Міжособистісна взаємодія, за СалЛіваном, ґрунтується на тривозі. Виникнення тривоги він пов'язував з емоційними порушеннями чи проблемами значущої людини (матері), а тривожні переживання, які часто повторюються, сприяють формуванню примітивного (первинного) страху. Пізніше досвід примітивного страху і первинної тривоги відтворюється знову і дає початок шизофренічній симптоматиці.
Усі переживання, які може відчувати людина, утворюють простір, крайні точки якого - цілковита ейфорія (стан найбільшого щастя і задоволеності) і нестерпна, жахлива напруга. Незадоволені потреби вона теж відчуває як психічну напругу. Активність немовляти, породжувана потребами, спричиняє напругу у матері, що переживає її як турботу і сприймає як стимул до діяльності, спрямованої на задоволення потреб немовляти.
Г.-С. Салліван рішуче відмовлявся від звичних понять, що характеризують людські стосунки, наприклад "любов". Суть тривоги він також розумів по-своєму. На відміну від напруги, спричиненої потребами або турботою, сила тривоги неконтрольована (первинна тривога зумовлена діями матері, вплинути на яку немовля не може). Тривога пригнічує всі інші види напруг, що виникають паралельно з нею, це відчуття всеосяжне і некероване. Захистом від тривоги спочатку є апатія і сонна відчуженість, пізніше цю роль починає виконувати взаємодія дитини з іншими людьми. Першою, базовою, формою інтерперсонального (міжособистісного) переживання є грудне годування.
Поступовий розвиток дитини, її соціалізація, на думку Саллівана, відбуваються під впливом заохочень - так формується персоніфікація Я-хороший, наростання тривоги (Я-поганий) і раптової сильної тривоги (жаху), що персоніфікується у формі Не-Я. Ці три Я-репрезентації утворюють вторинну систему Самості, яку людина переживає як свою особистість і демонструє оточенню. У дитинстві формується безліч форм взаємодії з людьми, серед яких найважливішими є заохочувана (правильна) поведінка, а також необхідність приховувати свої дії і вводити в оману інших. Кожна з них підсилює відповідні персоніфікації, малюк "учиться" супровідних переживань (радість, роздратування, обурення, недоброзичливість, гнів, злість тощо).
