Пантеїзм (англ. pantheism, грецьке: παν — усе і θεός — Бог) — філософська доктрина, яка стверджує,
що всесвіт є ідентичним з Богом; редукція Бога до всесвіту або всесвіту до Бога. Іншими словами,
пантеїзм це — вірування чи вчення, яке представляє природний світ, включаючи людину,
частиною божества.
Термін «пантеїст» запровадив англійський філософ Джон Толанд (1705), а термін «пантеїзм» —
його противник, нідерландський теолог І. Фай (1709).
Пантеїзм є пануючою тенденцією в індуїзмі, даосизмі та дзен-буддизмі. Традиційні християнство та
іслам його відкидають, водночас певною мірою він присутній у містичних течіях: відповідно,
у споглядальному християнстві Майстера Екгарта та суфізмі. Фраза Спінози, яка прирівняла Бога
до всесвіту, а саме — Бог чи природа (лат. Deus sive natura) була популярним формулюванням цієї ідеї,
яка мала певне поширення серед філософів 19-го століття. Симпатиками пантеїзму були теж
романтичні поети, особливо Вордсворт.
У пантеїстичних концепціях нерідко ховалися натуралістичні тенденції, що розчиняють Бога в природі і підводили до матеріалізму, представляючи собою вчення, опозиційні до панівного теїстичного
релігійного світогляду. Іноді ж у форму пантеїзму вдягалися релігійно-містичні прагнення, що
розчиняють природу в бозі. У 1828 німецький філософ К. Краузе для позначення своєї ідеалістичної
системи, щоб відрізнити її від системи натуралістичного і матеріалістичного пантеїзму, ввів
термін «панентеїзм» (від грец. Pán en theó — все в бозі). Відомі приклади химерного переплетення
елементів обох типів пантеїзму у світогляді одного і того ж мислителя.
Пантеїстичні елементи були теж присутні в ранньому єврейському хасидизмі, так що деякі ранні історики хасидизму, особливо протягом епохи просвітництва, наполягали на характеризації хасидського вчення як пантеїстичного.