ОР мають один гол. член, що є виразником предикативності, і не потребують поповнення структури другим головним членом. Такий головний член не тільки називає якийсь предмет, дію, явище навколишньої дійсності, а й виражає відношення до дійсності, набравши певної граматичної форми і відповідної інтонації.
Щодо присудків, то в односкладних реченнях, як і у двоскладних, вони бувають: прості дієслівні, складені дієслівні, складені іменні, складні, прості. ОР, маючи один головний член, є повним, якшо в ньому не пропущено якогось потрібного другорядного члена. За значенням головного члена односкладні речення поділяються на особові, безособові та називні. Окремо стоять слова-речення (або нерозчленовані речення). Односкладні особові речення стосуються тільки осіб (або персоніфікованих предметів і явищ). У них головний член (присудок) завжди можна поєднати з особовими займенниками я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони. До односкладних особових речень належать означено-особові, неозначено-особові й узагальнено-особові. В односкладному означено-особовому реченні особа-діяч {я, ти, ми, ви) безпомилково встановлюється із закінчення дієслова. Це може бути або мовець, сам чи разом з іншими, або особа чи особи, до яких звернена мова. Гол. член (присудок) у такому реченні виражений дієсловом у першій або другій особі: а) дійсного способу в теперішньому й майбутньому часах. б) наказового способу: Дай же руку мені, і ходімо у даль. Увага в них зосереджується більше на дії, ніж на особі. У неозначено-особовому реченні неназвана особа-діяч мислиться як хтось із певного кола людей. Головний член (присудок) у такому реченні виражений дієсловом у третій особі множини або, якшо йдеться про минулий час, у формі множини. Хоч у неозначено-особовому реченні присудок має форму множини, проте він може стосуватися і кількох осіб, і однієї особи. В узагальнено-особовому реченні неназвана особа-діяч мис-литься як будь-хто з людей. Ці речення найчастіше використовуються в прислів'ях, а також у науковій та, рідше, художній літературі. Головний член (присудок) у такому реченні, як правило, виражений дієсловом у другій особі однини чи множини дійсного або наказового способу. Наприклад, дії, названі в реченнях Що посієш, те й пожнеш. Дія чи стан в односкладних безособових реченнях подаються як самодостатні, безвідносні до будь-якого діяча. Підмета, який би називав виконавця дії, у них немає й не може бути. До безособових речень належать власне безособові й інфінітивні. У власне безособовому реченні дія чи стан мисляться як незалежні від будь-якого діяча. Головний член (присудок) у такому реченні буває виражений: а) безособовим дієсловом або особовим, що має безособове значення. б) безособовою формою дієслова на -но, -то (при яких є додаток у знахідному відмінку). в) прислівником або прислівником у поєднанні з неозначеною формою дієслова. г) заперечним словом — дієсловами немає {нема), не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку, займенниками нікого, нікому, ніким, ні до кого, нічого, нічому, ні з чим і под. та прислівниками ніде, нікуди, у поєднанні з неозначеною формою дієслова В інфінітивному реченні йдеться лише про дію безвідносно до часу й особи. Головний член (присудок) у такому реченні виражений неозначеною формою дієслова без будь-яких допоміжних слів. При неозначеній формі дієслова може вживатися частка би (б). За допомогою інфінітивних речень виражають: бажання, запитання, категоричність твердження, мету якоїсь іншої дії (у складнопідрядному реченні. Іменні: номінативні. Залежно від того, пояснюється головний член друго рядними членами речення чи ні: поширені; непоширені.Номінативні – головний член виражений іменником або субстантивованим словом у формі називного відмінка, також і словосполу ченням, головне слово якого стоїть у формі називного відмінка. Стверджують наявність або існування предме та чи явища, названого головним чле ном. За значенням: буттєві, що виража ють наявність названого предмета чи явища: пісок; вказівні містять вказівку на названий предмет чи явище: ось моя манкіровка.Поширені–підмет+ означузг
Неповними називаються речення, у яких пропущено один або кілька членів речення, необхідних для цілісної граматичної структури.Бджола жалить жалом, а люд.-словом. Цей пропуск добре відчутний, а відсутні члени речення можна легко відновити.
Залежно від того, на основі чого відбувається відновлення неназваних членів, розрізняють неповні речення контекстуальні, ситуативні та еліптичні. У контекстуальних неповних реченнях пропущені члени відновлюються завдяки тому, що вони перед тим уже називалися. У ситуативних неповних реченнях недомовлене стає зрозумілим із ситуації (такі речення часто трапляються в усному мовленні. В еліптичних неповних реченнях відсутній присудок, який домислюється приблизно зі змісту другорядних членів — обставин, додатків. На місці пропущеного члена речення залежно від інтонації може ставитися або не ставитися тире або не ставитися тире.
