17. Загальна характеристика німецької класичної філософії

 
Термін "класична німецька філософія" був введений Ф. Енгельсом. Сам Енгельс спеціально не роз'яснює, що він має на увазі під "німецькою класичною філософією". Але під класикою зазвичай мається на увазі вища міра чого-небудь, деяка завершена форма. І після класики, як правило, йде зниження рівня. 
До основних представників цієї філософії відносяться такі мислителі, як Іммануїл Кант (1724-1804) – основоположник німецької класичної філософії, Готгольд Ефраїм Лессінг (1729-1781 рр.), Йоганн Георг Гаман (1730-1788 рр.), Йоганн Готфрід Гердер (1744-1803 рр.), Йоганн Вольфганг Гете (1749-1832 рр.), Йоганн Готліб Фіхте (1762-1814), Вільгельм Гумбольдт (1767-1835 рр.), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 -1831), Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775-1854), Людвіг Андреас Фейербах (1804-1872). Кожний з цих філософів є настільки своєрідним та оригінальним, що виникає питання — чи можна говорити про німецьку класичну філософію, як про цілісне утворення? Проте при всьому розмаїтті ідей та концепцій, німецьку класику відрізняє ряд суттєвих рис та принципів, що є спільними для всього цього етапу розвитку філософської думки. Саме вони і дають змогу говорити про німецьку класичну філософію як про цілісне духовне утворення. 
Німецька класична філософія виступає єдиним духовним утворенням і характеризується такими 
основними рисами: 

• Усі представники німецької класики ставилися до філософії як до спеціальної системи філософських дисциплін, ідей, категорій. 

• Філософія в історії розвитку світової культури покликана бути совістю, «душею» культури, «конфронтуючою свідомістю», яка «насміхається» над дійсністю. 

• У класичній німецькій філософії розроблено цілісну концепцію діалектики, як методу пізнання природної і соціальної дійсності. 

• Поряд з історією досліджувалась людська сутність. 

• Німецькі мислителі підкреслювали роль філософії у розробці проблем гуманізму, здійснивши спробу осмислити життєдіяльність людини в суспільстві. 
Класична німецька філософія сприйняла основоположні принципи філософії Нового часу – раціоналізм і «натуралізм», тобто розгляд навколишнього світу як природи, що існує за внутрішньо властивими їй механічними законами, творчо переробленими нею. 
Що стосується загальної характеристики філософії, то в ній відбувається зміщення акцентів з аналізу природи на дослідження людини, людського світу і історії. При цьому вже у Канта ясно виражена думка про незалежність людини і його історію відносно природи. До цього філософи знали, з одного боку, природу, а з іншого - людину, яка розглядалася як особливого роду природне тіло, наділене нетілесною душею. Представники німецької класики уперше усвідомлюють, що людина живе не у світі природи, а у світі культуриТакож німецька класика йде далі за раціоналізм Нового часу (Декарта, Лейбніца, які вважали, що про суть світу ми дізнаємося, лише занурившись в глибини самого розуму, оскільки чуттєве різноманіття природних тіл приховує від нас основу буття). У німецькій класиці йдеться про розумно організовану дійсність, де суть світу відкривається нам безпосередньо. Німецькі філософи виводять цей світ культури з діяльності людського духу, і мислячий суб'єкт, таким чином, виявляється основою всесвіту. Діяльність людей тлумачиться ними тільки як духовна діяльність, а тому на найфундаментальніші питання представники класичної німецької філософії відповідають з позиції спочатку суб'єктивного (Кант), і лише потім об'єктивного ідеалізму (Гегель). 
Інша особливість цієї філософії полягає в тому, що, звернувшись до дослідження суб'єкта, до дослідження його діяльних здібностей, німецькі філософи покидають рівень популярного викладу філософії. "Аж до появи кантівської філософії, - пише в зв'язку з цим Гегель, - публіка ще йшла в ногу з філософією; до появи кантівського філософського вчення філософія збуджувала до себе загальний інтерес. Вона була доступна, її бажали знати; її знання входило взагалі в уявлення про освічену людину. Отже, одна з особливостей класичної німецької філософії проявилася в тому, що вона була приречена на нерозуміння в очах громадськості. Інакше кажучи, вона не могла стати популярною.