Комусь би хотілося сказати, що цей різновид мови належить «нижчій лізі» і відповідальні за нього невмілі новачки з «відстійних» видань. Хтось і хотів би так казати, але це неправда.
Навряд чи якесь агентство новин цілковито вільне від цієї зарази, і навіть блискучі автори і престижні видання час від часу роблять такі помилки. Не можна звинувачувати і канцеляризми та слова іноземного походження. Журналізми — наші й тільки наші. Бацила знаходить собі поживу у нашій професійній культурі. Цей ворог простоти і прямоти — у нас самих.
Корені цієї недуги сягають найдавнішої епохи нашої професії, ери п’яниць і гульвіс, які полюбляли здіймати гармидер і горлопанити у своїх статтях і у своїх долях та не надто задумувалися над перекрученням одного-двох фактів. Ті бурхливі часи минули, але журналізми процвітають і досі. Додаються нові слова — хоч вони й миттєво застарівають — послати месидж, цільовий, харизма; водночас велика частина з цього арсеналу використовується і зараз — критично важливий, іронічно, історичний, унікальний. Років тридцять тому Вілсон Фоллет у своїй книжці «Сучасні норми слововживання» так пояснював це явище:
«Зазвичай журналізми породжуються напускною схвильованістю, — писав він. — Коли факти самі по собі не в змозі примусити серце читача битися частіше, журналіст вважає своїм обов’язком вдатися до "батога і шпор" "хвилюючих" виразів. Оскільки існує їх небагато, то вони повторюються, повторенням ослаблюються і поступово стають журналізмами».
Цей темний світ заслуговує на певну увагу, адже він може перетворювати золото на пластмасу за допомогою алхімії навиворіт. Стиль, переповнений журналізмами, у своєму крайньому варіанті схожий на великого дога, який ніяк не може перерости в собі щеня. Він скаче на господаревих гостей, які від нього з відразою відрахуються, намагаючись облизати їм обличчя. Так можна привернути до себе увагу, проте це не найкращий спосіб. Навіть якщо говорити стриманіше, то журналізми — це ознака халтури. Писати добре — значить добирати вірні слова для кожної події, а не підладжувати подію під наперед заготовлені слова. Для цього потрібні вдумливість і робота. Як колись давно сказав Семуель Джонсон, «те, що пишеться без зусиль, читається без задоволення».
