Юнг Карл-Густав (1875-1961) — швейцарський психолог, психіатр і психоаналітик, засновник аналітичної психології. Працюючи під керівництвом 3. Фрейда і будучи його послідовником, суттєво розвинув методи і прийоми психоаналізу, зокрема розробив одну з методик асоціативного експерименту. Проте розходження в основних теоретичних питаннях (зокрема, заперечення сексуального походження психічних розладів) зумовили його розрив з Фрейдом. Тлумачив лібідо загалом як психічну енергію. Здійснював розробку власних психологічних поглядів, які стали основою створеної ним аналітичної психології, однієї з найважливіших течій глибинної психології. На основі аналізу сновидінь, психічних розладів, а також вивчення міфів, обрядів, ритуалів, символіки, праць східних, античних і середньовічних філософів, алхіміків та ін., дійшов висновку про існування і прояви в психіці людини, крім індивідуального несвідомого, ще і колективного несвідомого. Вважав, що зміст колективного несвідомого не набувається в індивідуальному досвіді, а існує в душі від народження у вигляді загальнолюдських первообразів — архетипів (образ матері-землі, мудрого старця та ін.), які успадковуються від предків. Центральне місце серед архетипів належить архетипу Самість — потенційному ядру особистості. Розробив власну структуру особистості, створив типологію характерів, яка ґрунтувалась на переважанні функцій (мислення, почуття, інтуїція) і спрямованості особистості на зовнішній (екстраверсія) чи внутрішній (інтроверсія) світ. Основним змістом психічного життя людини вважав процес індивідуації — прагнення людини до повної реалізації своїх можливостей. Перевіряв дієвість своїх ідей, активно займаючись психотерапевтичною практикою. Був переконаний, що його аналітична психологія може бути зрозуміла і сприйнята як учення і як психотерапія.