Давні слов'яни — це племена, які є предками сучасних слов'янських народів. Однак вивченняїхньої історії значно ускладнюється відсутністю повноцінних писемнихджерел про слов'ян майже до VI ст. н. е. Кращого залишає бажати і станнаявних відомостей. Перші фрагментарні свідчення про пращурів слов'яннаводять грецькі античні автори. Так, серед давніх греків дуже поширенимбув т. зв. "сонячний камінь" (бурштин), який добували в далекій "північній країні на річці Ерідан". Саме давньогрецькі автори першимирозповіли про племена "енетів" (венетів), від яких він надходив. Протевони не повідомляли, де саме жило назване плем'я. Лише в першій чвертіIV ст. до н. е. мореплавець і вчений Пітей з міста Массалія (сучаснийМарсель) обігнув на кораблі Західну Європу і врешті-решт досяг "країни бурштину".
В його повідомленнях, які дійшли до нас у вигляді уривків із творівДіодора, Плінія Старшого та Страбона містилася інформація, що Еріданподіляє територію країни на Кельтику і Скіфію. В останній живуть"гвінони" (венони, венети) або "гуттони". На відстані одного дняплавання на кораблі від указаного місця лежить острів Абалус (Абалцій,Балтій, Басі-лей), де місцевіжителі збирають бурштин, що його навеснівикидають морські хвилі. Саме свідченняПітеяпро"північне"походженнябурштину дали підставу Плінію Старшому (І ст. н. е.)спростуватипоширену думку про його видобуток на островах Адріатичного моря.
Окремі еклектичні згадки про давніх слов'ян можна знайти і в іншихдавньогрецьких авторів. Так, історик та географ Геродот (Уст. до н. е.)також розповідає, що бурштин привозять з району річки Ерідан, відплемен, які здавна відомі видобутком і торгівлею "сонячним каменем".
Починаючи з другої половини І ст. н. е. збільшується потік достовірнішоїінформації про давніх слов'ян: вона надходить від античних авторівПлінія Старшого (23—79рр. н. е.), Публія Корнелія Тацита (бл. 55—117рр.н. е.), Птолемея Клавдія (II ст. н. е.).
Римський географ Пліній Старший у "Природничій історії" (77р. н. е.)наводить опис "Скіфії", яка омивалася Північним океаном, утворюючи"Скіфське узбережжя ". Повідомляючи про Сарматію, він зазначає, що"землі до річки Вістули зайняті сарматами, венедами, скіррами тагіррами". Якщо двоє останніх племен належали до східнобалтійських, тосарматами в ті часи називали всіх, хто населяв Східну Європу. Тацит іПтолемей, у свою чергу, розповідаючи про Сарматію, вказували на землі,розташовані на схід від Вісли й Одеру, на півдні — до Угорської низини йпівнічного узбережжя. Саме там жили племена венедів.
Римський історик Корнелій Тацит у праці "Германія " повідомляє про тісністосунки, що склалися мімесарматами і венедами, й про рух слов'янськихплемен у напрямі нижньої течії Дунаю.
Так, в основі Вісло-Одерської теорії походження слов'ян, створеної польськими археологами на чолі з Ю. Костшевським, лежить мало доказове ствердження щодо слов'янської належності пам'яток тшинецької і лужицької культур II — першої половини І тис. до н. е. Пізніші археологічні культури на території між Віслою і Одрою розглядалися як наступні етапи розвитку одного і того ж населення аж до середньовіччя. Але сьогодні, при більш строгій ревізії фактів цієї теорії і на ширшій джерельній базі виявилася її повна неспроможність. Навіть найпізнішу з цих культур — пшеворську, яку називали венедською, що датується останніми століттями до нашої ери — початком V ст. н. е., не можна в цілому пов'язати із слов'янами. Що стосується визначення етнічної належності більш ранніх — лужицької, поморської культур, то воно теж далеке від остаточного вирішення.
Ця ж сама хиба якоюсь мірою властива й прихильникам Вісло-Дніпровської гіпотези походження слов'ян, яку започаткував В. В. Хвойко. Він першим оголосив, що всі отримані ним в Подніпров'ї матеріали, починаючи від скіфського часу і закінчуючи періодом Київської Русі, відбивають різні етапи розвитку слов'янської культури. Порівняно нещодавно ідеї В. В. Хвойка з позицій автохтонізму розвинув лінгвіст і археолог В. П. Петров [1972], якій запропонував розпочати історію слов'ян в Подніпров'ї з більш раннього часу — від носіїв трипільської культури. Підставою для такої пропозиції став той факт, що саме за часів трипільської культури на території України розпочинається землеробство.
Ряд радянських археологів (М. І. Артамонов, П. М. Третьяков, Б. О. Рибаков) в своїх наукових концепціях об'єднують вісло-одерську і вісло-дніпровську теорії, вважаючи, що прабатьківщиною слов'ян були з покон віків землі від Дніпра до Одри [Третьяков, 1966].
Так, М. І. Артамонов вважав, що раннім слов'янам належали лужицька, поморська, пшеворська культури в Польщі, а такожскіфські культури Подніпров'я і Поділля, в тому числі історичні неври, гелони і будини. На рубежі нової ери і в першій половині І тис. н. е. слов'янам належали зарубинецька і черняхівська культури.
