Першим худож. твором в укр.. і світовій лі-рі про трагічні події голокосту 30-х на Україні був роман Уласа Самчука “Марія”. Автор присвячує твір „Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933. Роман відтворює життя укр. селянства протягом кількох десятиліть. У ньому художньо осмислюються сусп. катаклізми, людські драми та трагедії в дореволюційний період, після жовтневого перевороту, в роки громадянської війни та в час волюнтаристських більшовицьких перетворень 30-х років. У третій частині з документальною точністю змальовано жахи голодної смерті, викликаної етноцидом. Тут ідеться про „початок кінця” – тотальне винищення укр. селянства в 30-х роках, витравлення з нього власника, господаря, годувальника.
Улас Самчук не був свідком голокосту на територіях Наддніпрянщини, тому з погляду неореалізму в його повісті щодо зображення голоду є деякі неточності, за що слушно критикували письменника. Однак на думку відомого історика літератури Яра Славутича тут “правдиво показано трагедію України, трагедію села, роздертого “класовоюборотьбою” за Марксом” Тема голоду – найболючіший первень Василя Барки-епіка, якій він, крімпоетичних творів, присвятив масштабні епічні полотна (романи “Рай”,“Жовтий князь”). Найбільш повну картину голодомору 1932-1933 роківрозкрив Василь Барка в романі “Жовтий князь” (Нью-Йорк, 1963). Матеріалдля роману він збирав понад 25 років, а “персональний гіркий досвід бувосновою” [3, 206]. Барка, алегорично змальовуючи тоталітарне суспільство, моделює процес його руйнації, передапокаліптичний стан. Цеймотив є наскрізним у творі. Докладні описи спустошених подвір’їв селян,обезлюднених сіл, над якими тріпоче кривавий радянський прапор; видінняна місяці – брат підняв на вилах брата, що символізує розбрат, помсту – все це є підтвердженням авторської думки про крах міфу про “земнийрадянський рай”. Проблема знищення тоталітарною системою людського влюдині пов’язана в творі з проблемою повного ігнорування владоюіндивідуальності, перетворення всіх і кожного в безлику масу, яка легкопіддається керуванню. Підтвердженням цього є трагічна історія зі старим Гонтарем, яка засвідчує цілковиту безправність, несвободу людини втоталітарному суспільстві.Тодось Осьмачка відтворює широку панораму нищення українського села підчас і після штучного голоду 1932-1933 років у романі „План до двору” (1950). У ньому докладно змальовується діяння комуністичних функціонерів, які, запопадливо вислужуючись перед владою, здійснювали санкціонований Кремлем державний грабіж України.
