Віруси

(від лат. virus — отрута) — неклітинні форми життя, здатні проникати в певні живі клітини й розмножуватися тільки всередині цих клітин. Вивченням вірусів займається наука віру­сологія. Подібно всім іншим організмам віруси мають власний генетичний апарат, який кодує синтез вірусних частинок із біохі­мічних попередників, що знаходяться в клітці — господарі; при цьому використовуються біосинтетичні й енергетичні системи цієї клітини. Таким чином, віруси є внутріклітинними пара-липами на генетичному рівні. Вперше відкриті (вірус тютюнової мозаїки) в 1892 р. Д. І. Івановським. Термін «вірус» уведений в 1899 р. М. Бейерінком. Віруси поширені в природі повсюдно. Уражають усі групи живих організмів. Описано близько 500 вірусів, уражаючих теплокровних хребетних, і більше 300 вірусів, уражаючих вищі рослини. Деякі види ракових пухлин у тварин і, можливо, в людини мають вірусну природу.

  Віруси існують у двох формах: що покоїться, або позаклітин­ні й (вірусні частинки, або віріони), і репродукується, або внутріклітинній (комплекс вірус — клітина). Всі віруси умовно розділя­ти. на прості й складні. Прості віруси складаються з нуклеїнової кислоти й білкової оболонки — капсиду; деякі кристалізуються; форма паличкоподібна, ниткоподібна й сферична. Складні віруси крім білків капсиду й нуклеїнової кислоти можуть містити ліпопротеїдну мембрану, вуглеводи й не структурні білки — фермен­ти. Прикладом складно організованих вірусів служать збудник грипу й герпесу. їх зовнішня оболонка є фрагментом ядерної чи цитоплазмової мембрани клітини — господаря, з якої вірус вихо­дить у позаклітинне середовище. Розмір віріонів 15-350 нм. (довжина деяких ниткоподібних вірусів сягає 2000 нм.); більшість ниднмі тільки в електронний мікроскоп.

  Усі активні процеси вірусів протікають у клітинах-господарях. Поза клітинами господаря вірусна частинка не проявляє ніяких ознак життя: не харчується, не дихає, не росте, не розмножується. Проте, проникнувши в клітину, вірус «підпоряд­ковує» її собі, примушує виробляти нові вірусні частинки, це приводить клітину до загибелі, а вірусні частинки, що звільнили­ся, заражають нові клітини.                                                                                                                                                                                                  Роль вірусів у природі та житті людини

Разом з тим є віруси, що вражають деякі бактерії. їх назива­ють бактеріофагами, або просто фагами.

  Шляхи й механізми еволюції вірусів остаточно не встановле­ні. Властивості вірусів описуються криптограмою. Віруси різко відрізняються від усіх інших форм життя. За будовою та органі­зацією вони є нуклеопротеїдними частинками, за способом репро­дукції - внутрішньоклітинними паразитами. Будучи автономни­ми генетичними структурами, віруси мають низку атрибутів жит­тя, у тому числі такі важливі, як здібність до еволюції. Віруси — об'єкт молекулярної біології.

Роль вірусів

1) Спричинення вірусних захворювань, часто масових (епідемії грипу).

2) Використання людиною вірусів у біологічному методі боротьби зі шкідливими видами (вірус міксоматозу для боротьби з масовим розмноженням кролів в Австралії).

3) Використання людиною вірусів у генетичній інженерії (для перенесення генів у клітини бактерій).

4) Віруси є фактором зміни генетичної інформації прокаріотичних орга­нізмів.

5) Віруси використовують для розпізнавання бактеріальних захворювань.

2.