Поняття “акцентуація” уперше ввів німецький психіатр і психолог, професор неврології неврологічної клініки Берлінського університету Карл Леонгард (К. Lеоnhагd). Ним же розроблена й описана відома класифікація акцентуацій особистості. У нашій країні одержала поширення інша класифікація акцентуа- цій, що була запропонована відомим дитячим психіатром професором А.Е. Личком. Однак і в тому, і в іншому підході зберігається загальне розуміння змісту акцентуації. У найбільш лаконічному вигляді акцен- туацію можна визначити як дисгармонійність розвитку характеру, гіпертрофовану виразність окремих його рис, що обумовлює підвище- ну уразливість особистості у відношенні визначеного роду впливів і утрудняє її адаптацію в деяких специфічних ситуаціях.
У роботах К. Леонгарда використовується як сполучення “акцентуйована особистість”, так і “акцентуйовані риси характеру”. Хоча все-таки головним у нього є поняття “акцентуація особистості”. Сама класифікація К. Леонгарда є класифікація акцентуйованих особи- стостей. А.Е. Личко думає, що вірніше було б говорити про акцентуа- ції характеру, тому що в дійсності саме про особливості характеру і типології характеру йде мова.
. У роботах К. Леонгарда спеціально підкреслювалося, що акцентуйовані люди не є ненормальними. У противному випадку нормою варто було б вважати тільки середню посередність, а будь-яке відхилення від неї роз- глядати як патологію (К. Леонгард, 1981). К. Леонгард навіть думав, що людина без натяку на акцентуацію, звичайно, не схильна розвиватися в несприятливу сторону, але настільки ж малоймовірно, що вона як- небудь відрізняється в позитивну сторону. Акцентуйованим особистос- тям, навпаки, властива готовність до особливого, тобто як до соціально позитивного, так і соціально негативного розвитку. Узагальнюючи все сказане, мабуть, можна зробити висновок, що акцентуація є не патоло- гією, а крайнім варіантом норми. За різними даними, поширеність акцентуацій у популяції сильно варіює і залежить від багатьох факторів. До цих факторів відносяться соціокультурні особливості середовища, статеві і вікові особливості та ін. За даними К. Леонгарда і його співробітників, частка акценту- йованих особистостей у дорослому населенні складає приблизно 50%. Однак автори спеціально підкреслюють, що в інших країнах співвідношення акцентуйованих і неакцентуйованих людей може бути іншим.
