60.Теорія подвійної істини (аверроїзм, Шартрська школа, У. Оккам).

 
Теорія "двоїстої істини" - виникло в Середні століття вчення про філософському і релігійному знанні як двох аспектах істини або ж двох самостійних істинах. Вчення отримало розвиток в працях аверроистов, представників Шартрський школи, а також у навчаннях Фоми Аквінського і Вільяма Оккама, єврейського філософа Ісаака Альбалага (en: Isaac Albalag). 

1. Зміст навчання 

Є істина філософії і є істина релігії, стверджують представники аверроізма. Оскільки філософія незалежна від релігії, остільки можливо протиріччя між твердженнями філософії та релігійними догмами [1]. На відміну від Сігера Брабантського та інших аверроистов, у самого Аверроеса істина філософії (істина розуму) мала пріоритет над релігійною істиною: богоодкровення тексти в разі суперечності істин розуму повинні піддаватися алегоричному тлумаченню [1]. Таким чином у Аверроеса концепція двоїстої істини перетворюється на концепцію, згідно з якою істина міститься тільки в філософії. 

У європейській думки предтечею концепції двох істин виявився середньовічний схоласт - представник Шартрський школи - Жільбер Порретанскій. З гносеологічних поглядів Жильбера випливало, що будь-яке пізнання завжди формулюється в поняттях і є пізнання одиничних конкретних предметів. Тому теологія як вчення про Бога, який трансцендентний світу, неможлива в понятійній формі, бо поняття відповідає лише матеріальної речі. Тому філософію і теологію абсолютно не можна змішувати і протиріччя між їх істинами неможливо. Пізніше вчення про подвійну істину підтримували також Вільям Оккам, П'єтро Помпонацці. 

Концепція істини Фоми Аквінського стала класичною в католицькому віровченні. Відповідно до неї, філософія і релігія абсолютно різні за методом, але лише частково - по предмету . 
Аверрої́зм — філософське вчення середньовічного арабського мислителя Аверроеса та його послідовників. Аверроес продовжував матеріалістичну тенденцію філософії Арістотеля, утверджував вічність і нествореність матерії і руху, заперечував безсмертя душі та потойбічне життя. Прихильники аверроїзму переслідувалися мусульманським і католицьким духівництвом. 

Авероїзм набув розповсюдження у Західній Європі завдяки зробленим в арабській Іспанії перекладам на латину коментарів до Аристотеля Ібн Рушда та деяких інших арабських мислителів, а також праць самого Ібн Рушда. 

Шартрська школа — одна зі шкіл середньовічної схоластичної філософії. Заснована Фульбертом Шартрським у 990 році в Шартрі (Франція). Школа більш повно відкрила Європі класичну античну філософію Платона і Аристотеля. Серед відомих представників Школи - Жільбер Порретанський. 

Шартрська школа була впливовою у Х-ХІІ ст. Особливого розквіту Шартрська школа набула у XII ст. У цей час Шартрську школу очолював Бернар із Шартра. У подальшому на основі розвитку ідей Шартрської школи сформувалася ключова проблема схоластики — спір між реалізмом та номіналізмом. 

Представники Школи мали потяг до природничонаукових знань (медицина, фізіологія, астрономія), виявляли інтерес до атомістичного вчення Демокріта та Епікура. 

Ві́льям О́ккам, O.F.M. (англ. William of Ockham, бл. 1300—†1350) — англійський філософ-схоласт, францисканець. Написав ряд богословських та філософських праць — з логіки та з фізики Аристотеля. Завершив розпочату ще його попередниками критику філософських доведень існування Бога, проголосивши, що буття Бога — предмет релігійної віри, а не філософії, яка спирається на доведення.