Проблема людини і смислу життя в філософії екзистенціалізму.

 
Сенс життя - це проблема, яка постає перед людиною, коли він відволікається від щоденних практичних справ і тимчасових інтересів і усвідомлює, що він кінцевий. Навіщо я живу, якщо є смерть? Питання про сенс життя виникає також, коли з різних причин вичерпалися ті смисли, якими людина жила до сьогоднішнього дня, і він відчуває емоційну порожнечу і відсутність інтересу до чого б то не було. 
У першому випадку це питання про сенс життя взагалі. У другому випадку це питання про сенс життя на даному етапі, тут і зараз. Чи варто жити і навіщо жити? 
Визначаючи поняття «сенсу життя», потрібно підкреслити, що воно має, як мінімум, три «виміру». Перша повязана з поняттям «святості життя» як такий, що є нині предметом такої дисципліни, як біоетика. Все живе (в т ч. і у Всесвіті) має право на життя в силу самого факту народження. Ця вітальність є первинною для людини. 
Другий вимір повязаний з зясуванням специфіки саме людського життя, оскільки єдиний реальний факт в житті будь-якої людини - майбутня смерть. Доречно навести думку Л.Н. Толстого, який болісно запитував: «Чи є в моєму житті той зміст, що не знищується неминуче майбутньої смертю?» У рамках раціоналістичного підходу відповісти на нього неможливо і доводиться шукати відповідь на шляхах інтуїтивного осягнення сенсу свого буття і визначення - що ж для особистості є найвищою цінністю - Бог, людство, близькі та рідні, діти,справедливість і т. д. 
Третє «вимір»-повязано з ідеєю відображення безсмертя. Останнє можна також розкрити в кількох аспектах. Перший - повязаний з безсмертям в нащадках і здійснюється шляхом передачі генного апарату батьків дітям, 
внукам і т. д. Другий - збереження тіла померлого (муміфкація або кріогеніза-ція). Третій - входження частинок нашого розпався тіла в кругообіг речовини, енергії та інформації у Всесвіті, своєрідне «злиття з природою». Четвертий визначається підсумками діяльності людини і увічнює в памяті нащадків. Пятий шлях повязаний зі зміненими станами свідомості внаслідок застосування системи психотренінгу і медитації, що веде людини у Вічність. Можна виділити три можливі відповіді на фундаментальне філософське питання про сенс життя. 
1. Релігійна версія сенсу життя. Відповідно до цієї версії емпірична життя сама по собі безглузда. Люди воюють, страждають, хворіють і вмирають, кругом море зла і несправедливості. Все минуще. Однак у нашій душі присутні ідеї вічності, добра, справедливості та ідея Бога як джерела всіх вічних прекрасних почав. Сенс життя в тому, що існують Бог і безсмертна душа. Вони відкривають для нас перспективу прекрасної вічності і привносять свідомість в метушливу і повну вад земне життя. Справжній сенс знаходить той, хто вже тут, у цій юдолі скорботи, серцем повернувся до потойбічного, осяює наш короткий вік божественним світлом. 
2. Атеїстична нігілістична версія сенсу життя. Емпірична життя сама по собі безглузда. Людина прагне орієнтуватися на абсолютне й позамежне, а не може собі цього дозволити, тому що наука відкидає існування Бога. Послідовний раціоналіст повинен свідомо прийняти безглуздя життя і жити, висловлюючись словами французького екзистенціаліста Альбера Камю, «не відриваючи очей від абсурду». Це особливого роду стоїчна доблесть. Камю вважає, що людині зовсім нема чого кінчати життя самогубством, рятуючись від безглуздя світу. Навпаки, його буття перетворюється на героїчний бунт. Цей бунт проти абсурду виражається в чуттєвому та ігровому проживання кожного моменту життя, яка може обірватися у будь-яку хвилину. Ніякі соціальні цінності і моральні норми не обмежують більше «абсурдного людини», який насолоджується емпіричним світом, весь час дивлячись в очі прийдешньої смерті. 
3. Безрелігійним гуманістична версія. Ця версія чудово висловлена в працях психоаналітика Еріха Фромма. Він вважає, що сенс кінцевої людського життя - в самореалізації, в актуалізації всіх закладених в людині здібностей. Людина не може скасувати смерть, але він може сам надавати сенс власного життя. Тоді вона з сліпого спонтанного перебігу перетворюється на справжнє мистецтво, де кожен розкриває свої кращі сили, проявляється як неповторна індивідуальність. Про необхідність реалізувати себе нагадує нам наша «гуманістична совість», яка велить людям дбати про самих себе, втілювати свої обдарування, а також не забувати інших, ставлячись до них доброзичливо і з любовю. 
Пошук та набуття сенсу життя і діянь кожної людини, має суто індивідуальний особистісний характер. 

39.