Пізнання людиною об'єктивної реальності відбувається на двох якісно різних, хоча й взаємопов'язаних рівнях - чуттєвому ("empeiria" - досвід) й раціональному ("theoria" - розгляд). Філософський підхід до проблеми чуттєвого й раціонального полягає в тому, що останні розглядаються не просто як різні здібності суб'єкта, а як відображення різних сторін об'єктивної дійсності. Ним встановлюється їх зв'язок із поняттями "явище" та "сутність", "зовнішнє" і "внутрішнє", "одиничне" й "загальне" і таке інше.
Емпіризм виник у Новий час в Англії, коли здійснювався глибокий аналіз (перебільшувалось) чуттєвого пізнання, коли не лише принижувалась а й ігнорувалась роль раціонального пізнання. Це, за словами Ф.Енгельса в кінцевому результаті призводило до приниження мислення.
В розвитку емпіризму існували як матеріалістична так і ідеалістична лінії. Матеріалістична більше характерна для раннього періоду (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д.Локктаін. - XVII - XVIII ст.).
Ідеалістичний емпіризм більше проявився з середини XIX ст,, коли виступав у ролі гносеологічної основи позитивізму (близьких йому шкіл), який зводив процес пізнання до чисто емпіричних описувань фактів та їх систематизації (від Юмадо агностиків), заперечував теоретичне мислення, що вело до відмови від філософії (позитивізм).
Слід підкреслити, що процес пізнання здійснюється, від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики1. Живе споглядання (словом "живе" підкреслено його активний характер, прямий зв'язок з практикою) являє собою той етап пізнання, на якому провідну роль відіграє його чуттєва сторона. Чуттєве пізнання обумовлене прямим впливом об'єктів на органи чуття людини, тобто безпосереднім його контактом з зовнішнім світом. Предметом чуттєвого пізнання є чуттєво сприймальна сторона дійсності Цим і встановлюється відповідність між властивостями відображеного та способом його відображення. Це говорить про те, що центральною ідеєю гносеології є принцип відображення.
Чуттєве пізнання є безпосереднім результатом прямої взаємодії органів чуття суб'єкта з зовнішнім світом, хоча воно й опосередковане біологічною передісторією людини та її історичним розвитком. У цьому певне значення мають і предмети чуттєвого сприйняття, які в тій чи іншій мірі вже сформовані людською працею. Оскільки чуттєве пізнання базується на безпосередній взаємодії суб'єкта і об'єкта пізнання, тому й воно має конкретно-образну чуттєву форму виразу і дає знання явищ.
Чуттєве пізнання - це початок, джерело, а тому й основа пізнавального процесу. Основними його формами, що розташовані за ступенем складності й прояву активності суб'єкта, є відчуття, сприйняття та уявлення.
Форми чуттєвого пізнання.
Пізнання — вид духовної діяльності людини, спрямованої на суб'єктивне відтворення світу речей, предметів, станів, процесів явищ тощо; на їх систематизацію і зберігання. Пізнання, а згодом і адаптація людини до навколишнього середовища починається за допомогою органів чуття. Предмети і явища, впливаючи на органи чуття, викликають відчуття. Відчуття — це чуттєвий образ якихось властивостей предметів і явищ, що виникає у людини в результаті дії їх на один з органів чуття. У взаємодії органів чуття і навколишнього світу виявляється загальнобіологічна властивість, характерна для всієї живої матерії, — чутливість. Саме за допомогою органів чуття (рецепторів) організм установлює взаємозв'язок з навколишньою дійсністю.
Відчуття людини є різноманітними і визначаються тим, які органи чуття беруть участь у їх утворенні. Властивості і характеристики речового світу — шорсткість або гладкість предмета відбиваються за допомогою дотику. Колірну палітру явищ людина сприймає зором, гамму запахів природи — за допомогою нюху, симфонію звуків — за допомогою слуху, солодкість, гіркоту тощо — завдяки смаку. Відчуття дають людині не тільки первинну інформацію про навколишнє середовище, виступають для неї невід'ємним джерелом для утворення і повноцінного функціонування інших чуттєвих образів: сприйнять та уявлень.
Сприйняттям (перцепцією) називається чуттєвий образ предмета або явища у цілісній визначеності. Будь-яке сприйняття охоплює безліч різноманітних відчуттів, проте не є якоюсь арифметичною сумою, отриманою від інших органів чуття. І справді, узявши в руки мобільний телефон, людині здається, на перший погляд, що «мобілка» і є якийсь набір характеристик. Це плоский, гладкий предмет, що світиться, має своєрідну форму, колір, розмір і видає певні звуки. Проте такі ж властивості й характеристики можуть
бути притаманні й іншим предметам речового світу, тоді їх чомусь не називають телефоном. Отже, сприйняття не складається тільки з елементарних відчуттів, а саме є відчуттям, якому притаманна набагато складніша структура. Людина ж не сприймає, наприклад, спочатку цифри, а потім телефон, спочатку чуємо ноти, а потім мелодію. Адже люди сприймають саме цілісність телефону або мелодії. Більш того, органи чуття, маючи колосальний банк відображення даних, не використовуються повністю сприйняттям. Якщо уважно розглянути умови сприйняття, то маємо неодмінно визнати, що завжди сприймаємо лише те, що потрапляє в поле інтересу людини. Можна легко переконатися на прикладах елементарного сприйняття предметів реальної дійсності. Саме сенс сприйняття тісно взаємодіє з певною дією людини. Сприйняти телефон — це означає використовувати можливість за його допомогою поговорити з певним абонентом; сприйняти включений персональний комп'ютер — це означає приготуватися до початку або до завершення якої-небудь невідкладної програми; сприйняти телескоп — це означає приготуватися подивитися у нескінченний зоряний світ Галактики.
Сприйняття у людини включає усвідомлення предмета з урахуванням її попереднього досвіду. А якщо людина визнала, що сприйняття виступає якимось початком для її пізнання навколишньої дійсності, то маємо визнати й те, що пізнання одночасно є інструментарієм впливу людини на певні дії. Найхарактернішими і важливішими особливостями сприйняття є: наочність, цілісність, структурність, константність (мається на увазі відносна постійність), свідомість та інші риси. На основі сприйняття формуються уявлення. Уявлення — узагальнений чуттєво-наочний образ предметів і явищ, що впливали на органи чуття людини десь у минулому, але не сприймаються безпосередньо в даний момент. Уявлення — своєрідна згадка про колишнє сприйняття, в основі якого лежить попередній індивідуальний чуттєвий досвід людини. Виходячи з такого положення, можна констатувати той очевидний факт, що людина, яка ніколи не бачила конкретного предмета, природно, ніколи не зможе уявити у своєрідній сукупності властивостей та унікальній, тільки йому властивій структурі.
Уявлення є вищою формою психічної діяльності людини, ніж відчуття і сприйняття. У них виявляються елементи узагальнення предметів і явищ, які сприймалися не тільки одночасно, але й у різних просторово-часових координатах. І хоча в уявленні відстежуються елементи узагальнення, проте все-таки вони є образи, які не розкривають внутрішні (іманентні) характеристики, взаємозв'язки і взаємодії предметів і явищ. Як би не намагалися, наприклад, уявити нескінченність, вона завжди буде образно конкретною скінченністю. Як би не намагалися, наприклад, уявити «точку» в космічному просторі і навіть всі «крапки над і», вона завжди буде образно конкретною.
Отже, уявлення завжди даються у вигляді своєрідної образної картинки, чуттєво-наочного образу, в якому узагальнення і абстрагування не зачіпає, а вірніше, не відображає суть сторін і зв'язків світу предметів і явищ. Це звичайно розпливчатий, усереднений, нечіткий образ предметів, але, проте в нім здійснюється елементарне узагальнення з виділенням деяких загальних ознак і з одночасним відкиданням неістотних, другорядних, нехарактерних для даного явища властивостей. Огляд форм чуттєвого пізнання (відчуття, сприйняття, уявлення) дає можливість визначити характерні риси, властиві цим формам пізнання і перетворення дійсності: безпосередність, тобто невіддільність суб'єкта, який пізнає, від предмета пізнання; наочність або образність; конкретність, тобто одиничність; суб'єктивність, тобто суть надбання одного суб'єкта, що має індивідуальні антропологічні особливості сприйняття і психіки, і зокрема його минулого особистого досвіду; пасивність віддзеркалення дійсності, тобто індивідуум отримує почуттєву інформацію незалежно від своїх бажань, бо є генетичною спадщиною; необов'язковість зв'язку форм чуттєвого пізнання з мовою і мовленням.
Якою б значною не була роль форм чуттєвого пізнання (адже вони є первинною, вихідною позицією в пізнанні), проте завдання пізнання полягає в тому, щоб виявити загальне, необхідне, істотне у світі предметів і явищ. Ця мета досягається на другому, вищому рівні пізнання — на рівні мислення. Цей рівень називається також раціональним пізнанням (від лат. ratio — розум). Мислення виникає на підставі даних чуттєвого пізнання, без яких міркування людини лишається позбавленим будь-якого змістовного сенсу. Якщо уважно проаналізувати перехід від чуттєвого пізнання до раціонального пізнання, то відмітимо, що чуттєві дані фіксуються в словах і словосполученнях. Саме в такий момент триває трансформація чуттєвих даних, тобто їх перетворення, яке можна назвати усвідомленням даних людиною. Отримавши певний чуттєвий образ, людина повідомляє у словесній формі подібним до себе: «магніт», або «трансформатор», або «красивий захід», тим самим людина усвідомлює своє сприйняття, а це означає, що людина підводить конкретний предмет або явище, що сприймаються нею, під загальне знання про всі подібні предмети і явища певного класу. Отже, чуттєві форми пізнання немовби делегують матеріал для мислення, яке активно переробляє одержаний матеріал і трансформує його в досвід людської діяльності.
Раціональне пізнання якнайповніше і найадекватніше відображає дійсність у мисленні. Мислення є здійснюваний у процесі практики цілеспрямований, усвідомлений процес узагальненого і опосередкованого віддзеркалення дійсності. У такому процесі людина на основі чуттєвих даних розкриває закономірні зв'язки, які фіксує у формах: поняття, думка, висновок, теорія. Слід зазначити, що поняття, думка, висновок, теорія є особливими, необхідними мовними формами відображення людських знань. Це пояснюється тим, що саме за допомогою мовних виразів, які є матеріальною оболонкою думки, людина об'єктивує свою думку. Проте головне в такому процесі полягає в тому, що людина може за допомогою мовних форм зафіксувати, зберегти і передати свої думки іншим людям для можливості взаємного розуміння один одного в суспільстві. Тому з необхідністю визнається, що мова є основним засобом формування думок, засобом їх вираження і передачі.
Мова може бути природною (звичайна, розмовна мова) або штучною (специфічна мова символів математики, фізики чи хімії, мова нот, мова символічної логіки тощо). Тут слід особливо виділити, що мислення і мова є не чисто природними властивостями людини, а сформованою впродовж тривалого історичного розвитку функцією наочно-практичної діяльності соціального суб'єкта, суспільства в процесі духовної діяльності та спілкування, ідеальною їх формою, тоді як чуттєві образи постійно несуть на собі відбиток суб'єктивності за своїм змістом та існуванням, думки, будучи матеріалізованими у словах, втрачають цю суб'єктивність за змістом. Так, думки якогось Петренка, великою мірою, більш належать соціуму, аніж йому самому, бо він увібрав культуру середовища, в якому тривало все його життя і діяльність до сучасності. Якщо ж Петренко вжив слово, наприклад, мінерал, то зрозуміло, що йдеться про певного представника класу природних неорганічних хімічних речовин, що входять до складу земної кори. Це знання не обтяжене ніякими подробицями і частковостями суб'єктивного чуттєвого образу мінералу.
