Нейролінгвістичне програмування (НЛП)

Нейролінгвістичне програмування (НЛП) - це створення багатовимірної моделі структури та функцій досвіду людини. В основі НЛП - сенсорна дія терапевта на клієнта з метою створення в останнього нових, раціональніших програм поведінки та дій. Ці програми закріплюються в мозку людини на нейронному рівні та є основою його нового досвіду. Психотерапія такого типу - це психотерапія образу (від англ.image - образ) за допомогою слова. Тому дана психотерапія розшифровується, і як терапія образу, і як нейролінгвістичне програмування. Але узагальнено можна сказати, що це - теорія слова, що сприяє успішній діяльності людини. 
Наведемо деякі дані з історії НЛП. Ця теорія з'явилась наприкінці минулого століття в університеті Санта-Круз у США. Його засновниками були Дж Гріндер, на той час асистент кафедри лінгвістики, і Р. Бендлер - студент психологічного і математичного факультетів, який до того ж цікавився психотерапією. Ці вчені у своїх дослідженнях намагалися "змоде-лювати" діяльність трьох психотерапевтів, які на той час уже отримали міжнародне визнання. Ними були Ф. Перлз, талановитий психотерапевт, засновник гештальт-терапії, В. Сатир, провідний спеціаліст у галузі сімейної медицини, яка змогла розібратися у низці, здавалося б, не вирішуваних проблем у сфері міжособистісних стосунків, і М. Еріксон, всесвітньо відомий гіпнотерапевт, засновник сучасної гіпнотерапії. 
Мета, яку поставили перед собою Дж. Гріндер і Р. Бендлер, полягала у тому, щоб відтворити ті моделі спілкування, якими користувалися ці відомі вчені, з метою їх подальшого використання у роботі із пацієнтами. Результатом цього початкового етапу досліджень стала не стільки цілісна теорія предмета, скільки деякий набір технік, що почав використовуватися для підвищення ефективності спілкування, оптимі-зації процесу навчання, а також для особистісного вдосконалення у різних галузях. Наступний вагомий внесок у справу розвитку НЛП був зроблений Г. Бейтсоном, британським антропологом, який також багато працював у сферах психотерапії, кібернетики і біології. І хоча спочатку у дослідників не було наміру розробляти ще один самостійний 
метод терапії, НЛП почало доволі швидко розвиватися, пропонуючи людям різні схеми досягнення успіху і досконалості у найрізноманітніших сферах діяльності. 
В Україні широко відома діяльність у галузі НЛП талановитого лікаря-психотерапевта А. Кашперовського, але, оскільки це стосується спеціальної медицини, ми посилаємося на популярні наукові постулати активізації праці через психічне удосконалення людини, що опубліковані у роботах Г. Алдера, Р. Бендлера і Дж. Гріндера, В. М. Розіна та ін. [1; 2; 56]. 
НЛП являє собою процес прискореного навчання і перенавчання, позбавлення від небажаних стереотипів поведінки, створення їх нових програм. Особливістю НЛП є те, що на клієнта жодний вплив не здійснюється, йому нічого не нав'язується. Йому просто пропонується вибір тієї чи іншої (потрібної для нього) програми, її засвоєння, закріплення на рівні стратегій роботи вищої нервової діяльності і подальше використання у повсякденному житті. Причому клієнт може (і повинен) доповнити відповідну програму своїми образами. 
Базові пропозиції НЛП зводяться до непорушних постулатів. Для того щоб працювати в цій системі і досягти ефективного результату, потрібно приймати ці постулати, безумовно, не корегуючи їх, не виправляти, не додавати нічого від себе. Або не працювати у цій системі взагалі. Назвемо деякі початкові постулати. 
1. Карта - це не територія. 
Цей образний постулат подає співвідношення суб'єктивного образу світу і самого світу в усіх його проявах. Лише прийнявши постулат, що особисте бачення світу - це ще не сам світ, можна працювати в системі НЛП. Терапія НЛП не ставить перед собою зміни цілей територій (це не її завдання). Завданням НЛП є виправлення карти, пристосування її до території. Більшість проблем, які мають люди: конфлікти, стреси, фрустрації, неврози, фобії - продукт невідповідності карти і території. Відповідно до цього постулату першочергове завдання психотерапевта - запевнити клієнта, що йдеться про різні речі, і цілеспрямованому впливу буде піддягати карта, а не територія. Згідно з цим, клієнт повинен прийти до переконання, що всі проблеми, які він має у стосунках з іншими людьми, закладені, насамперед, у ньому, а не в оточенні (у карті, а не в території). Тому для того, щоб гармонізувати ці стосунки, потрібно виявити несхожість карти та території і виправити карту. Якщо це відпочатку не буде прийнято, всі терапевтичні сеанси приречені на невдачу. 
Це, безумовно, не свідчить про безперспективність роботи з подібним клієнтом, просто потрібна детальніша методика опрацювання першого кроку. 
2. Свідомість і тіло - це частини однієї і тієї самої системи. 
3. Весь життєвий досвід закодований у нервовій системі людини. 
Даний постулат також не є неприродним. Усе, що вкладається протягом усього людського життя в знання, вміння, навички, здібності і досвід людини, не зникає безслідно. Те, що називається людською пам'яттю, має блоки оперативного використання і довготермінового зберігання. Уміння, навички і досвід, що не використовуються у повсякденній практиці, відкладаються у довготерміновій пам'яті. Зазвичай, людина не має до них доступу, - вона просто не знає його. її свідомість не володіє формулою, за допомогою якої можна відшукати скарб неусвідомленого досвіду. Частіше свідомість, раціоналізуючи всі способи поведінки людини, навіть заважає тому, щоб використовувати людську психіку в повному обсязі, в усій її багатоманітності. Але в екстремальних ситуаціях людина може раптово згадати, зуміти зробити те, що раніше їй здавалося неможливим. Так, раптово згадуються значення іноземних слів, які, наприклад, потрапили у свідомість людини майже в дитячому віці. Таким саме чином, раптово виявляються здібності і вміння робити щось незвичайне, яке, здавалося б, раніше не зустрічалось в індивідуальній практиці. В цих екстремальних ситуаціях свідомість просто не блокує підсвідомість, відкриває їй дорогу вільного вияву. 
4. Суб'єктивний досвід складається з візуальних образів, звуків, смакових відчуттів та запахів. Це - прості складові досвіду. Але саме на їх основі формуються складніші програми дій та поведінки. 
5. Зміст спілкування будь-якої людини полягає в тій реакції, яку вона викликає. 
Можна, безперечно, говорити і про різні сенси спілкування: конкретне, змістовне, ділове. Але в НЛП спілкування розглядається як феномен, що викликає певні реакції у людей, незалежно від того, на що спрямоване спілкування. 
6. У спілкуванні між людьми не буває труднощів, невдач, поразок. Усі результати - це лише вияв зворотного зв'язку. 
7. Будь-яка поведінка орієнтується на вибір найкращого варіанта з тих, що є на даний момент. 
8. Будь-яка поведінка має позитивну інтенцію (намір, цілепокла-дання), оскільки вона адаптується до первісної території. 
Згідно з цим постулатом, людина, спілкуючись з іншою, являє для останньої її територію, яку вона сама формує відповідно до власної карти. Тому, зустрічаючись у спілкуванні з іншими людьми з поганими намірами, негативною інтенцією, потрібно оцінити її передусім як спрямоване створення власної карти, за якою вона неправильно сприймається співрозмовником як ворожа їй територія. Для того щоб інтенція співрозмовника була позитивною, потрібно позитивно сформувати власну інтенцію (карту). Тоді все буде сприйматися партнером по спілкуванню як дружня територія. 
9. Кожна людина володіє всіма ресурсами, які необхідні для досягнення власних цілей. 
10. Загальна територія являє собою дружнє, насичене ресурсами середовище. 
Постановка мети характеризує досягнення успіху, якщо виконані такі умови: 
o добре сформульована мета визначена в позитивних намірах і сенсорних категоріях, які виявлені (візуальних образах, звуках, відчуттях); 
o ця мета фактично досяжна; 
o мета необхідна як така й у своїх наслідках; 
o передбачає процедуру перевірки і різноманітність засобів її досягнення. 
Людина не повинна ставити цілей для оточення. Під час спілкування терапевта і клієнта, останній сам повинен поставити собі мету. Для цього, у бесіді, він має відповісти на такі запитання: 
Результат Чого я хочу досягти? 
Ознаки: Як я дізнаюсь, що досяг мети? 
Що я побачу, що відчую? Що я зможу зробити? 
Умови Коли для мене це необхідно? 
Засоби Чого мені бракує, щоб досягти цілі? 
Обмеження Чому я не досяг цієї мети раніше? 
Наслідки: Що відбудеться, якщо я досягну цілі? 
Що зміниться, якщо я досягну мети? 
Цінність Чи варта мета моїх зусиль? 
Рапорт - специфічний термін психотерапевтичної практики. Він характеризує спеціальний тип стосунків, які складаються між психотерапевтом і клієнтом. Проте, не тільки між ними, - взагалі при будь-якій комунікації. Рапорт має такі характеристики: 
1. Глибоке відчуття взаємної довіри та легкості, яке дає змогу ко-мунікантам добре контактувати один з одним і, відтак, ефективно виконувати завдання спілкування. Рапорт - попередня умова доброї комунікації та відношень співробітництва. 
2. Люди відчувають, коли вони перебувають у рапорті, але не завжди можуть встановити, як вони до нього приходять, чи що потрібно робити, якщо рівень рапорту змінюється. 
3. Рапорт не можливий за умов міжособистісного конфлікту. 
4. Рапорт розвивається, коли людям вдасться знайти спільну тему, спільні цінності, спільні форми виразу емоційних станів. 
5. Першим кроком до досягнення рапорту є прилаштування до пози, жесту, голосу, тону, темпу і ритму мови. 
6. Ефект відсутності поведінки передбачає зміну всього спектра чи окремих аспектів експресивної та вербальної поведінки. 
7. Наявність доброго рапорту дає змогу ефективно керувати спілкуванням за взаємним бажанням. Зміна експресивної поведінки кому-ніканта, як правило, викликає зміни експресивної поведінки реципієнта, його слідування за комунікантом. 
8. Для глибшого рапорту потрібне пристосування до інтересів, переконань та цінностей іншої людини. 
9. Щоб досягти рапорту з іншою людиною, перш за все треба бути в рапорті із собою. Якщо у внутрішньому світі людини має місце конфлікт, досягнення рапорту з іншим неможливо або йому в цьому випадку подається суперечлива інформація, заплутані посилання. 
Специфікація результату являє собою важливу характеристику роботи психотерапевта. Умови правильного формулювання результату зводяться до таких: 
1. Результат сформульовано позитивно - означає те, що він повинен формулюватися в термінах того, чого хоче людина. 
Позитивна мета може бути виражена у позитивному результаті й обов'язково формулюватися у стверджувальній інтенції, у стверджувальному судженні. Потрібно пам'ятати, що заперечення "ні" - не просто слово з двох літер, а визначена психофізіологічна реакція. Використання негативного формулювання результату обов'язково призведе до того, що в майбутньому виникнуть великі ускладнення щодо подолання цього обмежувально-деструктивного стану. 
2. Результат повинен бути прикладений до конкретної особи і бути підконтрольним. 
У відповіді на запитання "Як би ви бажали змінитись?" необхідно фокусувати увагу на тому, в чому це має виразитись, до чого призвести і за якими ознаками. 
3. Результат повинен бути перевірений у категоріях сенсорного досвіду. Ці категорії мають виступати елементом доведення, підтвердження 
результату. Тут необхідно отримати судження клієнта про те, що він побачить, відчує, почує, коли він досягне бажаного результату. 
4. Результат повинен бути визначеним у відповідному контексті. Тут слід отримати відповіді на питання, коли, де, за яких умов бажано 
досягти результату. Для кожної ситуації необхідно отримати відповідні контекстуальні ключі, що вказують на конкретні ситуації використання. 
5. Результат повинен супроводжуватись побічними позитивними продуктами. 
Зокрема, має бути підтвердженим те, як бажаний результат вплине на життя клієнта. Необхідно простежити, щоб жодна з переваг (або, навіть, другорядних переваг) належного стану не була втрачена. 
6. Кожний результат повинен мати відповідний масштаб узагальнень. 
Це просте правило визначає те, в якій галузі даний результат є бажаним, позитивним, що приносить задоволення. 
7. Будь-який результат залежить від доступу до ресурсів (мобілізації волі, характеру, знань тощо). 
У ході специфікації результату необхідно отримати відповідь на питання про те, які ресурси необхідні людині для досягнення бажаного результату. 
8. Необхідно визначити всі перешкоди, що заважають досягненню результату. 
Крім вказівок на ці перешкоди, необхідно запропонувати клієнту сформулювати їх у категоріях сенсорного досвіду (в описанні різних внутрішніх репрезентацій). 
9. Специфікація мети завершується визначенням першого кроку (або перших кроків). 
Для цього клієнту пропонують визначити перший крок до досягнення бажаного результату, шляхи повернення, а також альтернативні шляхи з досягнення результату. 
У низці випадків специфікацію результату слід доповнити збиранням інформації, ставлячи до цього ключові запитання, пов'язані з різними напрямами нагляду за клієнтом: Цінності: Що важливо в... ? 
Чому це важливо? Причини: Що примушує вас? 
У чому причина? Доведення: Звідки ви знаєте, що... ? 
Як ви можете довести, що це вам необхідно? Уточнення: Що ви маєте на увазі під... ? 
На що ви спираєтесь? 
Чи можете ви навести мені приклад? Ефекти Що це вам дає? 
Надходження і дослідження перешкод: 
Що не дає вам... ? 
Що відбудеться, коли... ? 
Що не станеться, якщо ви не... ? 
Нейрологічні рівні психотерапії передбачають виявлення та класифікацію рівнів усвідомлення. Практично для всіх людей характерна гранична генералізація (об'єднання) у своїх уявленнях про ставлення до світу. Ця генералізація (спілкування) виражається у твердженнях типу "Усі люди говорять неправду", "Кожна людина прагне тільки до своєї користі", "Нікому немає справи до цих проблем" тощо. Така запрограмованість на генералізацію часто є основою для групи самооцінок типу "Мені нічого не вдається", "Мені не везе", "Я така нещаслива (нещасливий)" тощо. 
У роботі з клієнтом психотерапевт повинен, перш за все, позбавити його цієї генералізації, виводячи на усвідомлене ставлення до таких запитань, як: 
Ідентифікація Хто є "Я"? 
Цінності У що я вірю? 
Ресурси, стратегії Які мої можливості? 
Специфічні види поведінки, стану, ситуації 
Що я (звичайно) роблю? 
Середовище, територія Яке моє оточення? 
Ці рівні відповідають відповідно: 
o передбаченню та цілям; 
o завданням; 
o вирішенню та мотивації; 
o управлінню; 
o діям; 
o реакціям. 
Зазначені рівні відповідають нервовій системі в цілому, імунній та ендокринній системам, вищим функціям головного мозку, пірамідальним та мозковим утворенням, що відповідальні за рухові системи, периферійній нервовій системі, що відповідальна за відчуття та рефлекторні реакції. 
Для досягнення рапорту необхідно забезпечити оптимальне використання всіх нейрологічних рівнів. Існують декілька етапів, що дають змогу досягти рапорту. В їх складі: відслідкування паттернів руху очей, знаходження ключів доступу у вербальних предикатах, калібрування сенсорних предикативів різної модальності.