Політеї?зм — багатобожжя, віра в багатьох богів/богинь. Властивий усім первісним релігіям.
Документи підтверджують, що у світовідчутті та світорозумінні праслов'ян усі явища природи (неживі предмети, представники рослинного і тваринного світу, природні явища) "жили" таким самим життям, як і людина. Вони уявляли їх здатними відчувати, наділяли властивостями боротися за своє існування подібно людині. Для світогляду праукраїнців не було суттєвих відмінностей між людиною та іншими представниками живої природи. Вважалося за можливе народження одного виду живих істот від іншого (корова, кабан, собака, бик могли народити людину; з яєць могли вилупитися діти і, навпаки, жінка здатна була народити тварину; уявлялись можливими шлюби між людиною та іншими природними істотами: ведмідь живе з бабою, змії літають уночі до жінок тощо). Наші пращури поклонялися й лісу, бо там, на їх думку, живе лісовик; воді, оскільки в ній живе водяник; полю, тому що в ньому хазяйнує польовик. Вони поклонялися також дереву, дотик до якого вважався цілющим, приносили йому в жертву хліб, сіль, яйця, прикрашали як живу істоту стрічками, нитками тощо. Поклонялись і померлим. Праукраїнці, як і інші стародавні народи, вважали померлих живими, але наділяли їх властивостями, що робили їх небезпечними. На їхню думку, мерців можна побачити, їх можна зустріти на горі, якщо там ховали померлих; утопленики продовжують жити під водою і не проти того, щоб затягнути на дно людей, які купаються.
Купало — бог літа, плодових дерев і літніх квітів;
Лад — бог злагоди, примирення і дружби;
Родомисл — бог мудрості і красномовства;
Руевіт — бог — покровитель воїнів
Сварог — верховний володар Всесвіту, родоначальник богів;
Святобор — бог лісів, покровитель мисливства;
Ярило — бог кохання і веселощів;
Збруцький кумир, ідол (бл. IX століття) — слов'янський кам'яний стовп (ідол, скульптура), знайдений біля села Личківці коло Гусятина в річціЗбруч (притока Дністра) в 1848 році.
За теоріями дослідників, в центрі капища на горі Богит стояв стовп Світовида до того, як потрапив на дно Збруча. Капище розташовувалося на висоті 417 м над рівнем моря й мало форму кола діаметром майже 17 м. Навколо нього виявили вісім жертовних ям.
Згідно з дослідженнями, стовп у вигляді статуї Святовита не було скинуто в Збруч войовничими християнами. Добрий стан пам'ятки свідчить про те, що її сховали для збереження у водах ріки самі віруючі, адже на скульптурі нема ніяких слідів пошкодження чи наруги, як це було з багатьма іншими язичницькими зображеннями богів.
Стовп був ознакою приналежності до великої сім'ї. Стовпові дороги між такими хороминами з стовпом Роду(храмовими комплексами) були головними для спілкування між племенами. Родовитість знаті визначала тривалий час приналежність до панівних племен. Стовпові бояри пізніше, коли за вислугу володар дарував дворянство, то "новодел" та виморочене чи куплене дворянство прозивали "стовбовими", по первинному накопиченню капіталів розбоєм на стовбових дорогах з верстовими стовбами (від стовбур).
Хронологічна дата створення стовпа (ідола) збігається з періодом існування язичницького Збручанського культового центру.
Збручанський ідол зберігається в Краківському археологічному музеї. В Москві, Києві, Кракові та Гусятині є копії ідола натуральної величини.