Корнілов та його співробітники показали нову залежність швидкості реакції від завдання та його сили, від характеру діяльності людини. Проте найважливішою була їхня теоретична концепція психічної реакції як предмета реактології та психології.
Реактивність визначалась як властивість, характерна для неорганічного та органічного світу, для тварин і людини. Критерієм, що вирізняє реакції, є залежність від відмінностей у подразниках (біологічних та соціальних). Тому поведінка людини є "біосоціальною".
Для реактолога успадковане й набуте (біологічне та соціальне) механічно поєднуються одне з одним. Соціальне лише затіняє біологічне, не перетворюючи та не опосередковуючи його. Тому моральні почуття докорінно відмінні від, скажімо, інстинкту "стадності" тощо.
Реакція, за Корніловим — це певний атом душевного лаптя та по¬ведінки, до якого останні можуть бути повністю зведені. Такий постулат являв собою примітну методологічну особливість реактології.
Як стверджував Корнілов, поведінка людини є завжди результатом надзвичайно складних взаємовідношень окремих реакцій, які зазвичай виникають у масі, перетинаються, вступають у боротьбу, допомагаючи одна одній, зливаються, витісняють, гальмують, паралізують одна одну та ін. Життя людини, її поведінка тільки при поверховому погляді є продуктом окремих реакцій, насправді це результат їх сукупного розгортання.
Взаємовідношення психічного та фізіологічного в реакції у цілому визначалося за формулою Г.В.Плеханова, психіка як фізична властивість нервової системи становить суб'єктивну сторону фізіологічних явищ.
Він особливо наголосив на таких принципах:
1) безперервної мінливості всього існуючого. У психології немає предметів, а є тільки процеси, в ній усе динамічне, немає нічого статичного;
2) загального зв'язку явищ, загальної закономірності. Навіть прихильники умоглядної психології не вважають психічні процеси такими, що нічим не зумовлені;
3) стрибкоподібного розвитку процесів з переходом від кількісних визначень до якісних;
4) прогресивного розвитку, зумовленого суперечністю. Заперечення тези і є синтез тези та антитези.
Корнілов визначив, що діалектикає не тільки принципом пояснення процесу розвитку, а й методом дослідження. Для психології найбільш важливим виявляється принцип стрибкоподібного розвитку процесів з переходом від кількісних визначень до якісних.
Реактологічна схема Корнілова виявляла славетну гегелівську тріаду. Це було формальним прийняттям гегельянства. "Діалектизація" психології була виражена у такій схемі:
стан душі, суб'єктивне як предмет психології — теза;
рефлекси, акти поведінки — антитеза;
реакція — синтез.