Ідея психосинтезу має свою історію, пов'язану з досягненнями психології та психіатрії. П. Жане говорив про "ментальний синтез". 3. Фрейд указував на синтезуючу функцію ego. Мова йшла про відновлення стану, який передував розщепленню, дисоціації процесів у результаті психологічної травми або глибокого конфлікту. Що ж до таких авторів, як Юнг, Медер, Карузо, Стокер і Кречмер, то вони мають на увазі синтез існування і синтетичну психотерапію з метою розвитку цілісної та гармонійної особистості.
Роберто Ассаджолі у своїх психологічних міркуваннях кваліфікує сучасну цивілізацію як загострено екстравертовану, як таку, що досліджує і знищує природу для задоволення своїх потреб і квазіпотреб.
Ассаджолі зазначає, що внесок у пізнання психіки людини зробили:
· психосоматична медицина,
· психологія релігії (В. Джемс та ін.),
· дослідження над-свідомого з його особливими проявами (інтуїція, інсайт, геніальність, творчість, обдарованість, космічна свідомість тощо),
· парапсихологія,
· індійська психологія,
· "твори розуміння" (Г. Кайзерлінг),
· холістичний підхід і психологія особистості (Шмутц, Олпорт, Голъдштейн, Маслоу, Перлз, рух у Швейцарії під назвою "Лікування особистості", персоналізм В. Штерна),
· міжособистісна та соціальна психологія,
· психіатрія,
· антропологія (Саллівен, К. Левін, П. СорокІн, М. Мід),
· "активні методи лікування і розвитку особистості" (зокрема, психодрама Дме. Морено, Е. Берна та ін.).
Підсумовуючи ці дослідження, Ассаджолі в якості пояснювальної та інструментальної моделі індивідуального буття людини пропонує так звані "Карти внутрішнього світу".
За Ассаджолі, модель структури психіки передбачає: вище, середнє та нижче несвідоме. Нижче несвідоме керує діяльністю тіла, воно включає прості потяги, комплекси з сильним емоційним зарядом, кошмарні сновидіння і фантазії, пара-психологічне, фобії, манії, примусові ідеї та бажання. Середнє несвідоме - це бадьорість свідомості, де відбувається визрівання задуму. Вище несвідоме - натхнення в різних формах творчості, етичні "імперативи", потяг до героїчних вчинків, альтруїстична любов, екстаз, парапсихічні функції. Коли йдеться про поле свідомості, то мають на увазі насамперед усвідомлювану частину нашої особистості.
Свідоме "Я" - чисте самоусвідомлення, центр нашої свідомості, а не просто відчуття, думи, почуття як зміст нашої свідомості. Плинні форми усвідомлення, в яких потопає людина, слід відрізняти від свідомого, "Я", чистого "Я":
· Нижче несвідоме
· Середнє несвідоме
· Вище несвідоме
· Поле свідомості
· Свідоме "Я"
· Вище "Я"
· Колективне несвідоме
Вище "Я" - той центр, з якого виходить чисте "Я" і в який воно входить під час сну. Пізнання вищого "Я" описано у працях Р. Бекка, В. Успенського, Андергіпла, І. Лапшина та ін. Це "Я" можна відтворити також за допомогою методик "процесу – індивідуації" К. Г. Юпга, прийомів раджа-йоги, "пробудженого сну" Дезуаля і т. д., а ще раніше це питання піднімали Кант і Гербарт у спробах вирізнити ноуменальне "Я". Особове, свідоме "Я" є лише його відображенням, проекцією на поле особистості. Це ноуменальне "Я" в теорії Ассаджолі виступає синтезуючим центром, навколо якого постає справжня особистість.
Ідея колективного несвідомого спрямована проти екзистенціалістського розриву індивідуальних існувань. Зовнішня лінія овалу не відокремлює, а більше пов'язує - щось на зразок "психічного космосу". Ассаджолі зауважує, що Юнг не досить чітко подав структуру колективного несвідомого, включивши до нього як примітивні архаїчні структури, так і вищу новаторську діяльність над-свідомого порядку.
Ассаджолі стверджує, що не існує двох "Я" - відокремлених одна від одної істот. Існує єдине "Я", що виявляється на різних рівнях усвідомлення та само-осягнення. Саме такий підхід, на думку Ассаджолі, дає можливість по-справжньому зрозуміти драматичні колізії нашого життя та знайти засоби їхнього вирішення, визначити шлях звільнення від ілюзій та фантазмів (привидів).
Ця роздвоєність людини штовхає її до внутрішнього розколу, вона не розуміє себе і не керує собою: вдається або до виступів проти існуючих порядків, до свавілля, або до розгулу пристрасних і неконтрольованих учинків. Виходячи з таких теоретичних засад Ассаджолі намагається допомогти людині звільнитися від рабства неістинного життя, "здійснити гармонійну внутрішню інтеграцію, осягти справжнє "Я" і вступити в правильні стосунки з іншими людьми".
Отже, за Ассаджолі, психотерапевт повинен:
· Повідомляти пацієнту про те, що з ним відбувається в дійсності, і допомагати йому виробляти правильне ставлення до того, що відбувається.
· Вчити його мудро керувати потягами, що піднімаються з несвідомого, не пригнічуючи їх страхом або осудженням, але твердо підкоряючи собі за допомогою волі, що правильно застосовується.
· Навчати методам перетворення і сублімації сексуальної та агресивної енергії. Застосування такого роду методів слугує найбільш удалому й конструктивному розв'язанню багатьох психологічних конфліктів.
· Допомагати пацієнту розпізнавати і засвоювати енергію, що надходить від "Я" і над-свідомих рівнів.
· Допомагати йому виражати і використовувати таку енергію в альтруїстичній любові та служінні. Це дуже важливо також у плані протидії тенденції до надмірного заглиблення у внутрішній світ і зосередженості на самому собі, яка нерідко присутня на цій та іншій стадіях саморозвитку.
· Вести пацієнта через різні фази перебудови особистості - аж до досягнення духовного психосинтезу.
Ассаджолі ставить у своїх розвідках велику задачу: допомогти людині оволодіти своїм існуванням, досягти усвідомлення вищих цінностей цього існування, підняти людину над буденністю, маючи при цьому великі взірці, що їх постачає історія. Проте поза його розглядом залишається основне: вистраждати феноменологію духу.
Як зауважив О. І. Герцен, той, хто переламав ногу, краще знає, що таке біль при переломі, ніж людина, з якою цього не траплялось. Ассаджолівська феноменологія само-осягнення нормальної людини не знає дійсно кризових явищ. Сильні страждання при цьому є не хворобою духовності, а духовною силою особистості.
Ассаджолі хоче мати справу виключно з фаустівською душею, яка здатна пройти весь шлях феноменологічного багатства духу в борінні, знахідках, розчаруваннях, утвердженні. Лише у цих ваганнях і пошуках, де терапевтом виступає світ - природа, люди, космос у цілому - людина може знайти смисл свого життя і вчиняти згідно з ним.
