Пізнання — вища форма відображення об'єктивної дійсності, процес вироблення дійсних знань. Спочатку пізнання було однією із сторін практичної діяльності людей, поступово в ході історичного розвитку людства пізнання стало особливою діяльністю. У пізнанні виділяють два рівні: чуттєве пізнання, здійснюється за допомогою відчуття, сприйняття, уявлення (сенсуалізм), і раціональне пізнання, що протікає в поняттях, думках, висновках і фіксується втеоріях (раціоналізм). Розрізняють також буденне, художнє і наукове пізнання, а в рамках останнього — пізнання природи і пізнання суспільства. Різні сторони процесу пізнання досліджуються рядом спеціальних наук: когнітивною психологією, історією науки, соціологією науки тощо. Загальне вчення про пізнання дає філософська теорія пізнання (гносеологія).
Людське пізнання використовує два механізми мислення: символічний (алгебраїчний) та геометричний. Символічний механізм мислення активізує потенціал лівої півкулі мозку та розвиває абстрактне мислення[1]
Поняття — форма мислення, яка відображає загальні історичні зв'язки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їх визначеннях.
Наприклад, у визначенні «університет — вищий навчальний заклад» відображена така сутнісна ознака цієї інституції, яка відрізняє її від інших закладів. Поняття бувають споріднені та протилежні за змістом, близькі та віддалені за рівнем абстрагування. Найзагальніші поняття (найабстрактніші — найширші за обсягом та найбідніші за змістом) — це філософські поняття, категорії: «сутність», «явище», «свідомість» та ін. Найабстрактніша філософська категорія — «буття» є первинною і центральною у філософських системах (онтології) Гегеля, Парменіда, Гайдеггера та інших філософів різних часів. Поєднані поняття складаються у словосполучення. Наприклад, філософські категоріальні сполучення: «суб'єктивний ідеалізм», «категоричний імператив», «географічний детермінізм».
Судження — форма мислення, яка відображає явища, процеси дійсності, їх зв'язки.
Ця мислительна конструкція втілюється в оповідне речення, яке може бути істинним («Київ розташований біля Дніпра») або помилковим («Москва є столицею України»). У судженні можуть відображатися не тільки сутнісні й загальні характеристики явищ, а й другорядні (приміром, у судженні «Університет є чотирнадцятиповерховою будівлею» відображена другорядна ознака закладу).
З понять та суджень складається умовивід, який є рухом від одних понять до інших і відображає процес отримання нових результатів у пізнанні.
Умовивід — форма мислення, завдяки якій з попередньо здобутого знання з одного чи декількох суджень виводиться нове знання теж у вигляді судження.
Приклад умовиводу: 1. Вся давньогрецька філософія онтологічна. 2. Арістотель — давньогрецький філософ. 3. Отже, Арістотель переймався онтологією (висновок, результативне знання).
Щоб отримати істинне результативне знання, необхідно не тільки мати істинні засновки (посилки), але й дотримуватись правил висновку. Є індуктивні (рух думки від одиничного, окремого до загального) та дедуктивні (від загального до одиничного) умовиводи. Раціональне пізнання пов'язане не тільки з чуттєвими, але й з нераціональними (ірраціональними, надраціональними) формами пізнання. В результаті пізнання іншим, ніж раціональний, шляхом набувається знання іншого ґатунку. Тут відіграють важливу роль уява, фантазія, емоції, афекти, інтуїція, одкровення, тобто здатність безпосереднього осягнення істини без передуючого логічного розкладу та доведень.
