49. Сенсуалізм і раціоналізм у філософії 17 сторіччя.

 
Р.Декарт будує свою методологію на принципах раціоналістичної дедукції. Суть дедуктивного методу - 4 правила: 
1. Вихідний пункт: визначення принципів або начал. За істинні, , можна вважати лише ті положення, які не викликають ніякого сумніву і не потребують доведення, істинність яких для розуму самоочевидна. Піддавай усе сумніву! 
2. Вимога аналітичного вивчення природних явищ. Кожну складну проблему слід ділити на простіші і робити це доти, доки не прийдемо до ясних та очевидних речей. 
3. Третє правило -"дотримуватись певного порядку мислення": варто починати з найпростіших і доступних для пізнання предметів і поступово сходити до складніших і важчих 
4. Четверте правило : досягнення повноти знання, послідовність та ретельність дедуктивного виведення і вимагає повного переліку, детального огляду всіх ланок. 
Раціоналістична дедукція потребує вихідних положень, які вже ні з чого не виводяться, а є самоочевидними.Прообразом їх є аксіоми математики, зокрема геометрії. 
Неможливо заперечувати положення "Я мислю", бо заперечення, сумнів теж є проявом мислення. Саме положенню "Я мислю" притаманні ясність та самоочевидність. Далі Декарт робить другий крок: "Мислю, отже існую"). Тобто від здатності мислити переходить до суб'єкта, істоти, яка мислить. Декарт вважає, що людина від народження має певні вроджені ідеї: Бога, як найдосконалішої істоти, деякі загальні ідеї та аксіоми математики. 
Бенедикт Спіноза (1632–1677) 
обґрунтовує можливість пізнання єдністю душі і тіла. Зовнішні предмети, діючи на наше тіло, діють також і на душу, викликаючи в ній певні враження, уявлення. 
заперечує і критикує теорію вроджених ідей Р.Декарта, проте визнає наявність у людей вроджених здібностей здобувати знання. Завдання людини полягає в тому, щоб удосконалювати цю природжену здатність до пізнання. 
розрізняє чотири способи надбання знань, що вичерпують, з його точки зору, всю пізнавальну діяльність людини. Перший –отримання знань чутками,є непридатним. Другим спосіб - добування знань із безладного о досвіду, що базується на випадкових спостереженнях, дає змогу отримати поверхові знання про одиничні речі, не розкриває сутності речей. Третій спосіб: виводиться знання про сутність речей за аналогією з іншими: ми за деяким наслідком знаходимо причину або робимо висновок про окремий випадок, виходячи з загального явища,це знання потребує доведення. Воно, хоч і є науковим знанням, проте не є достовірним. Четвертий спосіб пізнання – істина осягається розумом безпосередньо, за допомогою інтелектуальної інтуїції. Речі тут сприймаються виключно через їхню сутність, а знання про них є істинними, відповідають сутності і не потребують ні доведення, ні перевірки 
Джон Локк (1632–1704) 
Локк доводить, що всі ідеї і поняття людини виникають внаслідок дії речей зовнішнього світу на органи чуття людини. Розробляє сенсуалістичну теорію пізнання: джерелом усіх знань є відчуття. Душа людини від природи є "чистою дошкою" (tabula rasa), на якій "чуттєвий досвід малює свої візерунки". 
Пізнання – це результат чуттєвого досвіду індивіда і має дві сфери: зовнішній досвід, об'єктом якого є зовнішній світ, та внутрішній, об'єктом якого є діяльність душі людини. Зовнішній досвід є основою чуттєвого пізнання природи, а внутрішній – рефлексивного пізнання діяльності душі. 
Із цих двох джерел ми дістаємо усі наші прості ідеї – найясніші і найочевидніші. Далі пізнання здійснюється через діяльність розуму, який сприймає прості ідеї, співставляє їх, поєднує, порівнює, класифікує, створюючи складні ідеї. Наприклад, складна ідея "друг" є результатом комбінації простих ідей: людина, любов, дія, благо; 
Первинні і вторинні якості.Наші ідеї про рух, спокій, фігури, маси, числа, протяжність і т.д. – це адекватні ідеї, які є копіями властивостей речей зовнішнього світу, це первісні якості. Виникнення вторинних якостей пов'язане зі специфікою наших органів чуття, за допомогою яких сприймаємо запах, кольори, смак, тепло, звук і т.д.. Вторинні якості не існують незалежно від суб'єкта і тому є неадекватними, вони не відображають адекватно властивості самих речей. В речах є тільки здатність викликати в нас ці відчуття. Первинні, і вторинні якості є результатом дії речей на наші органи чуття, проте за своїм змістом вторинні якості є суб'єктивними і, тому тут виникає загроза відриву чуттєвих образів від матеріального світу.