У. Джемс, Дж. Дьюї) й природничо-матеріалістичними (Т. Рібо, А. Біне, М. М. Ланге, Г. І. Россолімо). Предметом вивчення Ф. п. вважала психічні функції й тлумачила їх як пристосувальні акти організму до динамічного природного й соціального середовища. Не маючи цілісної теор. концепції, Ф. п. як напрям згодом втратила значення. Здобутки Ф. п. у галузі психологічного експерименту залишилися надбанням наук. психології під назвою функціонального підходу, в руслі якого психічна реальність вивчається як динамічна, саморегульована, цілісна система. З 40-х рр. 20 ст. функціональний підхід застосовують у психофізіології.