53. Субстанціональне та реляційне розуміння категорій простору і часу

 
Простір та час – основні форми існування матерії. У цих формах перебувають що існують об'єкти, які можуть існувати інакше як і просторі та у часі. 
Простір – це "форма існування матерії, що характеризується такими властивостями як протяжність, структурність, співіснування і їхню взаємодію. Простір - це, передусім, взаємне розташування речей і процесіводне коло одного, їх протяжність і певний порядок взаємозв'язку. Воно тривимірне і її можна зупинити. 
Час – це форма існування матерії, якою виражено тривалість буття й послідовність зміни станів всіх матеріальних систем і процесів у світі. Основні властивості часу:тривалість, зміна, розвиток. Час одномірний і незворотний 
Витоки першого підходу йдуть у філософію Демокрита. Він вважав, що простір та час не що інше, як ємності, "порожнечі". Вони розміщається розмаїття світу, як комбінації рухомих атомів 
З погляду Ньютона, простір та час - це "чиста" протяжність і "чиста" тривалість, у яких поміщаються матеріальні об'єкти. Можна вилучити з простору усе, що там розміщувалося, а простір залишиться, й поліпшуючи властивості його збережуться. І це і згодом. Воно протікає однаково, та її протягом ні чого залежною, тому що час - свята тривалість, стала шкала для виміру всіх конкретних змін. 
Витоки другого підходу починаються у філософії Аристотеля і знаходять своє продовження у філософії Р. Лейбніца. Суть реляційної концепції у тому, що простір та час мисляться не як окремі від буття сутності, бо як форми прояви цього буття. З цього випливає їх об'єктивність і загальність. 
для простору характерні: тривимірність, симетрія і асиметрія, форми й розміри, місце розташування, відстань між тілами, розподіл речовини чи поля. 
Для часу характерні одномірність,асимметричность, необоротність, ритму і швидкість зміни стану. 
Суспільству античності відповідала картина світу, яку умовно може бутикосмоцентричною. Її представляють боги і, небо і Земля, хаос й космос, життя як мить між минулим і майбуттям. Звідси й певна форма ставлення до освоєння світу, орієнтованого на принцип - "тут і лише тепер". Світ сприймається як сукупність атомів, які мають незмінним обсягом та величезною кількістю, діючих друг на друга. Цей світ занурений у простір та час. Так народиласясубстанціональна концепція простору й часу, яка відповідала потребам своєї епохи. 
Середньовіччя: ставиться під сумнів принцип «тут і тепер», теоцентрична картина світу орієнтує на розрив кругового руху (розвитку), де хаос змінюється космосом, а космос вибухає новим хаосом. У новій картині світу чітко фіксуються тимчасові параметри минулого, сьогодення й майбутнього. Час набуває характеру атрибутивності. Він большє нє сприймається як "чиста" тривалість. 
Відродження формує антропоцентричну картину світу:стверджується земне призначення людини. Предметом особливої уваги продовжує виступати людина, але не її ставлення до Бога, а її ставлення до природи. Простір та час втрачають свою субстанциональність, стаючи атрибутом світу. 
Новий час:На базі дружнього тандема науку й філософії стверджується розум, як вищий прояв буття світу. Формується методологія пізнання природи й її індустріального освоєння через твердження Розуму як вищого прояви буття світу. 
І. Кант розглядає простір та час як продукти людської свідомості, позбавляючи їх лише субстанціональності, а й об'єктивності. Простір та час розглядаються як апріорні форми упорядкування людських відчуттів. 
Р. Гегель, критикуючи позицію Канта, розглядає простір та час як породження духовного людського початку, як продукт розвитку абсолютної ідеї. 
Реляційна концепція: властивості простору є постійними. Вони змінюються залежно від реальної буття у світі. Отже, простір і конкретне буття пов'язані. Ідея єдності простору й буття конкретних явищ, процесів світу набула свого підтвердження у фізиці. Фундаментальна висновок теорії відносності А. Ейнштейна говорить, що простір та палестинці час не існують поза буття й їх властивості визначаються буттям світу.