Країни Центрально-Східної Європи (1918 р. – початок ХХІ ст.): порівняльна характеристика.
Польща
В листопаді 1918 р. Польща була проголошена республікою. Президентом і головнокомандувачем польської армії став лідер Соціалістичної партії Юзеф Пілсудський.На початку 1919 р. відбулися вибори до сейму.Російсько-польська війна закінчилася підписанням у 1921 р. мирного договору, за яким Західна Україна і Західна Білорусь залишалися за Польщею. Після закінчення війни у Польщі було прийнято нову конституцію, що закріплювала законодавчу владу за сеймом і сенатом, які обиралися на підставі загального, прямого, рівного, таємного і пропорційного голосування. Президент республіки обирався на 7 років і призначав уряд.У травні 1926 р. у країні фактично відбувся державний переворот: Пілсудський взяв на себе командування збройними силами, встановив контроль над всією державною владою. У 1926- 1928 та у 1930 рр. він був прем'єр-міністром Польщі. 1936 р. після смерті Пілсудського державу очолив генерал Е. Ридз-Смігли.У зовнішній політиці Польща дотримувалася чіткої антирадянської політики. 1934 р. було підписано пакт про ненапад з Німеччиною, а у 1938 р. спровоковано конфлікт між Польщею і Литвою, в якому останню захищав СРСР. Польща підписала угоду з Англією про взаємодопомогу, за якою остання зобов'язувалася надати підтримку Польщі в разі загрози з боку інших країн.Угорщина.1918 р. Угорщину було проголошено республікою, запроваджено загальне виборче право, проголошено свободу зборів тощо. На початку 1919 р. соціал-демократи і комуністи створили об'єднану Соціалістичну партію Угорщини. Під час кризи в республіканському уряді радикальні соціал-демократи і комуністи проголосили радянську владу в Угорщині, яка профункціонувала 4,5 місяця. 1920 р. в Угорщині були проведені вибори до парламенту, який обрав регентом адмірала Хорті. З кінця 20-х років в Угорщині, як і в цілому в світі, спалахнула економічна криза. Це спричинило політичну нестабільність. З 1931 до 1936 р. змінилося три уряди. У зовнішній політиці Угорщина орієнтувалася на дружні зв'язки з гітлерівською Німеччиною. Регент Хорті одержав майже королівські повноваження. Наступний уряд Імреді продовжив курс на перетворення країни на авторитарну державу, на зближення з Німеччиною. На початку 1939 р. Угорщина приєдналася до "Антикомінтернівського пакту" і вступила у війну як союзник Німеччини.Румунія Політичне становище після війни характеризувалося нестабільністю. Перші повоєнні вибори в 1919 р. привели до влади коаліційний уряд, який згодом змінився урядом генерала Авереску. 1923 р. було прийнято нову конституцію, що проголошувала країну конституційно-монархічною державою, запровадила загальне виборче право, демократичні права і свободи.Проте в 1925 р. в країні загострилася політична ситуація. Спадкоємець румунського престолу Кароль був звинувачений у зловживаннях і розтратах. Тому парламент позбавив його права на спадкоємність престолу і вислав із країни. У зовнішній політиці Румунія орієнтувалася на Італію, Францію та Англію, підписала договір з Німеччиною і Грецією про ненапад, займала досить жорстку позицію щодо СРСР. 1930 р. до країни повернувся Кароль і проголосив себе королем, хоча і продовжував діяти парламент.
З 1933 до 1937 р. уряди країни формувалися й очолювалися націонал-лібералами. Частина керівної верхівки дедалі більше схилялася до союзу з Німеччиною. 1937 р. фашисти одержали право носити свастику.
1.Установлення прорадянських режимів.Після ліквідації нацизму та відновлення національної незалежності в країнах Центральної та Південно-Східної Європи в 1944-1945 рр. прийшли до влади уряди національних фронтів, які складалися з кількох партій та організацій, що боролися проти окупантів або проти власних профашистських правителів.Етапи втановлення ком.режимів:1. створення справжнього коаліційного уряду. У Румунії та Болгарії він протримався лише кілька місяців (у Болгарії — до січня 1945 р., у Румунії — до лютого 1945 р.).В Угорщині він зберігав владу до
весни 1947 р.,у Чехословаччині — до лютого 1948 р.2.створення формального коаліційної уряду, у якому вся влада фактично належала комуністам.3. створення власне комуністичного уряду (восени 1947 р. — у Болгарії та Румунії, у лютому 1948 р. — у Чехословаччині, у березні 1948 р. — в Угорщині). На першому етапі були здійснені перетворення в різних сферах. Ліквідовувалися фашистські партії та організації, поновлювалася дія демократичних конституцій, почали функціонувати парламенти, створювалися нові органи місцевого управління — національні комітети або ради. До певного часу зберігалася монархічна форма правління (у Болгарії, Румунії, Югославії). На другому етапі в усіх країнах, окрім Болгарії, де ця проблема вже була вирішена, ліквідовувалося поміщицьке землеволодіння.
Підлягали націоналізації найважливіші підприємства та банки, однак питання про ліквідацію приватної власності ще не ставилося. Вилучалася на користь держави власність фашистів та їхніх поплічників. Здійснювалися соціальні реформи з метою поліпшення життя в повоєнних містах і селах, розширювалися можливості для здобуття освіти та користування культурними цінностями. Компартії прагнули зміцнити соціальну опору для майбутніх виборів. Водночас зазнавали утисків буржуазні та дрібнобуржуазні партії, які змушені були перейти в опозицію, а їхніх лідерів, які не емігрували, заарештовували.
Однак події 1947-1948 рр. докорінно змінили ситуацію: розпочався третій етап — установлення комуністичних режимів. Поразка комуністів на виборах в Угорщині, перенесення виборів у Польщі на 1947 р. через недостатньо сильну позицію компартії стривожили Кремль, який намагався прискорити перехід влади до комуністичних лідерів. З метою втримання цього процесу під своїм контролем СРСР створив у вересні 1947 р. Інформаційне бюро дев'яти комуністичних партій (СРСР, Польщі, Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Югославії, Франції та Італії). На першому його засіданні А. Жданов заявив про можливість приходу до влади комуністів у країнах Східної Європи і про те, що вони можуть розраховувати на підтримку СРСР.Відтоді в східноєвропейських країнах розпочалася реалізація ленінського плану будівництва соціалізму — індустріалізація та кооперація сільського господарства. Колективізація мала примусовий, насильницький характер. Усі методи та форми колгоспного будівництва, випробувані в СРСР, запроваджувались у цих країнах. Практично в кожній із них склалися культи власних вождів — Б. Берута (Польща), К. Готвальда (Чехословаччина), М. Ракоші (Угорщина) та ін. 2. Утворення системи світового соціалізму.СРСР намагався закріпити свій вплив на країни Східної Європи укладанням міжнародних політичних угод.25 січня 1949 р. Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, СРСР і Чехословаччина проголосили створення Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), припинила свою діяльність у 1991 р.3. Кризові явища 1950-1970-х років.Індустріалізація за радянським зразком, що здійснювалась у країнах Східної Європи, призвела до значного погіршення матеріального становища насамперед селянства, оскільки основні капіталовкладення спрямовувались у промисловість. 1 листопада 1956 р. лідер революції І. Надь сформував коаліційний уряд, який проголосив нейтралітет Угорщини та її вихід із Варшавського Договору, висловив намір відмовитися від орієнтації на СРСР і розпочати великомасштабну економічну співпрацю із західними країнами.На світанку 4 листопада 1956 р. радянські війська за наказом маршала І. Конєва розпочали штурм повсталого Будапешта. Люди, які домагалися демократичних свобод, стали на захист своїх завоювань, що призвело до людських жертв. Події в Угорщині в 1956 р. стали наслідком краху сталінської моделі соціалізму.
Після подій у Польщі та Угорщині. Відбувалася лібералізація у сфері культури, ідеології, освіти — розширювалися контакти із західними країнами. Криза в Чехословаччині (1968-1969) стала одним із найважливіших і доленосних періодів для народів Східної Європи в повоєнні часи. Керівником цієї країни в
1960-і роки був А. Новотний. Темпи економічного розвитку Чехословач-чини значно знизилися, можливості екстенсивного розвитку промисловості були вичерпані, процвітали корупція та зловживання владою, обростала привілеями партійна та державна бюрократія У січні 1968 р. його звільнили з посади першого секретаря комуністичної партії Чехословаччини. Новим лідером був обраний Александр Дубчек.Керівництво Чехословаччини на чолі з А. Дубчеком розпочало будувати «соціалізм із людським обличчям», намагаючись поєднати засади соціалістичного суспільства з ринковою економікою, плюралізмом, демократією. Пропонувалося скоротити державний апарат, реформувати господарський механізм і відокремити його від політичних і державних органів. Цей період, який отримав назву «Празька весна», був припинений після введення до країни військ Варшавського Договору в серпні 1968 р.У квітні 1969 р. до влади в Чехословаччині прийшло промосковське керівництво. Першим секретарем ЦК КПЧ обрали Густава Гусака, який згодом став президентом країни. Події 1989-1990 рр. за своїм характером були революційними, оскільки кардинально змінювали характер суспільно-політичних і соціально-економічних відносин у регіоні.
Форми та методи демократичних революцій були різними — від «оксамитової» революції в Чехословаччині до кривавих зіткнень у Румунії, що призвели до численних жертв.У кожній країні революційні події мали свою специфіку. 29 грудня 1989 р. Федеральні збори обрали президентом країни лідера опозиції Вацлава Гавела.Болгарія була найнадійнішим союзником СРСР в 1960-1980-х роках. Тривалий час при владі там був Тодор Живков. Улітку 1989 р. становище різко загострилося 1 серпня 1990 р. Великі національні збори висунули кандидатуру Желю Желєва на посаду Президента Болгарії, а після виборів 19 січня 1992 р» він став першим всенародно обраним президентом країни. У Румунії революція відбувалась із застосуванням військової сили. Це було пов'язано з існуванням у цій країні тоталітарного режиму Н. Чаушеску. Під час кривавих подій 16-17 грудня 1989 р. у Тимішоарі загинули понад 100 осіб та більш як 200 було поранено. Судовий процес над диктатором та його дружиною. Судові засідання транслювалися по телебаченню. Суд оголосив найвищу міру покарання — смертний вирок. Однак засуджені не були страчені призначеними для цього виконавцями. Ненависть до диктатора була настільки великою, що, коли Н. Чаушеску та його дружину вивели на подвір'я, військовики, що там перебували, відкрили по них вогонь...
Декретом ради Фронту національного порятунку від 29 травня 1990 р. Соціалістична Республіка Румунія отримала назву Румунія.
