Відтворення первісних форм уявлень про душу в ранні періоди людської історії стає можливим на основі аналізу археологічних даних, старовинних ритуалів, даних фольклору, первісного мистецтва. З того віддаленого часу, коли люди ще не мали ніякого поняття про будову свого тіла, прийшли до того уявлення, що їхнє мислення і відчуття є діяльністю не їхнього тіла, а якогось особливого начала – душі, що перебувало в цьому тілі і залишало його при смерті. Душа визнається існуючою у всіх природних тілах, явищах та визначає їхні метаморфози. Такий рівень розуміння природи і самої душі було названо анімізмом. Вперше термін «анімізм» запропонував німецький вчений Г. Шталь, під яким розумів вчення про безособове життєве начало – душу, яка зумовлює життєві процеси і є скульптором тіла. Стародавні люди поділяли душу на два види: 1) особиста душа - людський образ, який нагадує повітря, пару, тінь. Така душа входить в тіло і виходить з нього, здатна відвідувати тіла інших людей, тварин і навіть неживих речей, оволодіваючи ними, впливаючи на них, виступала причиною життя; 2) тілесна душа - може переходити в навколишнє середовище: в одяг, прикраси, зброю, житло. Органи в яких містилася тілесна душа у різних народів були різними: нирки, кров, волосся, нігті, слина, поцілунок – акт змішування душ. Первісні народи вірували в те, що, одягаючи хутро тварини, перо птаха, навіть маску, що відтворює певну тварину, вони разом з цим набувають властивостей цих тварин. Тісно пов’язаним із анімізмом були вірування метемпсихоз (як віра у здатність душі виходити із тіла і повертатися у нього) та метаморфоза (віра у послідовне втілення душі в різні істоти і предмети). В Стародавньому світі існували вікові ініціації – система обрядів, пов’язаних з переходом юнаків і дівчат до рангу дорослої людини. Поза ініціацією людина залишається незрілою в свідомості спільності, хоч біологічно вже є дорослою.
