Проблема відчуження в філософії марксизму.

 
Відчу́ження (англ. alienation, нім. Entfremdung) — соціальний процес, що характеризується перетворенням діяльності людини і її результатів на самостійну силу, пануючу над ним і ворожу йому. 
Проблему відчуження Карл Маркс розглядає у ранній своїй праці «Економічно-філософські рукописи» [вперше опубліковані 1932 року після смерті Маркса] (Ökonomisch-philosophische Manuskripte, 1844). Власне розуміння відчуження у Маркса формувалось під впливом таких відомих німецьких філософів, як Гегель, Гесс, Фейербах. 
У розумінні Маркса, феномен відчуження позначає той стан, коли сили, витворені людиною, повертаються проти неї самої, тобто спостерігається явище ворожості рукотворного світу його творцям, втрати контролю людини над продуктами діяльності. Зі зростанням влади людини над природою зростає і її відчуження. Карл Марксрозрізняє чотири види відчуження: 
• від результатів своєї праці, бо продукти забирає капіталіст і вони надалі «живуть власним життям»; 
• від процесу виробництва, адже слабко уявляє, що робить і для чого; 
• від себе, тому що йому протистоїть власне я, жорстко запрограмоване на виробництво, а не на творчість; 
• від суспільства, а точніше — від власної родової соціальної сутності;[2] 
Карл Маркс наголошував, що відчуження — це продукт певного способу виробництва, а саме капіталістичного. Відчуження у нього виступає і причиною, і наслідком капіталізму. Шлях подолання відчуженння, за Марксом, — скасування приватної власності. 
Ця концепція допомогла Марксу знайти підтримку серед багатьох західних інтелектуалів, вказавши нові недоліки капіталізму. Вплив марксистського розуміння відчуження можна прослідкувати у працях відомих соціологів XX століття. 
37.