Сокович ставить перед психологією практичні завдання: як жити у відповідності з природою. Коли
вона (душа) розмірковує про речі, то називається розумом; коли згадує — пам'яттю. Вона має багато назв і
титулів саме тому, що є невидимою і не може в інший спосіб виразити свою природу, окрім як через свої дії та
їх наслідки. Психіка є зріз Всесвіту і кожну свою здатність вона виявляє як свою тотальність і цілісність. Душа,
за твердженням Соковича, є дзеркалом Всесвіту. В поведінці Сокович пропонує дотримуватись
"розумних поміркованостей". Відмічаючи багатство людських особистостей, Сокович будує типологію людей
на основі особливостей їх самопізнання: якою мірою вони охоплюють загальнолюдське в собі та співвідно
сять його зі своїми індивідуальними якостями.
Гізель був перший з професорів Києво-Могилянської академії, хто в своїх лекціях знайомив студентів з
новітніми досягненнями в науці, зокрема - вченням Коперніка. Значну увагу Гізель приділяв проблемі
людини, її моральності, де як прибічник християнської моралі намагався обґрунтувати ідеї
громадянського гуманізму. Цим питанням присвячена праця Гізеля "Мир з Богом чоловіку". Слід зазначити,
що людина у Гізеля поставала не сліпим знаряддям Божого промислу, а творцем свого власного щастя,
владикою своєї волі, повноправним господарем своєї долі і вчинків, головним критерієм яких, а також
добра і зла, була совість розумної людини, що має керувати всіма її діями.
Яворському належить одна з видатних розробок психологічної системи академічного ґатунку, яка
дотримується Аристотелевої традиції. Це була психологія, яку викладали саме як систему психологічних знань
не тільки в Європі, а й в арабському світі. Логічна схема психологічної системи залишилась в цілому без змін,
але вона охоплювала все нові і нові спостереження. Було узагальнено велику кількість фактів, які поставали в практиці спілкування, медицини, етнічних традицій, - усіх знань, які стосувались життя людського тіла і
душі. Вчення Яворського про душу, як і інших видатних вчених — представників Києво-Могилянської
колегії, розширювалось до меж антропології. Перед ним ставали не тільки теоретичні проблеми, а
й ряд практичних, що мусили давати поради, як доцільно і морально поводити себе в тих або інших
обставинах. Яворський здійснює періодизацію людського життя. Він виходить з того, що визначає
життя як центральну психологічну категорію. У зв'язку з цим він міркує над проблемою відношення життя
і смерті.
