у процесі наукового знання, навчальної чи будь-якої іншої діяльності. Ці суперечності й становлять джерело руху та розвитку в будь-якій сфері.

Особливістю проблемного навчання є також те, що воно змінює мотивацію пізнавальної діяльності: провідними стають пізнавально-спонукальні (інтелектуальні) мотиви. Інтерес до навчання виникає у зв'язку з проблемою і розгортається у процесі розумової праці, пов'язаної з пошуками та знаходженням рішення проблемного завдання або сукупності завдань. На цих засадах виникає внутрішня зацікавленість, що перетворюється у чинник активізації навчального процесу та ефективності навчання. Пізнавальна мотивація спонукає людину розвивати свої схильності та можливості.

Натомість формування мотивів — лише одне із завдань проблемного навчання, успішність якого визначається логікою та змістом діяльності студентів. У процесі розв'язання нестандартних завдань формується спеціальне мислення, яке, на думку С. Рубінштейна, "включається" лише для розв'язання цих завдань.

 

28. Організація самостійної та індивідуальної роботи студентів.

 

Самостійна робота - діяльність студентів, яка полягає в самостійному визначенні мети, завдань, засобів їх досягнення на основі пізнавальних потреб та інтересів; виборі власного пізнавального шляху, спрямованого на створення творчого освітнього продукту; аналізі результату.

Під час організації навчальної самостійної роботи викладач ставить перед студентами цілі, пов'язані з необхідністю засвоєння навчального матеріалу, і пропонує їм самостійно, тобто без безпосередньої його участі, досягнути цих цілей. Залежно від задуму він визначає час здійснення самостійної роботи в процесі навчальних занять, узгоджує її з іншими видами навчальної діяльності, пропонує конкретні завдання, проводить інструктаж щодо їх виконання, з'ясовує повноту, глибину та обсяг обов'язкового виконання завдань, здійснює допоміжні заходи (консультації, спостереження, співбесіди та ін.) з опосередкованого управління діяльністю студентів і діагностики якості самостійної роботи.

Індивідуальна робота - форма організації навчального процесу, яка забезпечує реалізацію творчих можливостей студента через індивідуально спрямований розвиток здібностей, науково-дослідну роботу і творчу діяльність.

Індивідуальні заняття проводяться під керівництвом викладача у встановленому порядку (регламентований час, розклад) з урахуванням потреб і можливостей студента. Завдання викладача під час таких занять полягає не лише в перевірці та оцінюванні вивченого студентом, а й коригуванні його дій, допомозі організувати процес самостійного оволодіння знаннями. Індивідуальні заняття здійснюються в процесі консультацій із навчальних питань, творчих контактів, під час ліквідації академза-боргованості, виконання індивідуальних завдань тощо.

 

29. Особливості розвитку дидактики історичних дисциплін в умовах сучасної загальноосвітньої та вищої освіти.

Дидактика 1 – це розділ педагогічної науки, який вивчає і розробляє теорію освіти і навчання. Дидактика лежить в основі всієї викладацької діяльності і стосується процесів, пов’язаних тільки з освітою та навчанням. У виховних процесах також можна виділити дидактичні особливості, але тільки у випадках, де йдеться про навчання (оволодіння) конкретної виховної якості (навички)

Взагалі дидактика як розділ педагогічної науки існує давно. Її виникнення пов’язане з ім’ям великого чеського гуманіста і педагога Яна Амоса Коменського

Автором теорії ф о р м а л ь н о ї о с в і т и став Йоган- Фрідріх Гербарт (1776-1841)

Таким чином виникла теорія так званої м а т е р і а л ь н о ї о с в і т и , ідея створення якої належить англійському філософу Герберту Спенсеру (1820-1903)

У другій половині ХІХ ст. значний вклад у розвиток дидактики вніс німецький педагог Ф.А.Дістервег (1790-1866).

 

30. Педагогічний вплив на розвиток творчої особистості.

Творчість є специфічною здатністю кожної людини, яка може і повинна розвиватися. Важливими передумовами фор­мування і розвитку творчих здібностей є високий рівень педаго­гічної творчості як системи особливих відносин між педагогом і студентом. Педагогічний словник визначає педагогічну творчість як оригінальне та високоефективне вирішення вчителем навчаль­но-виховних завдань, збагачення теорії та практики виховання і навчання. У процесі педагогічної праці формується всебічно і гар­монійно розвинута творча особистість. За словами В. О. Сухомлин- ського, «Педагогічна творчість — це здатність допомогти людині пізнати свій внутрішній світ, перш за все свій розум, допомогти йому напрягти інтелектуальні сили, навчити його розуміти і створювати прекрасне своєю пацею, своїми зусиллями...».

В. О. Сухомлинський зазначав, що у педагогічній творчості головне — пізнання людини. Він любив педагогічну працю саме за можливість прищеплювати учневі любов до творчої діяльнос­ті. «Виховуючи людину, я перш за все пізнаю людину, розглядаю ті численні грані її душі, в яких криється те, що з людини вийде, якщо до цих граней доторкнутися і відшліфувати. Бачення граней невичерпної людської душі — це і є педагогічна майстерність виховання»

 

Можна визначити такі якості сучасного творчого педагога: ак­тивність, об'єктивність, цілеспрямованість, детермінізм, різнобі­чність, наявність стратегії, динамізм, гнучкість, мобільність, по­слідовність, селективність, перспективність, прогностичність, історизм, аналітичність, самокритичність, логічність, здатність бачити проблему, виявляти протиріччя, уявлення, творча фанта­зія. Специфіка педагогічної творчості полягає в тому, що об'єктом і підсумком його є формування особистості. Особли­вість педагогічної творчості в сучасних умовах полягає і в тому, що, являючись активним процесом, вона в міру розвитку науки все більше стає керованою.

Слід зазначити, що кожен творчий педагог — це особистість, він вміло опирається на свій досвід, високу теоретичну підготов­леність, майстерність експерименту, емоційність, художність ви­кладання. В основі такої педагогічної діяльності лежить індиві­дуальність, яка дозволяє розкрити його обдарованість. При цьому інколи виникає протиріччя, пов'язане з необхідністю реалізації нормативного фактора в навчальному процесі. Діалектика єднос­ті і протиріччя нормативу і творчості складна і оригінальна. Но­рматив узаконює, алгоритмізує, формалізує навчально-виховний процес, а творчість передбачає зміни, новаторство. При цьому, з одного боку будь-який стандарт заперечує творчість, але будь- яка творчість розробляє нове правило, стандарт для конкретної ситуації. Наприклад, діяльність студентського наукового товари­ства (СНТ) в навчальному закладі є осередком наукової творчості студентської молоді. Така діяльність, з одного боку, повинна ма­ти організаційно-правові аспекти діяльності і мати відповідні до- кументи-регламенти, а з іншого — ґрунтуватися виключно на тво­рчому пошуку студентів без надання відповідних вказівок зверху.

Педагогічна творчість реалізується через дидактичні засоби активізації пошуково-творчої діяльності, різноманітні методики розв'язування творчих задач, конструювання моделей взаємовід­носин у дослідницькому колективі, розвиток творчих можливос­тей молоді в процесі індивідуальної та гуртової роботи.

На сучасному етапі розвитку психолого-педагогічної науки можна виділити такі основні напрями вивчення творчості: засто­сування системного підходу; об'єднання когнітивних і особисті­ших (операційного і мотиваційного, інтелектуального і особисті­шого тощо) аспектів психології творчості; інтенсивний розвиток дослідження рефлексії; розуміння творчої діяльності як суб'єкт- суб'єктної взаємодії.

Оскільки творчість людини як діяльність і результат форму­ється під впливом соціального середовища (студентський колек­тив, стосунки з викладачами, неформальні мікрогрупи), важливо зазначити, що на її розвиток впливає інший соціальний суб'єкт (суб'єкти). Насамперед — викладач. Для того щоб студент пра­цював творчо, необхідно передусім творчо працювати виклада­чеві. Саме він повинен особистим прикладом спонукати студен­тів до творчої діяльності. Отже, вмілий педагог — це перш за все вмілий мотиватор. Він повинен створити таку педагогічну систе­му навчання, за якої бажання студентів працювати творчо будуть їхнім природним бажанням.

Зазначимо, що творча педагогічна діяльність педагога завжди органічно пов'язана з вивченням, науковим аналізом і впрова­дженням педагогічного досвіду. Педагог, який працює, творчо спирається на досягнення педагогічної науки, сам збагачує педа­гогічну теорію, розкриває закономірності педагогічного процесу, визначає шляхи його удосконалення, прогнозує результати своєї діяльності, тобто його діяльність є дослідницькою.

В. О. Сухомлинський наголошував, що робота вчителя — це творчість, а не буденне зштовхування в голови дітей знань. По­кликання вчителя він бачив у тому, щоб дитина вчилася не зара­ди оцінки, а пізнавала потяг до знань, до чогось нового, до твор­чості. Він підкреслював, що справжній учитель-майстер не може жити без творчості, повторюючи одне й те саме все своє життя. Тільки творчий педагог може розвинути творчі можливості, тво­рчі здібності в дітей. Він закликав вчителів пам'ятати головне правило педагогічної діяльності — обдарованими і талановитим є всі без винятку діти.

В. І. Андрєєв, розглядаючи поняття «педагогіка творчості», ви­значає окрему наукову галузь про педагогічну систему діалектич­но взаємообумовлених видів людської діяльності: педагогічного виховання та самовиховання особистості в різних видах творчої діяльності і спілкування з метою всебічного і гармонійного розви­тку творчих здібностей як окремої особистості, так і творчих коле­ктивів. Важливо зазначити, що формування творчої особистості передбачає не тільки всебічний і гармонійний розвиток здібностей, які забезпечують успіх у творчій діяльності, а й розвиток мотивів і характерологічних якостей, які мають вирішальне значення для успішної творчої діяльності майбутнього фахівця на виробництві.

Л. І. Рувинський дає визначення педагогічній творчості як пошуку педагогом нових способів розв'язання проблемних за­вдань, застосування нестандартних прийомів діяльності. Він роз­глядає педагогічну творчість як здатність педагога і учня перед­бачати, емоційно переживати та оптимально вирішувати про­блемні ситуації.

 

 

 

31. Положення про модульно-рейтингову технологію навчання.

Мета університету в умовах реформування вищої освіти в Україні – формування нової генерації високоосвічених фахівців, інтелектуально розвинутих та творчо мислячих професіоналів.

Реалізація завдання досягається шляхом:

• поділу програмного матеріалу дисципліни на модулі і перевірки якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля;
• перевірки якості підготовки студентів до кожного лабораторного, практичного чи семінарського заняття;
• використання більш широкої шкали оцінки знань;
• вирішального впливу суми балів, одержаних за семестр, на підсумкову оцінку з дисципліни.

Модульно-рейтингова система навчання передбачає:

• стимулювання систематичної самостійної роботи студентів протягом усього семестру і підвищення якості їх знань;
• підвищення об’єктивності оцінювання знань студентів;
• запровадження здорової конкуренції в навчанні;
• виявлення та розвиток творчих здібностей студентів.

2. ОСНОВНІ ТЕРМІНИ

2.1. Модульно-рейтингова система навчання – це така організація навчального процесу, при якій вивчення студентом навчальної дисципліни відбувається шляхом послідовного і ґрунтовного опрацювання навчальних модулів, а оцінювання якості його роботи та рівня здобутих вмінь і знань здійснюється безпосередньо за рейтинговою системою.

2.2 Навчальний модуль дисципліни – це окрема самостійна частина дисципліни (тема, розділ, кілька тем або розділів), яка логічно об’єднує кілька навчальних елементів дисципліни за змістом, результатами і є складовою одного із основних оціночних блоків знань студентів ( як правило, 4 модулі в семестрі).

2.3. Оціночний блок – вид навчальної діяльності студента ( робота в семестрі, семестрові атестації), оцінений в балах.

2.4 Мінімальний рейтинговий рівень – мінімальна кількість балів, набрана студентом у семестрі з дисципліни для допуску до семестрового контролю ( 30 балів).

2.5. Рейтинг студента – порядкова позиція студента серед студентів даного курсу відповідного базового напрямку, яка визначається деканатом після закінчення кожного семестру на основі загальних результатів.

2.6. Кредит – це три академічні години аудиторних занять і самостійної роботи на тиждень протягом навчального семестру або 54 год. аудиторної і самостійної роботи, відведених на дисципліну.

3. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ РЕЙТИНГОВОГО КОНТРОЛЮ

3.1. Рейтингова система оцінювання навчальної роботи студента – це така методика визначення якості його роботи та рівня здобутих протягом навчання вмінь і знань, яка передбачає оцінювання в балах всіх результатів, що досягнуті під час поточного та підсумкового контролю. Суть рейтингової системи контролю знань студентів полягає в тому, що кожній навчальній дисципліні в семестрі встановлюється однакова кількість залікових балів - 100.

3.2. На кафедрах університету з кожної дисципліни розробляються методичні матеріали з модульно - рейтингового контролю навчальної роботи. Завідувач кафедри несе персональну відповідальність за забезпечення студентів методичною літературою в електронній та класичній формах. Відповідальність за організацію та проведення модульно-рейтингової системи навчання несе викладач, який веде дисципліну, та завідувач кафедри.

3.3 Оцінка знань студентів проводиться за 100-бальною шкалою, яка складається з двох основних оціночних блоків:

І- бали за роботу в семестрі;  ІІ- бали за атестацію (тестування).

32. Поняття про методику викладання історії у вищих навчальних закладах.

Віктор Вашкевич – потребує реформування. Дублювання шкільного курсу. Радянський союз. Аналіз досліджень і публікацій. Незважаючи на велику кількість підручників і навчально-методичних посібників з історичних дисциплін, виданих останнім часом, проблема специфіки методики навчання історії у ВНЗ залишається до цього часу маловивченою. 

33. Предмет і завдання курсу, його місце в системі фахової підготовки історика.

34. Принципи модульного навчання та історичні дисципліни.

Головна мета модульного навчання - така зміна організаційних основ педагогічного процесу у вищій школі, яка забезпечує суттєву його демократизацію, створює умови для реальної зміни ролі і місця студента, перетворює його з об'єкта на суб'єкт процесу навчання, надає педагогічному процесу необхідної гнучкості для того, щоб реалізувати принцип індивідуалізації навчання.

Модульно-розвивальний процес - найпрогресивніша форма, спосіб реалізації процесів соціалізації особистості, які передбачають оволодіння певною системою знань, норм і цінностей.

Проблема структурування змісту навчальних дисциплін за принципом модульности набуває актуальності та необхідності саме в умовах сучасної освіти, коли Україна підписала Болонську конвенцію, згідно з якою процес навчання у вищих навчальних закладах плануватимуть на основі кредитно-модульної технології організації навчання.

Впровадження кредитно-модульної технології навчання передбачає реорганізацію традиційної схеми "навчальний семестр - навчальний рік, навчальний курс", раціональний поділ навчального матеріалу дисципліни на модулі й перевірку якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля, використання ширшої шкали оцінювання знань, вирішальний вплив суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку.

В основі кредитно-модульної технології навчання - модульна система організації навчання. Саме тому необхідно більше уваги звернути на характеристику поняття модульності.

Суть модульного навчання полягає в тому, що студент більш самостійно або повністю самостійно може працювати із запропонованою йому індивідуальною навчальною програмою, яка містить цільовий план дій, банк інформації і методичне керівництво з досягнення висунутих дидактичних цілей. Функції педагога можуть коливатися від інформаційно-контролюючої до консультативно-координуючої.

Система модульного навчання передбачає і достроковий звіт з навчальних модулів, що забезпечує звільнення від іспиту з предмета наприкінці навчального року і вивільнення часу студентів, який вони можуть використати у власних цілях.

Модульне навчання - пакет науково адаптованих програм для індивідуального навчання, що оптимізує на практиці академічні та особистісні досягнення студента з певним рівнем попередньої підготовки. Воно здійснюється за окремими функціонально-автономними вузлами, відображеними у змісті, організаційних формах і методах, тобто за модулями, призначення яких - розв'язати конкретне коло психолого-педагогічних завдань.

Взаємодія педагога і студента в навчальному процесі здійснюється на принципово новій основі: модулі забезпечують усвідомлене самостійне досягнення тими, хто навчається, певного рівня попередньої підготовленості. Успішність модульного навчання залежить від дотримання паритетних взаємин між педагогом та студентами.

Модульне навчання сприяє комплексному аналізу та розв'язанню таких завдань:

■ створення змісту навчання, здатного гнучко реагувати на конкретні умови навчання, потреби практики;

■ стимулювання самостійності та відповідальності студентів;

■ реалізація творчого потенціалу педагога, звільнення його від рутинних обов'язків;

■ забезпечення індивідуалізації навчання щодо темпу, рівня допомоги та диференціації змісту навчання;

■ здійснення якісного процесу навчання, у результаті якого досконало володіють знаннями, уміннями та навичками всі студенти або переважна більшість.

35. Професійно-кваліфікована модель історика.

39.  Формування змісту модулів.

Після етапу побудови структури модуля приступа­ють до етапу формування змісту модулів, реалізація якого по­винна здійснюватися в чотирьох аспектах: 1) подання цілей навчання; 2) формування змісту навчання; 3) управління на­вчальними діями і методичне забезпечення процесу управління; 4) забезпечення зворотного зв'язку.

Подання цілей навчання

Загальновідомо, що якщо в навчальному процесі перед учня­ми висуваються конкретні цілі, то їх мотивуюча функція до на­вчання різко збільшується. З метою стимулювання мотивації на­вчання на початку модуля подаються не дидактичні цілі, а цілі навчання, що мають двоярусну спрямованість. З одного боку, во­ни орієнтовані на організацію пізнавальної діяльності, а з іншо­го — на виявлення результативності навчання. Цим відкриваєть­ся перспектива реального використання результатів пізнавальної діяльності, що стимулює формування мотивації навчання. Тут діє один з принципів модульного навчання — принцип усвідомленої перспективи. Наприклад, дидактична ціль «Сформулювати знан­ня із соціометрії» як ціль навчання буде виглядати так: «Засвоїв­ши метод соціометрії, ви зможете встановити на виробництві стан психологічного клімату в колективі». Ще приклад. Для мо­дуля «Формування і розвиток колективу» цілі навчання можна подати так: «Засвоївши цей модуль, ви зможете: 1) правильно ви­значати склад колективу; 2) сформулювати цілі діяльності колек­тиву; 3) виявляти неформальних лідерів у колективі; 4) всебічно взаємодіяти з неформальними лідерами; 5) нейтралізувати нега­тивних неформальних лідерів; 6) формувати свій авторитет як керівника колективу; 7) організовувати соціально-культурну дія­льність колективу».

Формування змісту навчання

Для реалізації системного підходу щодо побудови змісту осві­ти, навчальний матеріал модулів формується на базі аналізу його логічної структури з використанням таких принципів: модульності, повноти навчального матеріалу в модулі, оптимальної пере­дачі інформаційного та методичного матеріалу.

Критерієм формування змісту модулів виступає нерозривність міжтематичних зв'язків усередині дисципліни. Виходячи з цього, зміст модулів пізнавального типу формується логічною структу­рою курсу, який був узятий за основу побудови структури моду­ля. При побудові модулів операційного типу логічна структура предмета є основою для вибору порцій навчального матеріалу, необхідних для виконання конкретної дії, комплекс яких відпові­дає структурі інтегрувальної дидактичної цілі.